ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2011 р. Справа № 2а/0270/3595/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Томчука Андрія Валерійовича,
Суддів Яремчука Костянтина Олександровича,
Комара Павла Анатолійовича,
за участю секретаря судового засідання: Медяної Наталії Анатоліївни,
та інших осіб, що беруть участь у справі:
позивача : ОСОБА_1;
представника позивача : ОСОБА_2 - представник за Угодою;
перекладача: ОСОБА_3;
представника відповідача : Березенський І.М. - начальник відділу;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1- шукача притулку з Сомалі
до: Відділу міграційної служби у Вінницькій області
про: визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу міграційної служби у Вінницькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, а саме: визнання протиправним рішення Відділу міграційної служби у Вінницькій області від 25.02.2011р. про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та його скасування.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю оскаржуваного рішення, оскільки останнє є таким, що порушує конституційні права та свободи позивача, видане всупереч приписам Європейської Конвенції про захист людини та основоположних свобод, всупереч принципам правомірної адміністративної поведінки суб’єкта владних повноважень, а тому підлягає скасуванню. Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є громадянином Сомалі, але не може та не бажає користуватися захистом країни походження, внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань по причині власних політичних переконань. Водночас позивач вказує, що в разі повернення на батьківщину, його життю загрожуватиме небезпека. За таких умов, ОСОБА_1 просить скасувати рішення відповідача про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та його скасування; зобов’язати прийняти рішення про надання статусу біженця.
У судовому засіданні представник позивача надала пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви. Позовні вимоги просила задовольнити повністю.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у письмових запереченнях (а.с.12-14), мотивуючи свою позицію правомірністю прийнятого рішення та відсутністю підстав, необхідних для оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця позивачу.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 07.02.2011р. громадянин Сомалі ОСОБА_1 звернувся до Відділу міграційної служби у Вінницькій області з заявою про надання статусу біженця (а.с. 53).
Наказом начальника відділу міграційної служби у Вінницькій області №36 від 07.02.2011р. вищевказану заяву прийнято до розгляду, позивачу видано довідку про подання особою заяви про надання їй статусу біженця № 010396.
Одночасно, з заявником проведено співбесіду, в ході якої з’ясовувались обставини, що слугували причинами приїзду до України та необхідності надання статусу біженця.
В подальшому, за результатом розгляду справи №10VIN011 громадянина Сомалі ОСОБА_1, проведеної з ним співбесіди та на основі вивчення наданих матеріалів, а також матеріалів по країні походження, головним спеціалістом відділу 07.02.2011р. складено висновок про відмову в оформлені документів для вирішення питання про надання статусу біженця громадянину Сомалі - ОСОБА_1.
25.02.2011р. начальником відділу міграційної служби у Вінницькій області видано наказ №57 про відмову в оформлені документів для вирішення питання про надання статусу біженця. Цього ж числа видано повідомлення № 18 від 25.02.2011р., яким проінформовано ОСОБА_1 про прийняття відділом рішення, про відмову в оформлені документів. Останнє оскаржено до суду та є предметом розгляду у даній справі.
Визначаючись щодо позовних вимог, колегією суддів керується та виходить з наступного.
Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлення державних гарантій захисту біженців визначає Закон України “Про біженців” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон).
Так, відповідно до положень статей 11, 12 вказаного Закону, оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
Частиною 2 статті 11 Закону України "Про біженців" передбачено, що заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву та заповнює анкету, де викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
Орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Позицією ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 16.12.1998р. факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Заявник повинен переконати посадову особу компетентного органу у правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно з п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (відповідно до Конвенції 1951р. "Про статус біженців") .
Як вбачається з матеріалів справи, реєстраційного листка (а.с.63-65), анкети (а.с.54-56), та підтверджено представником позивача у судовому засіданні, позивач є громадянином Сомалі, але не може та не бажає користуватися захистом країни походження, внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань по причині власних політичних переконань. Водночас позивач вказує, що в разі повернення на батьківщину, його життю загрожуватиме небезпека, оскільки, в минулому, особи з угруповування Аль-Шабаб неодноразовово погрожували йому та завдавали тілесні ушкодження за характер його трудової діяльності (продаж відеопродукції сексуального характеру) .
Судом встановлено, що аналогічні пояснення надавались ОСОБА_1 під час співбесіди 07.02.2011р. з працівником відділу міграційної служби. Проте в обґрунтування фактів переслідування або загрози переслідування позивачем не надано жодних доказів.
Крім того, у зв'язку з незаконним перетином державного кордону України позивачеві видано направлення від 07.02.2011р. №17-9-156 (а.с.60) для надання пояснень щодо причин його незаконного перетину Державного кордону України і повідомлено про необхідність проходження співбесіди у Могилів-Подільському прикордонному загоні для надання пояснень щодо причини незаконного перетину кордону.
Згідно частини 2 статті 9 Закону особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Зазначені особи повинні бути направлені посадовими особами Державної прикордонної служби України до органу міграційної служби.
При цьому ОСОБА_1 проігнорував направлення від 07.02.2011р. №17-9-156, хоча про факт його існування та необхідність з'явитись до Могилів-Подільського прикордонного загону позивачеві роз'яснено та здійснено переклад на його рідну мову перекладачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Факт перекладу співбесіди позивача та переклад усіх відомостей сомалійською мовою підтверджується розпискою перекладача (а.с.57).
Абзацом 3 статті 12 Закону України «Про біженців» передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Абзацом 6 статті 12 Закону України «Про біженців» визначено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом 2 статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно абзацу 2 статті 1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з Міжнародною Конвенцією про статус біженців від 28.07.1951р. та статті 1 Закону України «Про біженців», поняття «біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Законом України від 21.10.99р. ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
При цьому суд вважає, що «побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб’єктивної та об’єктивної сторін. Суб’єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб’єктивної оцінки особа вирішила покинути країну та стала біженцем.
Об’єктивна сторона пов’язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ, тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі, і така ситуація склалась внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Також, пунктами 99-100 глави другої Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем. Але цих фактів позивач не надав.
При цьому, суд погоджується з висновком органу міграційної служби, та не приймає до уваги посилання позивача, як на підставу задоволення позову, на обставини, які він виклав у позовній заяві, оскільки позивач до рядів політичних партій не входить, погрози, пов’язані з расою, національністю та релігійною належністю на його адресу не висловлювались, чого сам позивач під час розгляду його документів відповідачем не оспорював.
Крім того, колегією суддів враховується той факт, що позивач, під час проведення співбесіди, зазначив, що до приїзду в Україну знаходився в інших країнах, а саме Ефіопія, Єгипет та Росія. Але за набуттям статусу біженця у Москві не звертався, оскільки не знав де знаходиться міграційна служба.
При цьому, суд зазначає, що особа, яка залишає країну свого громадського походження, звертається за допомогою у першій безпечній країні, а не шукає умов для кращого місця мешкання. Отже, на думку суду, виїзд позивача за кордон, саме до України, свідчить в більшій мірі про пошуки кращого життя, спробу втекти з Сомалі, де проходить громадянська війна, аніж про обґрунтованість його побоювань стати жертвою переслідувань на батьківщині.
Загалом з протоколу співбесіди вбачається, що позивач зазнав тілесних ушкоджень один раз, а після припинення продажу відеопродукції сексуального характеру, побоїв та переслідувань більше не відбувалось, тобто ОСОБА_1 не наведено жодних доказів обґрунтованої загрози своєму життю та свободі в подальшому.
Колегія суддів дійшла висновку про відсутність тривалих чи постійних переслідувань позивача, а претензії до нього з боку представників угруповування Аль-Шабаб закінчились після припинення продажу ним відеопродукції сексуального характеру, яка заборонена у мусульманських країнах. Обставини, на які посилався позивач як на підстави для скасування рішення Відділу міграційної служби у Вінницькій області, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні та з врахуванням пояснень представника позивача та заперечень представника відповідача.
Виходячи з вищезазначеного суд погоджується із висновком посадової особи Відділу міграційної служби у Вінницькій області від 25.09.2011р. щодо відмови позивачу у наданні статусу біженця за мотиву того, що позивач не підпадає під критерії визначення статусу біженця, оскільки у нього відсутні переслідування або загроза переслідувань за ознаками, передбаченими ст.1 Закону України "Про біженців".
Таким чином, на думку суду, позивач не підпадає під ознаки біженця, передбачені ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, абз.2 ст.1 Закону України "Про біженців".
Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів вважає, що орган міграційної служби діяв в межах Закону України "Про біженців", прийняв рішення відповідно до повноважень, визначених Законом України "Про біженців", які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої цим Законом. Прийняте рішення обґрунтоване, тобто винесене з урахуванням усіх обставин та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що відповідач прийняв обґрунтоване рішення про відмову позивачеві в наданні статусу біженця на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв’язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Томчук Андрій Валерійович
Судді Яремчук Костянтин Олександрович
Комар Павло Анатолійович