КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 листопада 2011 року 2а-4913/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом
до
профізичної особи-підприємця ОСОБА_1
Управління Пенсійного фонду України в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області
визнання відсутності повноважень складати вимогу та скасування вимоги, -
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області (далі по тексту - відповідач) про визнання відсутності повноважень складати вимогу та скасування вимоги про сплату боргу від 7 червня 2011 року № Ф 664.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не мав законних підстав приймати вимогу про сплату боргу, оскільки позивач є фізичною особою, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування і сплачує податки як платник єдиного податку на основі свідоцтва про сплату єдиного податку, а відповідно до абзацу 6 пункту 2 Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»встановлено, що наступного дня після сплати фізичною особою єдиного податку відділення Державного казначейства України перераховує до Пенсійного фонду України –42% від суми єдиного податку в рахунок сплати збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Крім того, відповідач зазначив, що вимогу про сплату боргу відповідачем прийнято в порушення вимог чинного законодавства, оскільки позивачем не подавалась заява, форма якої визначена згідно із пунктом 15.1 у додатку 28 до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. № 21-1.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2011 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 16 листопада 2011 року.
Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи, що від обох сторін у справі заявлено до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності суд ухвалив здійснювати судовий розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 13 жовтня 1995 року виконавчим комітетом Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В04 № 042680. Позивач обрав спрощену систему оподаткування –фіксована сплата податку шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Відповідно до матеріалів справи, 7 червня 2011 року Управлінням Пенсійного фонду України у місті Переяслав-Хмельницькому на підставі підпункту 4 пункту 8 розділу XV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було прийнято вимогу про сплату боргу № 664 згідно з якою ОСОБА_1 зобов’язано сплатити недоїмку зі страхових внесків за ІІІ-ІV квартал 2010 року у сумі 1732,80 грн..
У подальшому дану вимогу позивачем було оскаржено до Управління Пенсійного фонду України в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та до Пенсійного фонду України.
За наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а вимогу про салату боргу Управління Пенсійного фонду України в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області від 7 червня 2011 року № 664 –без змін.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003р. № 1058-IV, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»від 08.07.2010р. № 2464-VI, Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003р. N 21-1 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.01.2004р. за N 64/8663 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Дослідивши матеріали адміністративної справи суд прийшов до висновку, що прийнята відповідачем вимога про сплату боргу є правомірною та не підлягає скасуванню виходячи з наступного.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Законодавчим актом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до преамбули вказаного Закону зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
В силу статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на відносини, врегульовані вказаним Законом лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»суб'єктами солідарної системи є: застраховані особи, а в окремих випадках, визначених цим Законом, - члени їхніх сімей та інші особи; страхувальники; Пенсійний фонд; уповноважений банк; підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій.
Згідно статті 58 зазначеного Закону Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно частини 1 статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється , зокрема, за принципом обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
Відповідно до статті 11 вказаного Закону «загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають:
1) громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру;
2) члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів, у тому числі тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок);
3) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності …».
Приписами частини 3 статті 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду, а особи, визначені частиною першою статті 12 цього Закону, - з дня набрання чинності договором про їх добровільну участь.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Згідно підпункту 2 пункту 8 розділу XV Прикінцеві та перехідні положення Закону «особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11 … сплачують страхові внески, що перераховуються до солідарної системи на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених для платників збору (юридичних і фізичних осіб) Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", але не менше мінімального страхового внеску». При цьому, під мінімальним страховим внеском розуміється сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу) (частина 1 статті 1 Закону України від 09.07.2003р. № 1058-IV).
Відповідно до підпункту 4 пункту 8 Прикінцевих положень вказаного Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.
Частиною 6 статті 20 вказаного Закону визначено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Базовим звітним періодом є:
для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць;
для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, - квартал.
Відповідно до частини 2 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Згідно із частиною 1 статті 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»участь застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування може припинитися, зокрема, у разі якщо особа, яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до цього Закону, втратила визначений цим Законом статус застрахованої особи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області та є страхувальником, платником страхових внесків, застрахованою особою, оскільки підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і може втратити статус застрахованої особи лише у зв'язку з втратою статусу підприємця, а не у зв'язку з відмовою від участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»визначено, що страхові внески –це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що спрямовуються на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування .
Відповідно до частини 10 статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески відповідно до частини 12 статті 20 Закону підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Зі змісту наведених приписів чинного законодавства вбачається, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлено обов'язкову сплату підприємцями - фізичними особами, які перебувають на спрощеній системі оподаткування страхових внесків до Пенсійного фонду України, оскільки вони наділені статусом як страхувальника, так і застрахованої особи. При цьому мінімальна сума страхового внеску, встановлюється чинним законодавством.
Щодо посилання позивача на Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»від 03.07.1998 № 727/98 як на підставу для звільнення платників єдиного та фіксованого податків від сплати внесків до Пенсійного фонду України, суд звертає увагу на наступне.
Абзацом 8 пункту 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»передбачено, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Слід звернути увагу на те, що за правилом, визначеним у частині 4 статті 18 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.
Крім того статтею 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що у разі наявності в платника страхових внесків одночасно із зобов'язаннями із сплати страхових внесків зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами, зобов'язання із сплати страхових внесків виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань щодо виплати заробітної плати (доходу), тому страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування.
У силу положень частини 6 статті 18 вказаного Закону законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Отже, дія норм Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»на сплату внесків фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування до Пенсійного фонду України не розповсюджується.
Крім того, пунктом 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.
Таким чином, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податку.
Проаналізовані положення чинного законодавства вказують на те, що сплата позивачем у складі фіксованого податку коштів до бюджету Пенсійного фонду України не звільняє його від обов’язку сплачувати страхові внески в розмірі, встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Слід також звернути увагу на те, що згідно із пунктом 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Підпунктом «б»пункту 8.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України від 19.12.2003р. № 21-1 встановлено, що органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:
а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків;
б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків;
в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені.
Судом встановлено наявність у позивача заборгованості зі сплати страхових внесків у сумі 1732,80 грн., яку визначено на підставі вимоги від 7 червня 2011 року № Ф-664.
В силу наведених приписів чинного законодавства Управління Пенсійного фонду України в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області станом на 7 червня 2011р. мало достатні підстави та було наділено необхідними повноваженнями для прийняття вимоги про сплату боргу № Ф-664.
Враховуючи наведене, суд звертає увагу позивача на те, що Управлінням Пенсійного фонду України у місті Переяслав-Хмельницькому Київської області правомірно прийнято вимогу про сплату боргу з урахуванням змін, внесених до чинного законодавства, а саме, до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Позивачем не надано жодних доказів та не зазначено обставин, які б підтверджували протиправність вимоги про сплату боргу.
Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Управлінням Пенсійного фонду України в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області як суб’єктом владних повноважень у письмових запереченнях проти позову обґрунтовано правомірність прийняття вимоги про сплату боргу, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами.
Враховуючи вищезазначене суд прийшов до висновку про відсутність підстав для скасування вимоги Управління Пенсійного фонду України у місті Переяслав-Хмельницькому Київської області від 7 червня 2011 року № Ф-664 про сплату боргу, оскільки така вимога є законною та прийнята уповноваженою на те особою, у порядку та з підстав передбачених чинним законодавством.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи, що відповідачем доведена правомірність та обґрунтованість прийняття вимоги про сплату боргу з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи суд прийшов до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони –суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача –суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні –протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Леонтович А.М.