ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2011 р. Справа № 2а/0270/2893/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Томчука Андрія Валерійовича,
розглянувши у порядку письмового провадження матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Апеляційного суду Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державного казначейства України у Вінницькій області
про: визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) з позовом до Апеляційного суду Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державного казначейства України у Вінницькій області про визнання незаконними дій та стягнення незаконно утриманого податку.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 обраний суддею Вінницького обласного суду з 14.12.2000р. безстроково, відповідно до Постанови Верховної Ради України №2149-111. На підставі Постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" №2516-VI від 09.09.2010р., наказом голови Вінницького апеляційного суду від 28.09.2010р. звільнений з займаної посади у зв'язку з поданням заяви про відставку. При виході у відставку позивачу була нарахована вихідна допомога в розмірі 335963,70 грн., з якої при її виплаті, утримано податок з доходів фізичних осіб 15% у сумі 31438 грн. Вказані дії Апеляційного суду Вінницької області щодо утримання податку з нарахованої позивачу вихідної допомоги позивач вважає незаконними, оскільки у відповідності до ч. 3 статті 43 Закону України «Про статус суддів», судді, який пішов у відставку виплачується вихідна допомога без сплати податку. Утримання податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15% розміру вихідної допомоги, як вказує позивач, проведено відповідно до листа Державної податкової адміністрації України та п. 2.2. ст.22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003р. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ст.126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією та законами України. Конституційний суд України у своєму рішенні зазначив, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів" у взаємозв’язку з частиною восьмою статті 14 Закону України «Про судоустрій України" слід розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів внесення змін до них, скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, в тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
15.06.2011р. за вх. №15676 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1, в якій позивач просить справу розглянути без його участі у зв'язку з тим, що на даний час тимчасово проживає у м. Києві (а.с.19а).
Представник відповідача, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судових засідань, що стверджується розписками, в судові засідання не з'явився, письмових пояснень з обґрунтуванням причин неявки суду не надав. Тому позиція Апеляційного суду Вінницької області щодо заявленого позову суду не відома.
Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області, в судове засідання не з'явився, проте надав суду заяву, в якій просив провести розгляд справи у порядку письмового провадження. Щодо позиції Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області додатково зазначив, що в разі задоволення позовних ОСОБА_1, кошти необхідно буде стягнути з Апеляційного суду Вінницької області.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, суд, у відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України, визнав можливим проводити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 обрано членом Вінницького обласного суду та зараховано на посаду члена Вінницького обласного суду на підставі Наказу №1 голови Вінницького обласного суду від 02.01.1991р. відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР №589-XII від 26.12.1990р. (а.с.8).
Постановою Верховної Ради України №2149-ІІІ від 14.12.2000р. ОСОБА_1 обраний суддею Вінницького обласного суду безстроково (а.с.10).
На підставі Постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" №2516-VI від 09.09.2010р., наказом голови Вінницького апеляційного суду від 28.09.2010р. (а.с.19) звільнений з займаної посади у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до п.3 статті 43 Закону України від 15.12.1992 року № 2862-XII “Про статус суддів” (далі –Закон № 2862-XII) при виході у відставку позивачу була нарахована вихідна допомога в розмірі 37 (тридцять сім) місячних заробітків в загальній сумі 335963,70 грн. (триста тридцять п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят три грн. 70 коп.), відповідно листа-розрахунку Апеляційного суду Вінницької області №7/122 від 30.09.2010р. (а.с.13), з якої при частковій виплаті суми 209586,00 грн. утримано податок з доходів фізичних осіб в розмірі 15%, що становить 31438,00 грн., що підтверджується довідкою Апеляційного суду Вінницької області №7/126 від 27.05.2011р.(а.с.7).
Суд не може погодитись з вищезазначеною правовою позицією відповідачів, враховуючи наступні норми.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.
Згідно ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Право на отримання вихідної допомоги судді у разі його виходу у відставку передбачене статтею 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII "Про статус суддів" (далі –Закон №2862-XII) (у редакції чинній на момент існування спірних правовідносин), за якою судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
Спеціальним законом у сфері оподаткування фізичних осіб є Закон України від 22 травня 2003 року №889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб"( чинний на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №889-IV), цим Законом визначено, що об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб є загальний місячний оподатковуваний дохід, відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону №889, до складу якого включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.
Водночас, у пункті 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб" наведено вичерпний перелік доходів, що включені до складу загального місячного оподатковуваного доходу.
Відповідно до п.п.4.3.1 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів.
При цьому суд бере до уваги, що рішенням Конституційного Суду України від 18 червня 2007 року №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів) зазначено, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Таким чином, вихідна допомога судді у зв’язку з відставкою носить разовий характер та за своєю природою є державною соціальною допомогою, спрямованою на забезпечення судді у відставці, відповідного його статусу життєвого рівня, наближеного до матеріального статусу працюючого судді.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №2862-XII, гарантії незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального, соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.
Частини 7 та 8 ст. 14 Закону України від 07.02.2002 року № 3018«Про судоустрій України" (далі –Закон №3018) (у редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) передбачають, що гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, зокрема належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності суддів, незалежності та правової захищеності суддів.
Закон №2862-XII є спеціальним законом у даних правовідносинах, оскільки стосується прав та обов’язків осіб, які виконують функції держави по здійсненню правосуддя, тому дії відповідача є незаконними і такими, що порушують права позивача як судді у відставці щодо гарантій незалежності, а саме щодо матеріального забезпечення.
Рішенням Конституційного суду України від 11.10.2005 року зазначено, що за змістом ст. 126 Конституції України положення ч.3 ст. 11 Закону №2862-XII та ч.8 ст.14 Закону №3018 треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, в тому числі заходи їх правового захисту чи матеріального і соціального забезпечення.
Крім того, частина 6 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів" також визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
Вищезазначені норми правових актів та правова позиція Конституційного Суду України, дає підстави дійти висновку, що вихідна допомога судді, в разі виходу його у відставку є адресною державною соціальною допомогою в розумінні Закону №889-IV, що виплачується конкретній особі, а тому не включається до складу загального місячного або річного оподаткованого доходу платника податку.
Таким чином, враховуючи викладене позич отримав частину вихідної допомоги у розмірі меншому ніж передбачено законодавством України, а тому його право порушено та підлягає захисту.
Згідно з частиною 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В даному випадку правова позиція відповідача стосовно заявленого позову суду не відома, таким чином відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
Оцінивши докази у їх сукупності. враховуючи всі матеріали справи, проаналізувавши положення законодавства України, суд прийшов до висновку щодо доцільності задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2)присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання; 7) усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання; 8) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Пунктом 1 ч.2 ст.256 КАС України суд, який прийняв постанову, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання постанову у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Беручи до уваги викладену норму КАС, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача щодо негайного виконання постанови суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 суми протиправно утриманого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 31438 грн.
Крім того в прохальній частині позовної заяви позивач просить визнати дії Апеляційного суду Вінницької області щодо утримання з вихідної допомоги ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15%, що складає 31438 грн., незаконними.
Згідно з п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
Враховуючи наведене та положення ч.2 ст.11 КАС України, якою визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, суд дійшов до висновку про доцільність виходу за межі позовних вимог та задоволення вимоги позивача щодо визнання дій Апеляційного суду Вінницької області щодо утримання з вихідної допомоги ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15%, що складає 31438 грн., протиправними.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Відповідно до ст.87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Згідно Декрету КМУ "Про державне мито" ч.1 ст.4 від сплати державного мита звільняються позивачі - робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин.
Так як позивач державне мито не сплачував, належного документального підтвердження витрат пов'язаних з розглядом справи він не надав, то судові витрати не відшкодовуються.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені обставини справи та вищезазначені положення чинного Законодавства України, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, а тому підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Апеляційного суду Вінницької області щодо утримання з вихідної допомоги ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15%, що складає 31438 грн.
3.Стягнути з Апеляційного суду Вінницької області (вул. Соборна,6, м. Вінниця, 21000)на користь ОСОБА_1 31438 грн.( тридцять одна тисяча чотириста тридцять вісім грн.) протиправно утриманого податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги, виплаченої у зв'язку з виходом судді у відставку.
4. Постанова в частині стягнення з Апеляційного суду Вінницької області на користь ОСОБА_1 31438грн. (тридцять одна тисяча чотириста тридцять вісім грн.) підлягає негайному виконанню.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Томчук Андрій Валерійович