ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2011 р. Справа № 2а/0270/4260/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Томчука Андрія Валерійовича,
при секретарі судового засідання: Медяній Наталі Анатоліївні
за участю представників сторін:
позивача : не з'явився;
відповідача : ОСОБА_1 - представник за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Державної податкової інспекції у Городнянському районі
до: Військової частини А 3666
про: стягнення податкового боргу
ВСТАНОВИВ :
Державна податкова інспекція у Городнянському районі звернулась до суду з адміністративним позовом до Військової частини А 3666 про стягнення податкового боргу в сумі 14353,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що за відповідачем рахується податковий борг у сумі 14353,00 грн., який виник внаслідок несплати військовою частиною податку з власників транспортних засобів, відповідно до податкової декларації №3788 від 19.05.2009р., податкової декларації №1584 від 01.03.2010р., податкового повідомлення-рішення №0000151700/0 від 30.04.2009р. Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання.
Оскільки, податковий борг по податку з власників транспортних засобів виник внаслідок несплати узгодженої суми податкового зобов’язання, то така сума має бути сплачена відповідачем до бюджету.
Враховуючи вищевикладене позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з Військової частини А 3666 податковий борг у розмірі 14353,00 грн.
Представник позивача у судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, проте надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі (а.с.31, 32).
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні з підстав викладених у письмових запереченнях (а.с.22-25, 40).
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову з огляду на наступне.
Військова частина А 3666 зареєстрована як суб'єкт господарської діяльності у Збройних силах за адресою вул.. Червоноармійська, 21, м. Вінниця, відповідно до Свідоцтва виданого Департаментом економічної діяльності МО України, від 21.12.2004р.(а.с.4) та перебуває на обліку як платник податків у Державній податковій інспекції м. Вінниці з 05.07.2004р. за №1298 (а.с.5).
За відповідачем рахується податковий борг у сумі 14353 грн., який виник внаслідок несплати податку з власників транспортних засобів: несплата 3689,0 грн. за ІІ квартал + 1844,50 грн. за ІІІ квартал + 1844,50 грн. за ІV квартал 2009р. згідно податкової декларації №3788 від 19.05.2009р. (а.с.7) + 1658,75 грн. за І квартал + 1658,75 грн. за ІІ квартал + 1658,75 грн. за ІІІ квартал +1658,75 за ІV квартал 2010 р. згідно податкової декларації №1584 від 01.03.2010р. (а.с.8) + несплата 340,00 грн. по податковому повідомленню-рішенню №0000151700/0 від 30.04.2009р. (а.с.10).
Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання.
Згідно з п. 57.1. ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, відповідач мав би самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданих ним податкових деклараціях (розрахунках суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів).
На момент виникнення боргу діяла норма Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), згідно п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації. Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків (п.п. 5.4.1. п.5.4 Закону).
Оцінюючи правомірність заявлених позивачем вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" визначено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Позивач вказуючи на наявність боргу у відповідача по сплаті податку з власників транспортних засобів, посилається на закон України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), згідно статті 1, якого платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.
Суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", відповідно до якої з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно статті 14 Закону "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
Крім того, враховуючи норми Закону України "Про систему оподаткування" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якого пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування, застосовуючи вищезазначену статтю 14 Закону "Про Збройні Сили України", суд враховує положення ст. 4.4.1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), тобто у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Як встановлено у судовому засіданні та підтверджується наявними матеріалами справи у відповідача - Військової частини А3666 на балансі відсутні транспортні засоби, згідно листа-відповіді Державтоінспекції Вінницької області (а.с.45). Крім того, за твердженням відповідача, відповіді на лист-запит про зареєстровані транспортні засоби Військової частини А3666, адресований ВДАІ у Чернігівській області (а.с.30) військовою частиною не отримано.
Аналізуючи викладені обставини в сукупності з положеннями законодавства України, суд дійшов висновку, про відсутність обов'язку Військової частини А3666 сплачувати податок з власників транспортних засобів, оскільки право державної власності на автомобілі та інші транспортні засоби, які закріплені за відповідачем на праві оперативного управління, реалізується Міністерством оборони України, тобто у відповідача не могло виникнути обов'язку щодо сплати вказаного податку, за умови, що транспортні засоби знаходяться у державній власності Міністерства оборони України.
Додатковою обставиною, на яку посилався представник відповідача у судовому засіданні є не передбачення Міністерством оборони України, як головним розпорядником бюджетних коштів на утримання Збройних Сил України, фінансування видатків підпорядкованим військовим частинам для сплати податку з власників транспортних засобів.
У межах встановлених повноважень Міністерство оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України, а також всебічно забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань та застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організує виконання робіт в інтересах Збройних Сил України і надання послуг.
Тобто, в межах коштів визначених Державним бюджетом України саме Міністерство оборони України здійснює постачання озброєння та військової техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України.
Саме з врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що майно, матеріальні засоби і грошові кошти відповідача, а отже і транспортні засоби, надані на праві оперативного управління Військовій частині А 3666 є державною власністю, а тому зобов'язання щодо сплати податку з власників транспортних засобів у відповідача відсутнє, і як наслідок сума податкового боргу заявленого у позові не підлягає стягненню з Військової частини А 3666.
Оскільки судом встановлено, що на підставі п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) відповідач зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, а стаття 14 Закону "Про Збройні Сили України" вказує про звільнення від сплати усіх видів податків державної власності, що належить їм на праві оперативного управління, суд вважає за необхідне застосувати приписи ст. 4.4.1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), тобто у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). З огляду на відсутність в матеріалах справи документів на підтвердження відповідних судових витрат, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Томчук Андрій Валерійович