Апеляційний суд Кіровоградської області
Справа № 22ц-2471\11 Головуючий у суді І-ї інстанції Бершадська О.В.
40 Доповідач Єгорова С. М.
УХВАЛА
Іменем України
05.10.2011 Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючого судді Кіселика С.А.,
суддів: Єгорової С.М., Письменного О.А.,
при секретарі Зінов»євій Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засідання в м.Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 27 липня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, про визначення порядку користування житловим приміщенням, вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою, -
В С Т А Н О В И Л А :
В січні ОСОБА_4 звернулась із зазначеним позовом, мотивуючи тим, що вона є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, а відповідачі на праві спільної часткової власності є співвласниками 2/3 частин цієї квартири. В зв»язку з тим, що відповідачі чинять їй перешкоди в користуванні її частиною квартири, просила суд постановити рішення про вселення її до спірної квартири, визначити порядок користування житловим приміщенням, виділивши їй у користування ізольовану кімнату площею 13,32 кв. м. , а відповідачам виділити в користування кімнату 14.45 кв. м. , коридор, туалет, кухню, ванну кімнату залишити в загальному користуванні. Зобов’язати відповідачів не чинити їй перешкоди у користуванні зазначеною квартирою. Згідно заяви від 16.02.2011 року додатково просила, виділити їй в натурі 1/3 частини квартири ( кімнату площею 13,91 кв.м.), без залишення приміщень у спільному користуванні, враховуючи, що квартира знаходиться на першому поверсі.
Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 27 липня 2011 року позов задоволено частково. Вселено ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1. Зобов”язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_4 перешкод в користуванні вказаною квартирою. Відмовлено в задоволенні вимоги ОСОБА_4 щодо визначення порядку користування житловим приміщенням , виділення їй в натурі 1/3 частини квартири ( кімнати площею 13,91 кв.м.) та всіх вимог до ОСОБА_3. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 - 7,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 8,50 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поставили питання про скасування рішення суду з підстав його незаконності і необґрунтованості, просили ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначали, що заперечують проти правомірності набуття позивачкою права власності на частину квартири, тому оспорюють прилюдні торги, на яких була придбана належна їй частка квартири. Вважають сумісне проживання в одній квартирі з позивачкою неможливим, тому що жилі кімнати не ізольовані, одна з них є прохідною, виділення їй окремої кімнати буде порушувати їхні права. Перешкоди у вселенні або користуванні квартирою вони не чинять, тому немає підстав для судового захисту прав позивачки.
Позивачка в судове засідання апеляційного суду не з»явилась, просила суд відкласти розгляд справи в зв»язку з тяжкими сімейними обставинами, проте не надала доказів щодо поважності причин своєї відсутності, тому колегія суддів, враховуючи вимоги ст.305 ЦПК України, вирішила розглянути справу за її відсутності.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення представника відповідачів, яка підтримала доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка є співвласником 1/3 частини квартири квартири АДРЕСА_1. 2/3 частини вказаної квартири належить на праві власності відповідачам. Житлова площа квартири 27,77 кв.м. і вона складається з двох кімнат, відповідно площею 14,45; 13,32 кв.м. Позивачка набула право власності на належну їй частину квартири на підставі придбання майна з прилюдних торгів, що підтверджується свідоцтвом від 17.04.2003 року, яке на час розгляду справи є чинним, зареєструвала своє право власності на вказане нерухоме майно 29.07.2003 р. (а.с.5-6). В спірній квартирі не проживала і не користувалась нею через категоричні заперечення відповідачів, останнім часом –з боку відповідача ОСОБА_2, який там постійно проживає, що знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду.
Згідно ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом , звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07. 1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За положеннями чч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з вимогами ст. ст. 317, 319 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі ст. 155 ЖК України жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Встановивши порушення прав позивачки, як співвласника майна, на вільне користування належною їй власністю, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині усунення перешкод в користуванні вкартирою та вселення.
Висновки суду відповідають встановленим ним обставинам, дослідженим доказам, грунтуються на нормах чинного законодавства.
Відповідно до ст. ст. 355, 356, 358 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Указані норми матеріального права не містять таких підстав для відмови в задоволенні позову співвласників про усунення перешкод в користуванні та вселення як: заборона виділяти в користування двом особам різної статі, які не є родиною, однієї жилої кімнати; наявність у позивачів іншого постійного місця проживання та непроживання їх в спірній квартирі.
Пленум Верховного Суду України в п. 14 постанови від 22 грудня 1995 року №20 “Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності” роз’яснив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та суперечать вказаним нормам закону. З матеріалів справи вбачається, що відповідачі, заперечуючи можливість спільного володіння і користування квартирою, а також вказуючи про відсутність умов для надання позивачці у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає її частці у праві спільної часткової власності, не ставили зустрічних вимог про припинення права власності позивачки.
Отже, вказані в апеляційній скарзі обставини щодо відсутності окремих житлових кімнат для проживання не створюють процесуальних перешкод для захисту порушеного права позивачки на користування належним їй житлом.
Керуючись ст..ст.303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 27 липня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з наступного дня.
Головуючий суддя
Судді: