ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

27 жовтня 2011 р.           Справа № 2а/0270/4020/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання: Ярошенка Максима Валерійовича

позивача      :   ОСОБА_1

представника відповідача :   ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1   

до:   державної податкової інспекції у Немирівському районі  

про: визнання дій неправомірними та скасування рішення про стягнення податкового боргу за рахунок активів

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом  звернувся підприємець ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Немирівському районі про визнання дій неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за результатами проведеної перевірки з питань дотримання ним вимог податкового та валютного законодавства податковим органом виявлено порушення вимог податкового законодавства.

На підставі даних порушень ДПІ у Немирівському районі прийнято податкові повідомлення-рішення №00018611701/0 від 04 лютого 2011 року, №0006931701 від 14 квітня 2011 року та №0006921701 від 27 квітня 2011 року.

Не погоджуючись із висновками, викладеними у акті перевірки, а відповідно із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із вимогами визнати дії відповідача по винесеному акту №00008/1701-1472307476 від 14 січня 2011 року, а відповідно і зазначені вище податкові повідомлення-рішення та податкову вимогу №3 від 14 червня 2011 року неправомірними, а також щодо скасування акту перевірки, податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги.     

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив адміністративний позов задовільнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на обгрунтованість  висновків податкового інспектора, що проводив перевірку, що знайшли відображення у акті.

В ході розгляду справи за клопотанням позивача в якості свідка було допитано ОСОБА_3, з яким у позивача склалися договірні відносини. Свідок пояснив, що між ним та ФОП ОСОБА_1 досягнуто домовленостей щодо надання ним послуг по перевезенню вантажу на користь ДП Немирівський спиртовий завод від імені ОСОБА_1 При цьому, розрахунки із ним за виконану роботу проводив ОСОБА_1      

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою – підприємцем, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію (а.с.6).

Відповідно до ліцензії серії НОМЕР_1 Міністерства транспорту та зв’язку України (а.с.7) ОСОБА_1 дозволено надавати послуги з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі).

Протягом 16 грудня 2010 року - 14 січня 2011 року старшим державним податковим ревізором-інспектором ДПІ у Немирівському районі ОСОБА_4 проведена планова документальна виїзна перевірка дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 червня 2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 00008/1701-1472307476 від 14 січня 2011 року, в якому зафіксовано допущені позивачем порушення, а саме:  статті 1, 2, 4 та 5 Указу Президента України "Про внесення змін до Указу Президента України №727 від 03 липня 1998 року "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва" №746/99 від 28 червня 1999 року (із змінами та доповненнями); статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" № 13-92  від 26 грудня 1992 року - підприємець занизив суму оподатковуваного доходу на суму 631723,24 грн., в зв'язку з чим донараховано податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 94758,49 грн.; пункт 9.4 статті 9, підпункт 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 та пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/98 від 03 квітня 1997 року - платник податків занизив податок на додану вартість, що підлягав сплаті у бюджет, за період з 01 жовтня 2008 року по 30 червня 2010 року, на суму 224900,00 грн.

На підставі даного акту перевірки ДПІ у Немирівському районі прийнято податкові повідомлення-рішення №0001861701/0 від 04 лютого 2011 року, яким підприємцю збільшено суму грошового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 224900,00 грн. та нараховано штрафну санкцію в розмірі  56225,00 грн.; №0006931701 від 14 квітня 2011 року, яким підприємцю визначено суму податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності в сумі 94758,49 грн.; № 0006921701 від 27 квітня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності в сумі 305,42 грн.

На підставі зазначених вище податкових рішень 14 червня 2011 року податковим органом сформовано податкову вимогу №3 на загальну суму 376186,85 грн.     

Проаналізувавши положення чинних нормативно-правових актів, якими врегульовано спірні правовідносини, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб’єктів малого підприємництва як-то фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тисяч гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Аналізуючи наведені положення Указу, доходимо висновку, що у деяких випадках не можна вважати виручкою всю суму коштів, які надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу, зокрема у випадку отримання суб’єктом підприємницької діяльності винагороди (комісійних) за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), а інші надходження коштів використовувались суб’єктом підприємницької діяльності для виконання договору комісії (тощо), тобто послуга виконувалась за рахунок замовника (товарів, робіт, послуг).

Саттею 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення  вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною  (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на  одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення  вантажу встановлену плату.

Допоміжним видом діяльності, пов’язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Відповідно до статті 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно – правовими нормами.

Правові та організаційні засади транспортно – експедиторської діяльності в Україні визначаються Закону України «Про транспортно – експедиторську діяльність».

Статтею 9 цього Закону визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до статті 931 ЦК України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що між позивачем, з однієї сторони, та ДП Немирівський спиртовий завод, з іншої, неодноразово на різні періоди укладалися договори на перевезення вантажів, про що свідчать відповідні угоди, наявні в матеріалах справи (а.с.8, 13-14, 15, 16-17). Згідно з умовами даних договорів приватний підприємець ОСОБА_1 (Перевізник) зобов’язувався за плату надати послуги по перевезенню вантажу, визначеного Замовником,  власними транспортними засобами, а Замовник оплатити вартість наданих послуг.

Не маючи можливості забезпечити виконання умов зазначених вище договорів ФОП ОСОБА_1 01 жовтня 2007 року уклав договір співпраці перевезення вантажів автомобільним транспортом з ФОП ОСОБА_3 терміном на 5 років (а.с.18-19). Предметом даного договору визначено те, що підприємець ОСОБА_1 з 6 кварталу 2007 року призупиняє свою діяльність в зв’язку з погіршенням стану здоров’я та передає свої повноваження по перевезенню вантажів автомобільним транспортом згідно договору №1 від 13 серпня 2003 року фізичній особі – підприємцю ОСОБА_3 При цьому, розділом 2 даного договору передбачено, що для здійснення повноважень позивач зобов’язувався надати ФОП ОСОБА_3 справні автомобілі, а також зобов’язувався вчасно здійснювати перерахунок коштів зі свого рахунку на рахунок ФОП ОСОБА_3 Пунктом 3.4 даного договору визначено, що ФОП ОСОБА_3 бере на себе обов’язок надавати ФОП ОСОБА_1 документи по об’єму виконаних робіт та послуг для подальшого переведення коштів зі свого рахунку на рахунок ФОП ОСОБА_3

Порядок та умови проведення розрахунків визначені розділом 4 договору. Так, розрахунки між ДП Немирівський спиртовий завод (Замовник), ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 здійснюються безготівковим розрахунком шляхом переведення коштів на банківські рахунки ФОП ОСОБА_1, а той, в свою чергу, – на банківські рахунки ФОП ОСОБА_3

Такого ж змісту був укладений договір №2 між ФОП ОСОБА_1  та ФОП ОСОБА_5 03 січня 2008 року терміном дії на 5 років (а.с.20).

В подальшому, між позивачем, з однієї сторони, та ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5, з іншої, були укладені договори подібного змісту.

З аналізу зазначених вище договорів можливо дійти висновку, що вони за своїм змістом є договорами транспортного експедирування, у яких ФОП ОСОБА_1 виконує обов’язки експедитора.

Більше того, факти виконання умов укладених договорів підтверджуються актами приймання-передавання автотранспортних робіт, у яких зазначені автомобіль, що здійснював перевезення, розмір зароблених коштів тощо. Так, зокрема, із ФОП ОСОБА_3 це акти, що наявні на аркушах справи 75-105; із ФОП ОСОБА_5 – аркуші справи 109-129.

При цьому, факти перерахування частини коштів, що надходила від позивача на рахунки його контрагентів (ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5.) згідно з умовами укладених договорів підтверджуються платіжними дорученнями. Зокрема, стосовно  розрахунків із ФОП ОСОБА_3 (зворотній бік аркушів справи 75-105), з приводу розрахунків із ФОП ОСОБА_5 – це зворотній бік аркушів справи 109-129.

Також, з пояснень свідка ОСОБА_3, а також довідки ФОП ОСОБА_5 випливає, що кошти за виконану ними роботу дійсно надходили на їх рахунки від ФОП ОСОБА_1

Розмір тієї винагороди, що позивач отримував згідно з умовами зазначених вище договорів знайшла відображення у книзі обліку доходів і витрат по формі №10 (а.с.156-163).

З огляду на викладене, на рахунку позивача були транзитні кошти, частину яких він перераховував іншим перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів. Відтак, висновки податкового органу про наявність виручки на рахунку позивача з урахуванням тих коштів, які в подальшому перераховувались ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5 є помилковими, оскільки така сума не може вважатися виручкою.

Оскільки транзитні кошти, які перераховувались позивачем перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів, не стали його власністю, вони, згідно із положеннями пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», не можуть вважатися її доходом, та відповідно до статті 3 цього ж Закону не є об’єктом оподаткування.

При цьому, суд звертає увагу на тому, що навіть якщо і допустити, що позивач перевищив допустиму суму обсягу виручки від наданих ним послуг, відповідач не мав права оподатковувати кошти, що надійшли позивачу для подальшого перерахування перевізникам, які здійснювали безпосереднє перевезення вантажів і які він перераховував таким перевізникам.

Також, суд зважає на положення пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 року №507 "Про роз’яснення Указу Президента України від 03 липня 1998 року №727", згідно із якими на суб’єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 6 не є платниками податку з доходів фізичних осіб, не поширюються вимоги розділу IV Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року №13 (у частині доходів від провадження підприємницької діяльності, що здійснюється відповідно до Указу).

Водночас, пунктом 6 Указу встановлено, що суб'єкт малого підприємництва, який  сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв податкові повідомлення – рішення, які не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому їх належить скасувати.

Окрім того, скасуванню підлягає також і податкова вимога №3 від 14 червня 2011 року, оскільки сформована на підставі податкових повідомлень-рішень, про скасування яких дійшов висновку суд.  

Разом з тим, вимога позивача щодо визнання дій відповідача неправомірними не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованою, а саме не зазначено, які саме дії ДПІ у Немирівському районі є неправомірними та такими, що порушують права та інтереси позивача.

Також, не підлягає задоволенню вимога позивача щодо скасування акту перевірки від 14 січня 2011 року, оскільки акт не є рішенням суб’єкта владних повноважень в розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України,  кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В той же час, згідно з частиною 2 статті 71 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи відповідачем не доведена правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 3 статті 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. З урахуванням часткового задоволення позову на користь позивача слід стягнути 1,70 гривень судового збору.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовільнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Немирівському районі №  0001861701/0 від 04 лютого 2011 року.  

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Немирівському районі № 0006931701 від 14 квітня 2011 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Немирівському районі № 0006921701 від 27 квітня 2011 року.

Скасувати податкову вимогу державної податкової інспекції у Немирівському районі № 3 від 14 червня 2011 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 1,70 гривень судового збору.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя          Яремчук Костянтин Олександрович

27.10.2011