У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 листопада 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів Мазур Л.М., Макарчука М.А.,
Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Володимирецького району Рівненської області в інтересах Державного підприємства «Володимирецьке лісове господарство» до ОСОБА_3 про стягнення шкоди, заподіяної пошкодженням дерев до ступеня припинення росту в сумі 1581 грн., за касаційною скаргою заступника прокурора Рівненської області в інтересах Державного підприємства «Володимирецьке лісове господарство» на рішення Рівненського міського суду від 20 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2011року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2010 року заступник прокурора Рівненської області в інтересах Державного підприємства «Володимирецьке лісове господарство» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення шкоди, заподіяної пошкодженням дерев до ступеня припинення росту в сумі 1 581 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що 2 квітня 2009 року під час проведення рейдів з метою попередження незаконної порубки лісу та пошкодження дерев, працівниками ДП «Володимирецьке лісове господарство» у кварталі № 24 виділу № 25 Собіщицького лісництва виявлено, що відповідач без будь-якого на те дозволу вчинив пошкодження двох дерев породи береза, у зв’язку з чим щодо відповідача уповноваженими працівниками ДП «Володимирецьке лісове господарство» складено протокол про адміністративне правопорушення № 20 від 2 квітня 2009 року, а постановою № від 2 квітня 2009 року на нього накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 85 грн. Також зазначав, що внаслідок пошкодження дерев відповідачем заподіяна майнова шкода, яка розрахована відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23 липня 2008 року та становить 1 581 грн., яка відповідно до норм ст. 1166 Цивільного кодексу України та ст. 107 Лісового кодексу України підлягає стягненню з відповідача.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2011року, в задоволенні позовних вимог прокурора Рівненської області в інтересах Державного підприємства «Володимирецьке лісове господарство» до ОСОБА_3 про стягнення шкоди, заподіяної пошкодженням дерев до ступеня припинення росту, в сумі 1 581 грн. відмовлено.
У касаційній скарзі заступника прокурора Рівненської області в інтересах Державного підприємства «Володимирецьке лісове господарство» порушується питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм матеріального і процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судом встановлено, що 2 квітня 2009 року працівниками ДП «Володимирецьке лісове господарство» у складі помічника лісничого, інженера по охороні лісу, державного інспектора, ревізора КРУ Володимирецького району складено протокол про адміністративне правопорушення вимог лісового законодавства ОСОБА_3, який о 19 годині 30 хвилин у кварталі № 25 виділу № 25 Собіщицького лісництва вчинив пошкодження двох дерев породи береза.
22 квітня 2009 року посадовою особою ДП «Володимирецьке лісове господарство» інженером охорони лісу Салівончиком С.І. винесено постанову № 20 про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 85 грн. та запропоновано відшкодувати шкоду, заподіяну лісовому господарству, в сумі 1 581 грн.
Вищевказані протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності не скасовані.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності ознак вчинення правопорушення в діях ОСОБА_3, й відповідно не надано доказів завдання відповідачем пошкодженням двох дерев берези шкоди в розмірі 1 581 грн., яка б відповідно до вимог ст. 1166 ЦК України підлягала стягненню на користь позивача, а також не доведено вини відповідача.
З такими висновками суду погодився й суд апеляційної інстанції, проте дійшов їх із порушенням вимог процесуального закону.
Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.
Проте, ухвала суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.
Частино ч. 4 ст. 61 ЦПК України передбачено, що постанова у справі у справі про адміністративне правопорушення, яка набула законної чинності, обов’язкова для суду, що розглядає справу про цивільно - правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці події та чи вчинені вони цією особою.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Крім того, за положеннями ст. 1166 ЦК України єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.
Таким чином, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за вказаними нормами права доказуванню підлягають: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Так, в апеляційній скарзі прокурор Рівненської області в інтересах Державного підприємства «Володимирецьке лісове господарство» зазначав, що вина відповідача у завданні шкоди підтверджена протоколом про адміністративне правопорушення та постановою № 20 про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 85 грн., винесеною 22 квітня 2009 року посадовою особою ДП «Володимирецьке лісове господарство» інженером охорони лісу Салівончиком С.І., які на час розгляду справи відповідачем не оскаржені та не скасовані і безпосередньо підтверджують наявність правопорушення, а також відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України є обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно - правові наслідки дій особи, стосовно якої їх ухвалено, з питань чи мали місце ці події та чи вчинені вони цією особою.
Проте, апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу, у порушення вимог ст. 315 ЦПК України на вищезазначені положення закону і обставини справи уваги не звернув та помилково погодився із висновками суду першої інстанції, який в основу свого рішення поклав передчасний висновок про недоведеність позивачем вини відповідача на підставі того, що сама по собі наявність постанови про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності не є доказом наявності вини ОСОБА_3 у завданні шкоди, оскільки відповідач не знав про існування цієї постанови, у зв’язку з чим був позбавлений можливості скористатись своїм правом на її оскарження.
При цьому, апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги, зокрема щодо того, що суд першої інстанції у порушення ст. ст. 57, 60, 212 ЦПК України не надав належної оцінки зазначеній постанові та наявність такої постанови, яка на даний час є чинною, унеможливлює встановлення відсутності вини ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення й відповідно у завданні шкоди позивачу.
Не перевірено й апеляційним судом законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору з урахуванням того, що в силу положень ст. 1166 ЦК України єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди, й відповідно до цього не наведено у своєму рішенні ніяких конкретних обставин і фактів, які б спростовували доводи апеляційної скарги.
Оскільки судом апеляційної інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, ухвалу апеляційного суду слід скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області в інтересах Державного підприємства «Володимирецьке лісове господарство» задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: Л.М. Мазур
М.А. Макарчук
Т.О. Писана
Г.В. Юровська