ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"23" листопада 2011 р. м. Київ К/9991/64353/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого –Черпака Ю.К.,
суддів: Зайцева М.П., Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., Шведа Е.Ю.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Сосницькому районі Чернігівської області про зобов'язання нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу дитині війни,
за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Сосницькому районі Чернігівської області на постанову Сосницького районного суду Чернігівської області від 17 квітня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2010 року,
встановив:
У квітні 2009 року ОСОБА_1 пред’явила позов до Управління Пенсійного фонду України в Сосницькому районі Чернігівської області про визнаннч бездіяльності протиправною та зобов’язання здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2008 рік в сумі 1737,90 грн.
Позов мотивувала тим, що відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” вона є дитиною війни і має право на щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Проте у 2008 році така допомога виплачувалась їй не в повному обсязі.
Постановою Сосницького районного суду Чернігівської області від 17 квітня 2009 року, залишеною без зміни ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2010 року, позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Сосницькому районі Чернігівської області щодо невиплати щомісячної соціальної допомоги як дитині війни з 22 травня 2008 року; зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Сосницькому районі Чернігівської області перерахувати ОСОБА_1 пенсію з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням її підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та забезпечити її виплату; в решті позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Сосницькому районі Чернігівської області просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Посилається на те, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, до складу якого не включаються кошти Пенсійного фонду. Зазначає також про заборону нецільового використання коштів Пенсійного фонду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року і в силу статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, набула правового статусу дитини війни.
Частиною 1 статті 6 цього Закону встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року були внесені зміни до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, якими встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення до пенсії в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу 1, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
В силу частини 2 статті 150, частини 2 статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені; закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що в період з 1 січня 2008 року до 22 травня 2008 року ОСОБА_1 не мала права на щомісячне підвищення до пенсії, оскільки до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” були внесені відповідні зміни. Однак з моменту ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України бездіяльність суб’єкта владних повноважень є протиправною.
За таких обставин позивач мала право на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Щодо розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення до пенсії, то суди мотивовано визнали, що за відсутності іншого розміру такої пенсії розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, який, згідно з частиною 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 58 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, становив: з 1 січня 2008 року - 470 гривень, з 1 квітня 2008 року - 481 гривня, з 1 липня 2008 року - 482 гривні, з 1 жовтня 2008 року - 498 гривень.
Безпідставними є доводи, викладені в касаційній скарзі, стосовно правомірності дій відповідача з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни та заборону нецільового використання коштів Управління Пенсійного фонду, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом даного спору і суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.
Окрім того, іншого державного органу, який здійснює виплату пенсії, крім Пенсійного фонду, чинним законодавством не визначено. Відповідно до статті 72 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” джерелами формування коштів Пенсійного фонду, зокрема є кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом. Статтею 113 вказаного Закону встановлено, що в разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) у зв’язку із забезпеченням виплати пенсій в розмірі, передбаченому статтею 28 цього Закону, такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сосницькому районі Чернігівської області залишити без задоволення, а постанову Сосницького районного суду Чернігівської області від 17 квітня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2010 року –без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237-244 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ю.К. Черпак