Судове рішення #19077812

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

26 вересня 2011 р.           Справа № 2а/0270/3961/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Томчука Андрія Валерійовича,

при секретарі судового засідання:   Медяній Наталі Анатоліївні  

за участю представників сторін:

позивача      :   ОСОБА_1 - представник за довіреністю;

відповідача :   ОСОБА_2 - представник за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТ"   

до:   державної податкової інспекції у Немирівському районі  

про: визнання бездіяльності протиправною

ВСТАНОВИВ :            

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Юпіт» (далі – ТОВ «Юпіт») до державної податкової інспекції у Немирівському районі (далі – ДПІ у Немирівському районі) про визнання бездіяльності протиправною та визнання акту перевірки частково недійсним.

Згідно заяви позивача про зміну позовних вимог (т.4, а.с.3-4) позивач просить визнати висновки щодо допущених ТОВ «ЮПІТ» порушень податкового законодавства, викладені в акті №489/23/34508572 планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ЮПІТ», код за ЄДРПОУ 34508572, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року протиправними та їх скасувати; визнати бездіяльність Державної податкової інспекції у Немирівському районі Вінницької області в частині відмови у скасуванні висновків, щодо допущених порушень ТОВ «ЮПІТ» податкового законодавства в акті №489/23/34508572 планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮПІТ», код за ЄДРПОУ 34508572 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, оформлену у вигляді листів №1973 від 13.07.2011 року, №1915 від 2807.2011 року та №2078 від 16.08.2011 року протиправною.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Юпіт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року відповідачем складено акт №489/23/34508572 від 21 червня 2011 року (т.1, а.с.15-31), в якому зафіксовані порушення.

В зазначеному акті перевірки відповідачем ставиться під сумнів операції, як з придбання товару, так і його подальшої реалізації, оскільки вони укладені без мети настання реальних наслідків та є безтоварними операціями.

Фактично у здійснених господарських операціях позивач виступав в ролі посередника між трейдером та відповідними контрагентами та діяв наступним чином: позивач отримував товар у трейдера, оплачуючи йому кошти за вказану сільськогосподарську продукцію, а потім продукція реалізовувалась безготівковим шляхом іншим контрагентам чи кінцевим споживачам.

Оскільки поставка та реалізація продукції згідно із договорами підтверджується первинно-бухгалтерською документацією, позивач вважає висновки в акті перевірки надуманими.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Окремо зазначив про реальність операцій позивача з контрагентами.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення адміністративного позову з підстав викладених у письмових запереченнях (т.4, а.с.6-10). Додатково зазначив, що на підставі актів перевірки по ПП «Агропрайд», ПП «Альтекс Юг», ПП «Стилет Юг» встановлено, що взаємовідносини позивача з даними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.

За результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Юпіт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року відповідачем складено акт №489/23/34508572 від 21 червня 2011 року (т.1, а.с.15-31), в якому зафіксовані порушення:

1) пунктів 1.31, 1.32. статті 1, підпункту 4.1.1, пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ч.1 ст.201, ч.1-6 ст.203, ст.215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, по правочинах здійснених ТОВ «ЮПІТ» за період вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року з покупцями, в результаті чого в 2010 році завищені валові доходи на суму 20321012,00 грн.;

2) пункту 1.32. статті 1, пункту 5.1, 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ч.1 ст.201, ч.1-6 ст.203, ст.215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, по правочинах – здійснених ТОВ «ЮПІТ» за період вересень, жовтень, листопад 2010 року з постачальниками ПП «Агропрайд» (код за ЄДРПОУ 35870453), ПП «Альтекс ЮГ» (код за ЄДРПОУ 37048928), ПП «Стилет Юг» (код за ЄДРПОУ 37048886), в результаті чого в 2010 році завищені валові витрати на суму 20321012,00 грн.;

3) пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ч.1 ст.201, ч.1-6 ст.203, ст.215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, по правочинах здійснених ТОВ «ЮПІТ» за період вересень, жовтень, листопад 2010 року з покупцями, в результаті чого завищені податкові зобов’язання по податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 4064203,00 грн.

4) підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ч.1 ст.201, ч.1-6 ст.203, ст.215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, по правочинах здійснених ТОВ «ЮПІТ» за період вересень, жовтень, листопад 2010 року з постачальниками – ПП «Агропрайд» (код за ЄДРПОУ 35870453), ПП «Альтекс ЮГ» (код за ЄДРПОУ 37048928), ПП «Стилет Юг» (код за ЄДРПОУ 37048886), в результаті чого завищений податковий кредит з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 4064203,00 грн.

Згідно пояснень представника позивача, не погоджуючись з вказаним актом перевірки посадові особи підприємства відмовилися від його підписання та звернулися до ДПІ у Немирівському районі із запереченнями №35 від 06.07.2011 року (т.1, а.с.58-61).

Як вбачається з прохальної частини заперечень, ТОВ «Юпіт» просило ДПІ у Немирівському районі акт перевірки №489/23/34508572 від 21.06.2011 року скасувати, як незаконний та винести за результатами перевірки довідку про відсутність порушень податкового законодавства за вказаний період.

Розглянувши дані заперечення, листом №1973 від 13.07.2011 року ДПІ у Немирівському районі надіслано відповідь ТОВ «Юпіт», згідно якої вбачається, що заперечення позивача були розглянуті і за результатом розгляду заперечень, висновки зроблені в акті перевірки визнані правомірними.

В подальшому, а саме 20.07.2011 року листом №39 ТОВ «Юпіт» звернулося до ДПІ у Немирівському районі із проханням винести податкове повідомлення-рішення за результатами висновків акту перевірки.

28.07.2011 року листом №1915 ДПІ у Немирівському районі направлено лист до ТОВ «Юпіт», в якому зазначено, що порушення, викладенні в акті перевірки від 21.06.2011 року №489/23/34508572 не призвели до донарахувань, а тому податкові повідомлення-рішення не виносились.

Дослідивши оскаржувані висновки акту перевірки, надані завірені копії позивачем документів первинно-бухгалтерського обліку, вбачається, що спір між сторонами виник безпосередньо з точки зору чи являються угоди, укладені ТОВ «Юпіт» з ПП «Альтекс ЮГ», ПП «Стилет ЮГ», ПП «Агропрайд», нікчемними про які зазначає відповідач у зв’язку із безтоварністю операцій, що не можуть спричиняти настання реальних правових наслідків по ланцюгу до «вигодонабувача» згідно із нормами Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне звернути увагу відповідача на наступне.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. А для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Такої позиції також притримується Вищий адміністративний суд у листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 року.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось сторонами, у здійснених господарських операціях ТОВ «Юпіт» виступав в ролі посередника між ПП «Альтекс ЮГ», ПП «Стилет ЮГ», ПП «Агропрайд» з однієї сторони, та іншими контрагентами зазначених на сторінці 12 та 13 акту перевірки (т.1, а.с.20-21), яким продавалась продукція позивачем.

Позивач отримував товар у ПП «Альтекс ЮГ», ПП «Стилет ЮГ», ПП «Агропрайд», оплачуючи їм кошти за вказану сільськогосподарську продукцію, а потім продукцію реалізовував безготівковим шляхом іншим контрагентам перелічених в п.3.1.1 акту перевірки (т.1, а.с.20-21).

Суд вважає за необхідне зазначити, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи ДПІ у Немирівському районі, зокрема серед іншого, наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Всупереч вищевикладеним обставинам, що підтверджується довідкою про загальну інформацію щодо ТОВ «Юпіт» та результати його діяльності за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року (т.1, а.с.32-36), основними видами діяльності позивача являється оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин та діяльність автомобільного вантажного автотранспорту, саме згідно такої діяльності укладено правочини. Крім того, згідно даної довідки вбачається, що станом на 01.01.2010 року чисельність працюючих на ТОВ «Юпіт» склала 14 осіб, а на кінець перевіряємого періоду (31.12.2010 року) – 17 осіб. У своїй діяльності ТОВ «Юпіт» у періоді, що перевірявся знаходився на балансі автомобіль КАМАЗ, крім того, використовував наступні орендовані основні фонди: 3 автомобілі КАМАЗ з причепами, 1 автомобіль Сканія, 1 автомобіль MAN з причепом, 1 Трактор МТЗ-82, автогараж, навіс-склад та комору-зерносклад.

Таким чином ДПІ у Немирівському районі встановлено наявність у ТОВ «Юпіт» необхідних засобів, потужностей (основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів та трудових ресурсів) для здійснення своєї господарської діяльності.

В судовому засіданні 20.09.2011 року заступником начальника відділу податкового контролю юридичних осіб ОСОБА_4 який здійснював перевірку позивача, підтвердив, що він дійсно перевіряв первинні бухгалтерські документи ТОВ «Юпіт», фактично встановив дійсність цих операцій, однак не міг не взяти до уваги надіслані акти невиїзних позапланових перевірок ПП «Альтекс ЮГ» (т.4, а.с.17-30), ПП «Агропрайд» (т.4, а.с.31-43), ПП «Стилет Юг» (т.4, а.с.46-76), які фактично взято ДПІ у Немирівському районі в основу складання оскаржуваного акту перевірки.

Крім того, на сторінці 24 акту перевірки (т.1, а.с.26 на звороті) зазначено, що підприємство зависило податковий кредит по податку на додану вартість на 96137,00 грн., віднісши суми податку, які не підтверджені податковими накладними.

З незрозумілих причин ОСОБА_4 не зумів надати суду пояснення чому він зазначив в акті перевірки про завищення податкового кредиту ТОВ «Юпіт» по податку на додану вартість на 96137,00 грн. в грудні 2010 року, та по якому саме контрагенту відбулося таке завищення. Згідно письмових пояснень представника відповідача (т.4, а.с.86), зазначено, що відносно завищення ТОВ «Юпіт» податкового кредиту по податку на додану вартість в грудні 2010 року, інспектор, який проводив перевірку позивача зазначає, що на даний час не пам’ятає яка саме податкова накладна була відсутня на час проведення перевірки.

Також суперечливою є позиція ДПІ у Немирівському районі в частині визнання угод нікчемними по ланцюгу до кінцевого споживача з огляду на те, що серед інших контрагентів кінцевим споживачем також було і ДП «УГК «Nemiroff».

Як вбачається з оглянутого в судовому засіданні акту перевірки про результати позапланової виїзної перевірки Дочірнього підприємства «Українська горілчана компанія «Nemiroff» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року (т.4, а.с.77-81) відповідні договірні взаємовідносини між ТОВ «Юпіт» та ДП «УГК «Nemiroff» не було визнано нікчемними, хоча відповідна перевірка проведена після проведення перевірки ТОВ «Юпіт», що ще раз ставить під сумнів доцільність висновків податкового органу. Дану обставину також підтверджує ДП «УГК «Nemiroff» листом №87-20/1832 від 16.08.2011 року (т.1, а.с.71) в якому зазначено, що за перевіряємий період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року будь-яких порушень податкового законодавства у взаємовідносинах з ТОВ «Юпіт» в тому числі встановлення нікчемності правочинів між ДП «УГК «Nemiroff» та ТОВ «Юпіт» не виявлено.

Загалом оцінюючи правовідносини ТОВ «Юпіт» з приватними підприємствами «Альтекс ЮГ», «Стилет ЮГ», «Агропрайд», а також з наступними контрагентами, яким позивач реалізовував продукцію, суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз.4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вищезазначеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» ставить в залежність включення сум валових витрат лише з їх підтвердженням відповідними документами.

Єдиною умовою не включення до складу валових витрат згідно п.п. 5.3.9 цього Закону є не підтвердження будь-яких витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Вимоги до податкової накладної визначені у п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон не передбачає.

Як зазначено представником відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні 20.09.2011 року - позивачем під час перевірки надані всі первинні документи підтверджуючі виконання господарських операцій, однак такі не взяті до уваги, оскільки надійшли акти перевірок по контрагентах позивача.

В матеріалах справи містяться зокрема договори поставки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, платіжні доручення, які мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов’язковість яких встановлена ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» (т.1, а.с.81- т.3 а.с.280). Вказані факти відповідачем не заперечувались та не спростовувалися в ході судового розгляду справи.

Загалом підсумовуючи характер господарських правовідносин ТОВ «Юпіт» з ПП «Агропрайд», ПП «Альтекс ЮГ», ПП «Стилет ЮГ», а відповідно і з наступною реалізацією продукції його контрагентами стає цілком очевидним, що у всіх цих договірних правовідносинах: 1) відбувся рух активів в процесі здійснення господарських операцій, підтвердженням чому слугують первинні документи бухгалтерського обліку, довідки про рух коштів з банківських установ; 2) усі учасники господарських операцій були наділені установленою спеціальною податковою правосуб’єктністю, а саме на момент здійснення відповідних господарських операцій являлися платниками ПДВ, що підтверджується наданими доказами позивача та не спростовується доказами відповідача; 3) встановлено прямий зв'язок між фактом придбання товарів ТОВ «Юпіт» та господарською діяльністю платника податку, оскільки даний вид господарської діяльності – є його основним видом діяльності.

Таким чином, вищезазначене свідчить про те, що поставки сільськогосподарської продукції згідно із договорами між позивачем та контрагентами реально мали місце, а обставини, викладені у акті перевірки, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Судом не вбачається порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки вчинення господарських операцій із контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинно-бухгалтерських документів, які не суперечать нормам Законів.

Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Крім того, подальша реалізація сільськогосподарської продукції підтверджується договорами поставки, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями (т.2, а.с.1– т.3, а.с.280). Згідно наданих пояснень представника відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні 20.09.2011 року, реальність таких операцій не досліджувалася, оскільки операції надходження продукції до ТОВ «Юпіт» вважалися вже безтоварними, а тому і така подальша реалізація товару не можлива.

Також необхідно зазначити, щодо доводів відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів, то відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, нікчемним правочином є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Стаття 234 ЦК України визначає, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним правочином, який може бути визнаний судом недійсним. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними. Отже, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином законом не визнано нікчемним, такий правочин є оспорюваним і його недійсність може бути встановлена лише судом.

Враховуючи наведене, обставини щодо вчинення юридичними особами фіктивного правочину, тобто правочину лише для виду без фактичного його виконання, є підставою для звернення до суду про визнання такого правочину недійсними. Закон такі правочини не визнає нікчемними. На момент розгляду даного спору, відповідачем не надано доказів, що судом прийнято рішення про визнання недійсними вищенаведених правочинів позивача з контрагентами.

Що ж до доводів відповідача про те, що правочини позивача з контрагентами порушують публічний порядок та направлені на незаконне заволодіння майном держави у вигляді несплати податку на додану вартість, внаслідок безпідставного включення сум до складу валових витрат та податкового кредиту на підставі правочинів, що відображені у первинних документах (договорі, податкових накладних, платіжних документах), складених позивачем з вказаними контрагентами лише для виду, без фактичного їх виконання, то такі висновки можуть мати місце лише при встановленні обставин щодо наявності вини та умислу у платника податку на незаконне заволодіння майном держави.

З точки зору цивільного права усі учасники цивільних правовідносин є добросовісними і їх вина визнається тільки при умові порушення будь ким з них цивільно-правових обов’язків. При цьому з позовної заяви та доданих документів не вбачається, що сторони причиняли збитки державі і в них був умисел на досягнення мети, що суперечить інтересам держави при укладанні правочинів. Вина є умовою цивільно-правової відповідальності, для суб’єктів підприємницької діяльності. Вона міститься у відношенні їх органів або посадових осіб до своєї протиправної поведінки. Умисел, як одна з форм вини, передбачає, що порушник розумів неправомірність своїх дій, передбачав їх несприятливі наслідки, бажав або свідомо допускав настання несприятливих наслідків. Вина та умисел на заволодіння майном держави юридичних осіб у вчиненні таких діянь може бути доведена не інакше, як через встановлення обвинувальним вироком суду обставин щодо наявності вини та названого умислу у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб. Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні діяння яке містить ознаки злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому, вина особи не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З матеріалів вбачається, що підставою для формування висновків у акті перевірки не був обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили, щодо наявності вини, умислу (направленого на незаконне заволодіння майном держави) у діях фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені позивача та контрагентів, а лише перевірки ПП «Агропрайд», ПП «Альтекс ЮГ», ПП «Стилет ЮГ» з їхніми контрагентами в яких зазначені припущення про відсутність трудових ресурсів, відсутності складських приміщень та виробничих потужностей.

Тому, твердження органу податкової служби про нікчемність правочинів, вчинених позивачем з ПП «Агропрайд», ПП «Альтекс ЮГ», ПП «Стилет ЮГ» є необґрунтованим та належними доказами не доведені, оскільки не доведено наміру порушення публічного порядку сторонами правочину, або однією із сторін.

Аналогічна позиція зазначена в п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Разом з тим, розглядаючи по суті позовні вимоги позивача, суд звертає увагу на те, що ТОВ «Юпіт» невірно обрано спосіб захисту своїх порушених прав, шляхом оскарження висновків акту перевірки, оскільки вказаний документ не є актом ненормативного характеру (актом індивідуальної дії) суб’єкта владних повноважень, він не спричиняє виникнення прав та обов’язків осіб чи суб’єктів владних повноважень, а лише фіксує хід проведення перевірки і зміст її результатів. Тобто позивач звернувся до суду передчасно, так як жодних дій з боку ДПІ у Немирівському районі, які б могли порушувати права позивача вчинено не було. Тобто, в розумінні ст.17 КАС України, результати перевірок які оформляються у формі акта або довідки не можуть бути оскаржені до адміністративного суду, оскільки останні не є публічно-правовими актами, а є актами індивідуального,  ненормативного характеру. За положеннями ст. 17 КАС України оскарження таких актів в адміністративній юрисдикції не допускається.

Аналогічно безпідставними є вимоги позивача в частині визнання бездіяльності ДПІ у Немирівському районі протиправною щодо скасування висновків в акті перевірки, оскільки як зазначалось вище вказані висновки самі по собі не породжують для ТОВ «Юпіт» жодних негативних наслідків та оскарження в адміністративній юрисдикції не допускається.

За таких обставин суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                                                      Томчук Андрій Валерійович




26.09.2011

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація