ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" жовтня 2006 р. о 12-30 год. в м. Харкові Справа № АС-03/327-06
вх. № 8294/1-03
Суддя господарського суду Харківської області Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Гуцевич М.П.
представників сторін :
позивача - Горелкова В.М.
відповідача - Івакіна Т.В.
Прокурор- Сорока М.К.
по справі за позовом Прокурор Московського району м. Харкова в інтересах держави в особіХарківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Х-в
до ВАТ "ХАТП 16327" м. Харків
про стягнення 8179,22 грн.
ВСТАНОВИВ:
Прокурор Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Х-в, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача ,ВАТ "ХАТП 16327" м. Харків, штрафні санкції за незайняті робочі місця , призначені для інвалідів у 2005р. в сумі 8179,22 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов’язаний був створити у 2005 р. 6 робочих місць для працевлаштування, але фактично протягом дванадцяти місяців 2005 р. було працевлаштовано 4 інваліда, тобто відповідачем не виконаний норматив 2 робочих місця. У зв’язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві суму штрафних санкцій в розмірі 8179,22 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідач у відзиві на позов та представник в судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на те, що основним видом діяльності товариства є виконання пасажирських та вантажних автомобільних перевезень, крім того підприємство має ліцензію, яка надає право на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів. Таким чином, відповідач є автотранспортним підприємством, на яке поширювалося норма ч. З ст. 19 Закону України «Про автомобільний транспорт». Крім того , відповідач звертає увагу суду на те, що розрахунок нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів за перше півріччя 2005р. був зроблений виходячи з загальної численності працюючих, не беручи до уваги водіїв, а за друге півріччя 2005р. – з врахуванням водіїв та 11.04.06р. надав до Фонду звіт за формою 10-ПІ за 2005р., де зазначив середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу у 2005р. становила 108 осіб , таким чином чисельність інвалідів на підприємстві становить 4 особи, які працювали на підприємстві у 2005р., але Фонд не прийняв до уваги повторний звіт відповідача та зобов'язав у встановлений Законом термін сплатити санкції.
Матеріалами справи встановлено, що Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. та Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, № 314 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, № 19, (далі —Положення), робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування — підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об’єднання ), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації. Згідно ч.3 ст.20 наведеного Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації провадять за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Матеріалами справи встановлено, що середньорічна заробітна плата у відповідача у 2005 р. становила 4089,61 грн. За нестворене робоче місце відповідач повинен був сплатити до 15 квітня поточного року штрафні санкції в сумі 8179,22 грн.
Згідно первісного звіту відповідача за 2005 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005 р. становила 154 осіб. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, середньооблікова чисельність інвалідів – штатних працівників на підприємстві становить 4 інваліда.
Згідно повторного звіту відповідача за 2005р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005р. становила 108 осіб. Фактично інвалідів – штатних працівників на підприємстві становить 4 інваліда, крім того, згідно списку працюючих інвалідів , який доданий до звіту , на підприємстві на протязі 2005р. працювало 6 інвалідів.
Позивач при встановленні кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виходив з того, що вона визначається як середня на рік. Але Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлює, що у відповідному році повинно бути створена відповідна кількість робочих місць, і не пов'язує відповідальність з терміном роботи інваліда. Суд вважає, що фактично відповідач створив 6 місць на які у 2005 р. працевлаштовані інваліди.
Однак суд зазначає, що згідно наведеної норми, суми яки просить стягнути позивач є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю. Тобто за неналежне виконання обов’язку покладеного законом.
Згідно ст. 18 наведеного закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів „ затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Крім того, суд зазначає , що в роз'ясненні Міністерство праці та соціальної політики України повідомило, що заповнення щорічного звіту за формою 10-ПІ „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2005 рік підприємствами, діяльність яких регулюється законами України „Про електроенергетику", „Про залізничний транспорт", „Про автомобільний транспорт", „Про поштовий зв'язок" та „Про телекомунікації" підприємства вищевказаних галузей повинні заповнювати звіт з урахуванням вимог Закону № 2602-IV, починаючи з 2007 року (за період з 01,01.2006 р. по 31.12.2006 р.).
Згідно вказаного повторного звіту форми № 10-П1 відповідач вказує, що загальна чисельність працюючих на підприємстві відповідача в 2005р. складала 108 чоловік.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач у 2005 році створив 6 робочих місць, на які були працевлаштовані інваліди.
Законом України „Про автомобільний транспорт” (ст. 19) створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться перевізниками у розмірі 4% загальної численності працюючих, крім водіїв.
Враховуючи надану ліцензію Міністерства транспорту України Державного Департаменту Автомобільного транспорту та довідки Харківського обласного управління статистики №8056/12-06 суд приходить до висновку, що на відповідача розповсюджувався і повинен був застосовуватися Закон України „Про автомобільний транспорт” згідно якого вбачається, що при рахуванні нормативу відповідача для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів слід виходити з положень ст. 19 Закону України „Про автомобільний транспорт”.
Відповідач, в контексті положень ст. 1 Закону України „Про автомобільний транспорт”, є перевізником.
Суд зазначає, що з прийняттям та набранням чинності Закону України „Про автомобільний транспорт” , саме цей Закон був спеціальним для відповідача. Однак з набранням чинності 22.06.2005 змін до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” введені положення які фактично скасовують дію наведених вище законів в частині встановлення нормативу для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Але норматив робочих місць встановлюється підприємству на рік, тобто на період з 1 січня по 31 грудня. Тому при його розрахунку слід виходити з законодавства яке діяло на початок відповідного року. Таким чином на 2005 р. норматив відповідачу встановлюється з урахуванням положень Закону України „Про автомобільний транспорт”. Розповсюдження на встановлення нормативу норм Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції від 22.06.2005 р. на встановлення нормативу за 2005 р., було б фактичним застосуванням зворотної сили закону, що не передбачено наведеним законом та не відповідає ст. 58 Конституції України.
Згідно з даними повторного статистичного звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (форма № 10-ПІ) середньооблікова чисельність працюючих у відповідача за звітний період складала 108 чоловік за винятком водіїв.
Таким чином, норматив працевлаштування інвалідів для підприємства відповідача в 2005 році складав 4 чоловіка. Фактично же підприємством працевлаштовані 4 інваліда, що підтверджується наведеним звітом по формі № 10-ПІ. , а розділом ІІ списку працюючих інвалідів підтверджено , що на протязі 2005р. на підприємстві працювало 6 інвалідів.
Усі вищевказані обставини не були прийняті до уваги позивачем при визначенні відповідачу нормативу створення робочих місць для інвалідів кількістю 6. Відповідач створив 4 робочих місця для працевлаштування інваліда, правомірно виходячи з кількості працюючих, за винятком водіїв.
Враховуючи, що відповідач виконав норматив по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, суд вважає позов таким, що задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст.ст. 4 , 8, 86, 94, 160- 163 ,186 перехідними та прикінцевими положеннями Кодексу адміністративного судочинства України , суд
ПОСТАНОВИВ:
У позові відмовити.
На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.
Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Подобайло З.Г.
Постанова в повному обсязі виготовлена 16.10.06р. о 12-00 год.