Справа №22-ц-1971/11 Головуючий у 1-й інстанції - Горецький А.С.
Категорія: 6,10,23 Доповідач: Бойко С.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 жовтня 2011 року м.Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Зверхановської Л.Д., Мацея М.М.,
секретаря: Колодки М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 28 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Львівського державного університету фізичної культури, третіх осіб: обласного комунального підприємства Львівської міської ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", ОСОБА_5, ОСОБА_6 в їхніх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_8, Львівського міського відділу Львівської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про розірвання договору оренди, визнання права власності на допоміжні споруди, витребування майна з чужого незаконного володіння, встановлення земельного сервітуту,-
В С Т А Н О В И Л А:
21.11.2008 року позивач звернулась до суду з позовною заявою, уточненою заявою від 04.02.2009 року (а.с.34), в якій просить розірвати договір оренди, укледений між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на тій підставі, що відповідач ОСОБА_3, не будучи власником предмету договору оренди та не маючи відповідних повноважень від власника на укладення цього договору, передала ОСОБА_4 в строкове оплатне користування на умовах оренди нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і складається з житлового будинку, загальною площею 557,1 кв.м., який належить позивачеві на праві приватної власності, а також з допоміжних споруд: гаража, площею 28,7 кв.м, господарської будівлі, площею 21 кв.м, альтанки, площею 19 кв.м, цегляної огорожі, загальною довжиною 126 м., які позивач добудувала, та витребувати все це нерухоме майно із незаконного володіння відповідача ОСОБА_4
Крім того, позивач прость визнати за нею право власності на зазначені вище допоміжні будівлі та споруди, зобов"язати обласне комунальне підприємство Львівської міської ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєструвати право власності на них та встановити на її користь та користь осіб, які проживатимуть разом з нею: ОСОБА_5, ОСОБА_6, їхніх неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_8, безстроковий, безоплатний земельний сервітут на право проходу, проїзду експлуатації та обслуговування прокладених до всіх будівель і споруд її будинковолодіння комунікацій відносно земельної ділянки, загальною площею 0,1220 га, яка належить Львівському державному університету фізичної культури на праві постійного користування.
Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 28 квітня 2009 року зазначений вище позов задоволено. Суд вирішив: розірвати договір оренди житла за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; визнати за позивачем право власності на допоміжні споруди: гараж, площею 28,7 кв.м, господарську будівлю, площею 21 кв.м, альтанку, площею 19 кв.м, цегляну огорожу, загальною довжиною 124 м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та зобов"язати обласне комунальне підприємство Львівської міської ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєструвати право власності на них; витребувати на користь позивача будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку, загальною площею 557,1 кв.м., житловою площею 154,0 кв.м. та допоміжних споруд: гаража, площею 28,7 кв.м, господарської будівлі, площею 21 кв.м, альтанки, площею 19 кв.м., цегляної огорожі, загальною довжиною 124 метри, з чужого незаконного володіння ОСОБА_4; встановити на користь позивача ОСОБА_2, третіх осіб: ОСОБА_5, ОСОБА_6, їхніх неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_8, безстроковий, безоплатний земельний сервітут на право проходу, право проїзду на транспортному засобі згідно фактичного користування по наявному грунтовому та асфальтованому шляху довжиною 80 метрів, шириною в місці заїзду у будинковолодіння 6 метрів та загально площею 0,1220 га для експлуатації та обслуговування прокладених до всіх будівель і споруд її будинковолодіння комунікацій на земельній ділянці під дорогою на АДРЕСА_1 на цій же вулиці господарських споруд, що знаходяться в межах Державного Акту на право постійного користування земельною ділянкою Львівського державного університету фізичної культури серії ЯЯ №175839 (юридична адреса установи: АДРЕСА_2) згідно викопіювання з генплану АДРЕСА_1 (а.с.63-64).
23 червня 2009 року Личаківським районним судом м.Львова було ухвалено додаткове рішення по даній справі, яким, крім задоволених вимог позивача за рішенням суду від 28 квітня 2009 року, додатково вирішено зобов"язати обласне комунальне підприємство Львівської міської ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєструвати за позивачем ОСОБА_2 право власності на житловий будинок загальною площею 557,1 кв.м, житловою площею 154,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.67).
Рішення суду від 28 квітня 2009 року оскаржила Львівська міська рада, просить його скасувати з підстав неповного з"ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні її позовних вимог.
Свої доводи апелянт обгрунтовує тим, що міська рада, як представницький орган територіальної громади м.Львова, є власником земельної ділянки, на якій позивач самочинно побудувала допоміжні будівлі та споруди, і щодо якої позивачеві встановлено безстроковий безоплатний земельний сервітут, а тому повинна була бути стороною по даній справі.
Апелянт вважає, що всупереч вимогам ст.376 Цивільного кодексу (далі-ЦК) України, оскаржуваним рішенням за позивачем було визнано право власності на самочинно збудоване нею нерухоме майно, за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання їй у власність чи в користування земельної ділянки під будівництво, без належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також без дозволу на експлуатацію зведених будівель.
Крім того, на думку апелянта, Львівський державний університет фізичної культури, якому спірна земельна ділянка надана у постійне користування для обслуговування комплексу спортивної бази навчального закладу, не мав права розпоряджатись нею, а тому суд безпідставно прийняв визнання ним позову, оскільки таке визнання суперечить вимогам закону та порушує права територіальної громади, як власника спірної земельної ділянки.
Крім того, апелянт просить скасувати рішення і в частині розівання договору оренди, з тих підстав, що визнання відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позову в цій частині підтверджує відсутність спору між сторонами.
Додаткове рішення Личаківського районного суду м.Львова від 22 червня 2009 року апелянт не оскаржив, а тому в силу вимог ст.303 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК) України, колегія суддів не перевіряє його законність та обгрунтованість.
В судове засідання апелянт, сторони та треті особи не з"явились, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені відповідно до вимог ст.74 ЦПК України, що підтверджується поштовими повідомленнями про отримання ними судових повісток (а.с.120-126), судові повістки, адресовані третім особам ОСОБА_5, ОСОБА_6 повернулись на адресу суду за терміном зберігання (а.с.127), однак, вказані особи про зміну свого місця проживання (перебування) суд не повідомляли, їхній представник ОСОБА_9 13.09.2011 року ознайомився з матеріалами справи (а.с.128) і знав про призначення справи до розгляду на 10.10.2011 року, відтак, вважається, що вони були належним чином повідомлені про розгляд справи, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, а тому розгляд справи проведено у відповідності до вимог ч.2 ст.197 та ч.2 ст.305 ЦПК України без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом у відсутності осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 11.12.2007 року, позивачеві ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок НОМЕР_1 загальною площею 557,1 кв.м, житловою площею 154,0 кв.м., який знаходяться на АДРЕСА_1 (а.с.16, 17), та земельна ділянка, площею 0,0600 га за цією ж адресою (а.с.6).
Земельна ділянка позивача межує із земельною ділянкою, площею 1,2199 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, і належить Львівському державному університету фізичної культури на праві постійного користування на підставі ухвали 18 сесії 4 скликання Львівської міської ради від 16.03.2006 року №3575 (а.с.7).
Згідно технічного паспорту від 14.12.2007 року, гараж (Б-1), господарська будівля (В-1), альтанка (Г-1) та огорожа побудовані позивачем самочинно (а.с.52).
10.09.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір оренди на строк до 05.02.2008 року, з орендною платою - 2000 гривень в місяць, предметом якого є житлові приміщення загальною площею 557,1 кв.м, допоміжні споруди: гараж, господарська будівля та альтанка (а.с.24).
Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставинах, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи вимогу позивача в частині визнання за нею права власності на самочинно збудовані будівлі та споруди, суд першої інстанції зазначає, що такі побудовані позивачем на земельній ділянці, яка знаходиться у її власності (а.с.63).
З технічного паспорту на будинок ОСОБА_2 (а.с.46) та з викопіювання з генерального плану забудови м.Львова (а.с.33), колегією суддів встановлено, що спірні допоміжні споруди збудовані позивачем на земельній ділянці, яка знаходиться в користуванні Львівського державного університету фізичної культури.
У відповідності до ч.3 ст.376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
У відповідності до п.п. "б", "в" ч.1 ст.12 ЗК України, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян чи надання їх в користування, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад.
У відповідності до ст.15 ЦК України, ст.3 ЦПК України, тільки порушене, невизнане або оспорюване право особи підлягає захисту в судовому порядку.
Позивач в позовній заяві не обгрунтувала своє право власності на самочинно збудовані нею допоміжні споруди, не зазначила, в чому полягає порушення її прав, як власника чи користувача, і хто порушив її право власності на побудовані нею будівлі, а відтак, всупереч встановленому законом порядку (позасудовому) щодо оформлення права власності на вибудувані нею споруди, намагалася оформити право власності в судовому порядку за відсутності спору про право.
Крім того, з аналізу зазначених вище норм та встановлених колегією суддів на підставі доказів, досліджених судом першої інстанції, обставин справи слідує, що у разі наявності спору про право, належним відповідачем за позовною вимогою ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинно збудовані допоміжні будівлі та споруди має бути Львівська міська рада, як представницький орган територіальної громади м.Львова, оскільки такі побудовані на земельній ділянці, яка є комунальною власністю.
В силу наданих апеляційному суду повноважень, він не може на стадії апеляційного розгляду залучати осіб, які не брали участі в розгляді справи судом першої інстанції, і не може досліджувати докази, які не були досліджені судом першої інстанції.
Таким чином, рішення суду в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на самочинне нерухоме майно, а саме: гараж, площею 28,7 кв.м, господарську будівлю, площею 21 кв.м, альтанку, площею 19 кв.м, цегляну огорожу, загальною довжиною 124 м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та зобов"язання обласного комунального підприємства Львівської міської ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на них, - підлягає скасуванню з підстав неповного з"ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з ухваленням апеляційним судом в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог з наведених вище мотивів.
Задовольняючи позовну вимогу позивача ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту, суд виходив з того, що відповідач Львівський державний університет фізичної культури визнав в цій частині позов.
У відповідності до вимог ст.174 ЦПК України, суд ухвалює рішення про задоволення позову у разі його визнання відповідачем за наявності для того законних підстав, а саме: якщо визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.
У відповідності до ч.1 ст.98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або користувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою.
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Визнання відповідачем Львівським державним університетом фізичної культури позову в частині встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці, яка надана йому в постійне користування, суперечить вимогам ст.ст.12, 98, 99 Земельного кодексу України, порушує права власника земельної ділянки - територіальної громади м.Львова, яку уповноважена законом представляти Львівська міська рада, а тому не могло бути прийняте судом першої інстанції для задоволення позову в цій частині.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що встановленням на користь позивача земельного сервітуту, фактично надано позивачеві в безоплатне, безстрокове користування земельну ділянку, площею 0,1220 га, в тому числі і під уже самочинно збудовані нею будівлі та споруди, які знаходяться на ній.
Крім того, встановлення в такий спосіб земельного сервітуту суперечить також вимогам ст.99 ЗК України, яка визначає підстави для встановлення земельного сервітуту, зокрема: для проходу, проїзду транспортним засобом, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв"язку, трубопроводу, інших лінійних комунікацій.
Хоча позивач і просить встановити земельний сервітут для проходу, проїзду та обслуговування прокладених до всіх будівель і споруд її будинковолодіння комунікацій, однак, він є обтяжливим для власника земельної ділянки, оскільки стосується набагато більшої площі, ніж тієї, яка необхідна для проходу чи проїзду транспортним засобом, а також стосується обслуговування незаконно споруджених нею будівель на земельній ділянці комунальної власності, а тому це питання в судовому порядку не може вирішуватись у відсутності належного відповідача - Львівської міської ради.
Суд першої інстанції, всупереч вимогам матеріального права та з грубим порушенням норм процесуального права в частинні прийняття визнання позову відповідачем без наявності для того законних підстав, без участі у справі належного відповідача - Львівської міської ради, встановив на користь позивача та третіх осіб земельний сервітут, чим істотно обмежив права власника земельної ділянки, фактично змінивши при цьому цільове призначення земельної ділянки, площею 0,1220 га, яка знаходиться в користуванні Львівського державного університету фізичної культури для обслуговування комплексно-спортивної бази навчального закладу, що є підставою для скасування апеляційним судом рішення в цій частині з ухваленням нового про відмову в задоволенні вимог позивача про встановлення на її користь та користь третіх осіб безоплатного безстрокового земельного сервітуту з наведених вище мотивів.
В частині задоволення вимог позивача про розірвання договору оренди та витребування предмету оренди з незаконного володіння відповідача ОСОБА_4, рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, оскільки ним в цій частині не вирішено питання про права та обов"язки апелянта.
Керуючись ст.ст. 197 ч.2, 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.1,3,4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.
Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 28 квітня 2009 року скасувати в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на допоміжні споруди: гараж, площею 28,7 кв.м, господарську будівлю, площею 21 кв.м, альтанку, площею 19 кв.м, цегляну огорожу, загальною довжиною 124 м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та зобов"язання обласного комунального підприємства Львівської міської ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на них, а також в частині встановлення на користь ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їхніх неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, безстрокового, безоплатного земельного сервітуту на право проходу, право проїзду на транспортному засобі згідно фактичного користування по наявному грунтовому та асфальтованому шляху довжиною 80 метрів, шириною в місці заїзду у будинковолодіння 6 метрів та загально площею 0,1220 га для експлуатації та обслуговування прокладених до всіх будівель і споруд її будинковолодіння комунікацій на земельній ділянці під дорогою на АДРЕСА_1 на цій же вулиці господарських споруд, що знаходяться в межах Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Львівського державного університету фізичної культури серії ЯЯ №175839, згідно викопіювання з генплану АДРЕСА_1, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні зазначених вище позовних вимог.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: