У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Макарчука М.А., Маляренка А.В.,
Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом будинку відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами до ОСОБА_3, третя особа - Державне управління справами, про дострокове розірвання договору; за позовом ОСОБА_3 до будинку відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами про усунення перешкод у користуванні приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2007 року будинок відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про дострокове розірвання договору оренди приміщення, укладеного 15 грудня 2003 року між ним та відповідачем.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що майно будинку відпочинку «Конча-Заспа» є загальнодержавною власністю і закріплене за ними на праві оперативного управління. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1210 від 6 серпня 2003 року «Про обслуговування будинками відпочинку «Конча-Заспа» та «Пуща-Водиця» окремих категорій посадових осіб та категорій пенсіонерів, яким надається право на користування приміщеннями в будинках відпочинку Державного управління справами. Відповідач ні на час укладенні договору оренди, ні на теперішній час не займав посаду, яка дає йому право на перебування в будинку відпочинку «Конча-Заспа».
Крім того, відповідачем порушено обов’язок щодо своєчасного внесення і в повному обсязі оплати за користування майном, яке він орендує; ним не вносилась орендна плата у період з квітня по липень 2005 року, з вересня 2005 року по серпень 2006 року, з жовтня 2006 року і по теперішній час, а також порушено обов’язок щодо страхування майна, яке за умовами договору на період оренди мало бути застрахованим.
Не погоджуючись із зазначеним позовом, ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до будинку відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами про усунення перешкод у користуванні переданим в оренду майном, а саме будинком НОМЕР_1, що знаходиться на території будинку відпочинку «Конча-Заспа».
В обґрунтування позову зазначав, що між ним та відповідачем 15 грудня 2003 року укладено договір оренди будинку НОМЕР_1 на території будинку відпочинку «Конча-Заспа» строком дії 49 років. Після підписання договору він деякий час користувався цим будинком, а пізніше директор будинку відпочинку в телефонній розмові повідомив його про розірвання цього договору в односторонньому порядку, а також без його повідомлення створив інвентаризаційну комісію та провів інвентаризацію майна, а його особисті речі з будинку НОМЕР_1 перемістив на зберігання до пансіонату № 4. Оскільки внаслідок таких дій він позбавлений можливості вільно користуватися орендованим приміщенням будинку НОМЕР_1, просив зобов’язати позивача усунути перешкоди у користуванні будинком.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2011 року, позов будинку відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами про дострокове розірвання договору оренди задоволено: достроково розірвано договір оренди від 15 грудня 2003 року, укладений між будинком відпочинку та ОСОБА_3; у задоволенні позову ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні приміщенням відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі та відмову в задоволенні позову будинку відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, невиконання сторонами своїх зобов’язань та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Статтею 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в редакції яка діяла на час укладення спірного договору, визначено перелік істотних умов договору оренди державного майна, зокрема: об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов’язань; відповідальність сторін, а також страхування орендарем взятого в оренду майна та обов’язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Крім того, ч. 3 ст. 26 закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов’язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами.
Так, судами встановлено, що 15 березня 2003 року між сторонами укладено договір оренди будинку НОМЕР_1, що знаходився на території Будинку відпочинку «Конча-Заспа» строком на 49 років.
Пунктом 5 договору передбачено, що орендар повинен своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату у розмірі погодженому сторонами.
Проте, з квітня по липень 2005 року та з вересня 2005 року по серпень 2006 року відповідач не вносив орендної плати за користування орендованим приміщенням, у зв’язку з чим утворилась заборгованість по орендній платі, яку він погасив лише 11 вересня 2006 року, сплативши 3360 грн.
Крім того, додатком № 1 до договору оренди, укладеному 15 грудня 2003 року між сторонами, зобов’язано орендаря застрахувати двоповерховий дачний будинок НОМЕР_1, що розташований на території будинку відпочинку «Конча-Заспа» (т. 1, а.с. 22).
Листом директора Будинку відпочинку «Конча-заспа» № 02/93 від 5 вересня 2006 року ОСОБА_3 повідомлено про розірвання договору оренди у зв’язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувались при укладенні договору оренди, а також несплатою ним орендної плати понад трьох місяців. Цим листом відповідачу вказано і про те, що нарахування орендної плати з жовтня 2006 року припинено.
Задовольняючи позовні вимоги будинку відпочинку «Конча – Заспа» та розриваючи договір оренди житлового будинку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що відповідно до Положення про будинок відпочинку «Конча-Заспа» цей будинок відпочинку належить до державного закладу охорони здоров’я, який утримується за рахунок коштів Державного бюджету України та майно будинку відпочинку є загальнодержавною власністю; крім того, основною метою діяльності будинку відпочинку є створення належних умов для прийому, перебування та відпочинку вищих посадових осіб держави, виключний перелік яких визначається відповідними актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховною Радою України.
Оскільки ОСОБА_3 протягом строку дії договору оренди спірного будинку не виконував належним чином взятих на себе зобов’язань за цим договором, а саме: не вносив орендну плату, унаслідок чого утворилась заборгованість, а також у порушення положень ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не застрахував орендне майно, суд, оцінивши зібрані по справі докази, обґрунтовано дійшов висновку про те, що договір оренди житлового будинку відповідно до вимог ч. 2 ст. 651 ЦК України та положень Законом України «Про оренду державного та комунального майна» підлягає розірванню і такі висновки суду є правильними і такими, що не суперечать вимогам матеріального і процесуального закону.
Крім того, ОСОБА_3 на час укладення договору оренди спірного будинку був головою Черкаської обласної державної адміністрації та не належав до посадових осіб, якім відповідно до Положення про будинок відпочинку «Конча-Заспа» державного Управління справами давалось право на користування приміщеннями в будинках відпочинку Державного управління справами.
Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з дотриманням вимог процесуального та матеріального права, а наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, касаційну скаргу слід відхилити та оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: М.А. Макарчук
А.В. Маляренко
Т.О. Писана
Г.В. Юровська