ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 26 липня 2011 року           17:55           № 2а-8640/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

Головуючого - судді Дегтярьової О.В.,

при секретарі судового засідання Безчасній Я.С.,

за участю:

позивача –ОСОБА_1,

представників:

позивача –ОСОБА_2  (довіреність від 26.07.2011р. № 1384),

відповідача – ОСОБА_3 (довіреність від 04.01.2011р. № 5),

прокуратури –ОСОБА_4 (посвідчення від 07.10.2009р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва,  

за участю Прокуратури Дарницького району міста Києва, -

про визнання недійсними податкового повідомлення –рішення від 08 червня 2011 року № 0001311704/23847 та п. 2.8 Акта перевірки від 15 квітня 2011 року № 1816/17/4/2962416178, -

В С Т А Н О В И В:

Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27 червня 2011 року) до ДПІ у Дарницькому районі м. Києва про  визнання недійсними податкового повідомлення –рішення від 08 червня 2011 року № 0001311704/23847 та п. 2.8 Акта перевірки від 15 квітня 2011 року № 1816/17/4/2962416178.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ним не було допущено порушення вимог п. 12. ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а тому застосування до нього відповідальності на підставі ст. 20 цього ж Закону спірним рішенням є безпідставним.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи це тим, що висновки акта перевірки не були спростовані позивачем та свідчать про правомірність застосування до нього відповідальності спірним рішенням.

У судових засіданнях позивач та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача та представник прокуратури у судових засіданнях заперечували проти позовних вимог та просили відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення позивача, представників позивача, відповідача та прокуратури, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

ДПІ у Дарницькому районі м. Києва провела виїзну планову перевірку Суб’єкта господарювання –фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 22 липня 2009 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої було складено Акт від 15 квітня 2011 року № 1816/17/4/2962416178.

В ході перевірки було встановлено порушення, зокрема п. 12. ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що мало вираз в тому, що Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 у період з 22 липня 2009 року по 31 грудня 2010 року не вів облік товарних запасів на складах та/або за місцем реалізації, здійснював продаж товарів, які не відображені в такому обліку, на загальну суму 569 881, 29 грн.

Зазначений висновок був зроблений податковим органом на підставі листа Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 від 14 квітня 2011 року (вх. № 10281/П) на ім’я Начальника ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, згідно якого Книгу обліку доходів і витрат він не вів та не реєстрував, а також з посиланням на ст. 6, п. 12 ст. 3, п. 6 ст. 19 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», п. 1, п. 3, п. 5 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1269, Інструкцію про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 червня 1993 року за № 64, п. 17 Порядку провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживачів товарів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 року № 833, та лист ДПА України від 05 листопада 1997 року № 17-0117/10-8886.

08 червня 2011 року ДПІ у Дарницькому районі м. Києва на підставі вказаного Акта перевірки прийняла податкове повідомлення –рішення № 0001311704/23847, яким за порушення п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»згідно зі ст. 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»застосувала до Фізичної особи –підприємця  ОСОБА_1 суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 139 762, 58 грн. (569 881, 29 грн. х 5).

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі –Закон № 265/95-ВР) до суб’єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Статтею 6 Закону № 265/95-ВР встановлено, що облік товарних запасів фізичною особою-суб’єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб’єктів малого підприємництва.

Частиною третьою ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року № 996-XIV (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі –Закон № 996-XIV) передбачено, що суб’єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

При цьому з положень частини першої ст. 2 Закон № 996-XIV вбачається, що вимоги цього Закону не поширюються на фізичних осіб – підприємців.

Згідно з п. 6 ст. 9 Закону № 265/95-ВР реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) суб’єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб’єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб’єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику.

В силу ст. 4  Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»№ 727/98 від 03 липня 1998 року (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) суб’єкт малого підприємництва - фізична особа зобов’язана вести книгу обліку доходів та витрат, форма якої та порядок її ведення встановлюються Державною податковою адміністрацією України.

Відповідно до ст. 9 Закону № 265/95-ВР Кабінетом Міністрів України постановою від 26 вересня 2001 року № 1269 було затвердженого Порядок ведення книги обліку доходів і витрат (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі –Порядок).

Частиною першою Порядку визначено, що Книга обліку доходів і витрат ведеться суб’єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється згідно із законодавством з питань оподаткування суб’єктів малого підприємництва (у тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), а також особами, які мають пільговий торговий патент для продажу товарів (крім підакцизних) (надання послуг) відповідно до законодавства з питань патентування деяких видів підприємницької діяльності, якщо такі особи не є платниками податку на додану вартість згідно із законодавством.

Форма книги затверджується Державною податковою адміністрацією (п. 3 Порядку).

Відповідна форма Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи –суб’єкти підприємницької діяльності (форма № 10) передбачена в Додатку  № 10 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 червня 1993 року за № 64 (із змінами і доповненнями, внесеними наказом від 18 травня 1993 року № 17)(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом восьмим Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 року № 599, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року № 599 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), який розроблений відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів і витрат згідно із додатком № 10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 червня 1993 року за № 64. При цьому обов’язковому заповненню підлягають лише графи «період обліку», «витрати на виробництво продукції», «сума виручки (доходу)», «чистий доход».

Викладені норми, на які посилався відповідач в акті перевірки та в своїх письмових запереченнях на позовну заяву, свідчать про те, ведення Книги обліку доходів і витрат за формою № 10 в певній формі було передбачено законодавством в період, що був предметом перевірки, для суб’єктів підприємницької діяльності –фізичних осіб, які перебували на спрощеній системі оподаткування. Ведення Книги обліку доходів і витрат за формою № 10 не було передбачено законодавством для суб’єктів підприємницької діяльності –фізичних осіб, які перебували на загальній системі оподаткування, в період, що був предметом перевірки.

Відповідачем ані в акті перевірки, ані в письмових запереченнях не було наведено нормативного акта, де в період, що був предметом перевірки, було встановлено обов’язок щодо ведення Книги обліку доходів і витрат за формою № 10 для суб’єктів підприємницької діяльності –фізичних осіб, які перебували на загальній системі оподаткування. При цьому судом враховується те, що форма Книги обліку доходів і витрат не передбачає ведення обліку товарних запасів.

Таким чином, в спірний період для суб’єктів підприємницької діяльності –фізичних осіб, які перебували на загальній системі оподаткування, законодавством не було передбачено ведення Книги обліку доходів і витрат за формою № 10.

Крім того, відповідачем не було наведено норм, які в період, що був предметом перевірки, передбачали для суб’єктів підприємницької діяльності –фізичних осіб, які перебували на загальній системі оподаткування, ведення обліку товарних запасів.

Отже, законодавством також не було передбачено здійснення обліку товарних запасів для таких суб’єктів господарювання.

В ході судового розгляду було встановлено, що позивач в період, що був предметом перевірки, перебував на загальній системі оподаткування, що було встановлено в акті перевірки, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Отже, вимоги п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР на позивача не поширювались.

З огляду на викладене, застосування до позивача суми штрафних (фінансових) санкцій на підставі ст. 20 Закону № 265/95-ВР спірним рішенням є таким, що суперечить законодавству, та є протиправним.

В частині позовних вимог про визнання неправомірним п. 2.8 Акта перевірки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 15 квітня 2011 року № 1816/17/4/2962416178 суду вважає за необхідне відмовити з огляду на таке.

Акт перевірки - службовий документ, який стверджує факт проведення перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання.

Акт перевірки лише фіксує факт проведення перевірки та відповідні висновки органу державної податкової служби про виявлені ним порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства. Сам по собі акт перевірки не має обов’язкового характеру для платника податку і не впливає на його права, обов’язки та інтереси, а тому не може порушувати їх. Рішенням, яке тягне для платника податку певні правові наслідки, є податкове повідомлення – рішення, прийняте на підставі акта перевірки, що і є предметом спору в даній справі.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про неправомірність спірного рішення і обґрунтованість позовних вимог в цій частині та вважає їх такими, що підлягають задоволенню

Частиною другою ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи зазначене, а також положення п. 1 ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне визнати протиправним і скасувати спірне рішення про застосування штрафних санкцій.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.                                                                                                                                                                                                                                     

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення –рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 08 червня 2011 року № 0001311704/23847.

3. В решті позовних вимог –відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

СуддяО.В. Дегтярьова

Дата виготовлення та підписання повного тексту постанови –01 серпня 2011 року.