ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
__________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2011 р. Справа № 2а/0270/4238/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Томчука Андрія Валерійовича,
за участю секретаря судового засідання: Котюжанського Володимира Олександровича,
та представників сторін:
позивача : ОСОБА_1 - представник за довіреністю;
відповідача : ОСОБА_2 - представник за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: приватного акціонерного товариства "Вінниця-Млин"
до: Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції
про: визнання протиправним та скасування рішення
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось приватне акціонерне товариство «Вінниця-Млин» (далі – ПАТ «Вінниця-Млин», позивач) до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції (далі – Вінницька МДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000023500 від 02 серпня 2011 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами позапланової виїзної перевірки ПАТ «Вінниця-Млин» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.03.2011 року відповідачем складено акт №77/3530-30804187 від 19 липня 2011 року, в якому зафіксовані порушення здійсненні товариством вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 та підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
На підставі акту перевірки Вінницькою МДПІ прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000023500 від 02 серпня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в загальній сумі 246514,00 грн.
Позивач не погоджується з висновками податкового органу, викладеними у акті перевірки, а відповідно, і з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, вважає його протиправним та просить скасувати.
В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі, та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Серед іншого зазначила, що жодних підстав у відповідача для визнання договору купівлі-продажу пшениці між ТОВ «Форма Тех» та ПАТ «Вінниця Млин» не було, адже до перевірки надано повністю всі первинні документи, які підтверджують факт поставки та отримання товару, факт його перевезення та факт оплати. Відсутність самого договору в письмовій формі не може бути підставою для визнання його нікчемним, оскільки за умовами ст.657 ЦК України письмова форма з обов’язковим нотаріальним посвідченням вимагається тільки для договорів купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку або іншого нерухомого майна.
Представник відповідача позов не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с.137-143), а також додаткових пояснень (а.с.150-151,178, 183,193,255-256)
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.
За результатами проведеної позапланової виїзної перевірки ПАТ «Вінниця-Млин» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.03.2011 року складено акт №77/3530-30804187 від 19 липня 2011 року.
У вказаному акті йдеться про порушення ПАТ «Вінниця-Млин» вимог податкового законодавства. Зокрема, позивачем порушено вимоги п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97р від 03.04.1997 року, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за період з 01.07.2009 року по 31.03.2011 року на суму 200175,00 грн., в тому числі за: травень 2010 року на 57677,00 грн.; червень 2010 року на 22563,00 грн.; липень 2010 року на 105113,00 грн.; січень 2011 року на 14822,00 грн.
Відповідно до акту перевірки, підставою для таких висновків податкових інспекторів слугувала інформація акту ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, з якої, начебто, випливає, що за результатами проведеної перевірки ТОВ «Форма Тех» не підтверджується здійснення фінансово-господарських операцій між ТОВ «Форма Тех» з контрагентами постачальниками ТОВ «Металгруп-М», ТОВ «Компанія «Ресурс-НІК», ТОВ «Мак Стейлс», ТОВ «Соло-74». На підставі даних, що надійшли із ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, податкові інспектори прийшли до висновку, що ТОВ «Вінниця-Млин» здійснювало операції з придбання товару, якого фактично не існувало.
На підставі зазначеного акту перевірки Вінницькою МДПІ прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення №0000023500 від 02 серпня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в загальній сумі 246514,00 грн., у т.ч. 200175,00 гривень – за основним платежем, 46339,00 гривень - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з наступного.
Як випливає із матеріалів справи, у 2010 році між ПАТ «Вінниця-Млин» (Покупець) та ТОВ «Форма-Тех»(Постачальник) було досягнуто усних домовленостей щодо поставки пшениці. При цьому, сторонами обумовлено, що ТОВ «Форма-Тех» за власні кошти здійснюватиме перевезення придбаного товару.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Так, на виконання умов усного договору ПАТ «Вінниця-Млин» закупило у ТОВ «Форма-Тех» пшеницю в кількості 881,66 тони. Факт придбання даних видів товару підтверджується видатковими накладними та рахунками-фактури. Посилання на дослідження цих документів містяться також і у акті перевірки на аркушах справи 11-13.
Також ревізорами, що проводили перевірку, оглядалися документи, що підтверджують факт перерахування Товариством коштів за придбаний товар (а.с.13).
В підтвердження здійснення перевезень купленого товару Товариством надано суду товарно-транспортні накладні, у яких зазначено вид товару, що перевозився, маршрут транспортного засобу, що здійснював перевезення тощо.
Доводи відповідача про те, що у товарно-транспортних накладних відсутні реквізити у графі «код» та надання в судовому засіданні відповіді управління ДАІ у Вінницькій області (а.с.184-191) судом не може розцінюватися, як однозначний висновок відсутності реальної операції враховуючи наступне.
Відсутність товарно-транспортної накладної або її неповне заповнення лише свідчить про відсутність права віднесення на валові витрати, вартість витрат які пов’язані з доставкою товару.
Крім того, відсутність документів або неповне їх заповнення, що засвідчують транспортування товару від контрагента до позивача дає підстави лише вважати про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства.
Так, згідно з наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем.
Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.
Оскільки податковим органом в ході перевірки не було встановлено, що саме позивач повинен був здійснювати розвантаження товару, або оплачувати вартість його поставки, тобто являвся вантажоодержувачем за умовами відповідних правочинів, то неповне заповнення товарно-транспортних накладних, які є у наявності позивача, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем товару.
Крім того, на спростування даних обставин, позивачем надано до суду лист ПрАТ СТП «Агромаш» (а.с.197), яке здійснювало поставку пшениці від ТОВ «Форма-Тех» до ПАТ «Вінниця-Млин». З даного листа видно, що ПрАТ СТП «Агромаш» підтверджує щодо надання транспортних послуг ТОВ «Форма-Тех» по перевезенню зерна пшениці з м.Христинівки до м.Вінниці, та те, що пшениця доставлена до ЗАТ «Вінниця-Млин», про що свідчать товарно-транспортні накладні.
Також в матеріалах справи у наявності є накладні на вантажоперевезення.
Окремо судом в ході судового розгляду досліджувалися податкові накладні (а.с.45-54), які відповідають нормам Закону України «Про бухгалтерський облік», на підставі яких ПАТ «Вінниця-Млин» сформовано податковий кредит.
Особливу увагу судом звернено на витяг із журналу поступлення пшениці на ЗАТ «Вінниця-Млин» (а.с.214-222), яким також підтверджується факт надходження до Товариства пшениці в кількості, обумовленій умовами договору між ПАТ «Вінниця-Млин» та ТОВ «Форма-Тех».
Серед іншого, в матеріалах справи містяться свідоцтва про атестацію (а.с.198-199), які відповідно засвідчують, що вимірювальна виробничо-технологічна лабораторія ПАТ «Вінниця-Млин» відповідає критеріям атестації і атестована на проведення вимірювань у сфері поширення державного метрологічного нагляду, в додатку (а.с.200-201) якого є лабораторія пшеничного та житнього млинів.
Отже, судом встановлено, що підприємство самостійно спроможне перевірити якість пшениці яку скуповує у інших підприємств. Щодо перевірки якості пшениці, яка надійшла від ТОВ «Форма-Тех» підтверджується журналом вимірювання виробничо-технічної документації та картками аналізу зерна (а.с.202-213), з яких чітко видно, що в перевіряємому періоді поступила пшениця від ТОВ «Форма-Тех» до ПАТ «Вінниця-Млин».
Таким чином, наведені вище обставини свідчать про необґрунтованість висновків податкових інспекторів, що здійснювали перевірку, з приводу нікчемності (недійсності) господарської операції між ПАТ «Вінниця-Млин» та ТОВ «Форма-Тех».
Окремо з приводу висновків податкового органу про нікчемність правочину суд звертає увагу на таке.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого вказаною статтею міститься обов’язкова ознака –специфічна мета –порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов’язковому доведенню.
Крім того, при кваліфікації правочину за цією статтею, має враховуватись вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма пов’язує недійсність господарського зобов’язання з наступним:
1) невідповідністю його змісту вимогам закону;
2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;
3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).
Відповідачем не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового органу, щодо визначення правочину, укладеного між ПАТ «Вінниця-Млин» та ТОВ «Форма-Тех» як такого, що не спрямований на реальне настання правових наслідків.
Не може слугувати й підставою для визнання правочину нікчемним укладення його в усній формі, виходячи з наступного. Статтею 208 ЦК України визначено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. При цьому, правові наслідки недодержання вимог письмової форми правочину передбачені статтею 218 ЦК України, згідно із якою недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Разом з тим, положеннями про особливості договірних відносин з приводу купівлі-продажу (в тому числі поставки) законодавцем не визначено обов’язковість додержання письмової форми при укладанні договорів купівлі-продажу (поставки), крім випадків, наведених у статті 657 ЦК України. Таким чином, в зв’язку з тим, що письмова форма договору купівлі-продажу (поставки) товару (продукції) не визначена як істотна умова наведених правочинів, тому суд приходить до висновку, що ПАТ «Вінниця-Млин» та ТОВ «Форма-Тех» могли дійти усних домовленостей з приводу істотних умов господарської операції.
Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В той же час, згідно із частиною 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході судового розгляду відповідач не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, більше того, обставини, що були підставою для їх прийняття спростовані матеріалами справи. З огляду на викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
Окрім того, з урахуванням положень частини 1 статті 94 КАС України на користь позивача підлягає поверненню судовий збір сплачений за подання адміністративного позову до суду.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції №0000023500 від 02.08.2011р.
Стягнути з Державного бюджету на користь приватного акціонерного товариства "Вінниця-Млин" судовий збір у розмірі 3,40 грн. (три грн. 40 коп.), сплачений відповідно до платіжного доручення №13771 від 06.09.2011р., яке міститься в матеріалах адміністративної справи №2а/0270/4238/11.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Томчук Андрій Валерійович
17.11.2011