ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2011 р. Справа № 2а/0270/2638/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Томчука Андрія Валерійовича,
розглянувши у порядку письмового провадження матеріали справи
за позовом: прокурора Тульчинського району в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі
до: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
про: стягнення заборгованості в сумі 1364,40 грн. по збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся прокурор Тульчинського району в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі (далі - УПФУ у Тульчинському районі) до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) про стягнення боргу по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 1364, 40 грн.
Позов мотивовано тим, що внаслідок несплати коштів на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за відповідачем рахується заборгованість по сплаті страхових внесків перед управлінням Пенсійного фонду України у Тульчинському районі в сумі 1364, 40 грн.
Оскільки заборгованість в добровільному порядку не погашена, прокурор Тульчинського району, на підставі статті 60 КАС України, звернувся в інтересах держави в особі УПФ України у Тульчинському районі до суду з позовом про стягнення коштів.
Прокурор та представник позивача в судове засідання не з'явились, 29.06.2011р. надали суду заяву про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження, крім того, зазначили, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Відповідач, будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце судових засідань, що стверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, в судові засідання не з'явилась, письмових пояснень з обґрунтуванням причин неявки суду не надала.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, суд, у відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України, визнав можливим проводити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, виданого Тульчинською РДА 14.09.2005р. (а.с.3), ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання – АДРЕСА_1
ФОП ОСОБА_1 є платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (а.с.4-5) та перебуває на спрощеній системі оподаткування.
У зв’язку з несплатою позивачем страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за період липень-грудень 2010 року, утворилась заборгованість в загальній сумі 1490,40 грн., яка на момент судового розгляду не сплачена позивачем.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.8 Закону України "Про пенсійне забезпечення", виплата пенсій здійснюється з Пенсійного фонду України, який проводить збір і акумуляцію коштів для реалізації положень ст.46 Конституції України.
Відповідно до п.5 Постанови Кабінету Міністрів України № 1261 Пенсійний фонд України має право застосовувати фінансові санкції, передбачені законом, стягувати з платників страхових внесків їх несплачені суми; вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності усунення виявлених фактів порушення законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду України та порядку їх використання.
Відносини, які виникли між позивачем та відповідачем регулюються Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003р., який вступив в силу 01.01.2004р.( далі - Закон № 1058-ІV).
Відповідно до ст. 14 Закону №1058-ІV, до кола осіб, які є страхувальниками, відносяться застраховані особи, визначені в п.3,4 ст.1 та ч.1 ст.12 цього Закону. Тобто, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), є як застрахованими особами, так і страхувальниками щодо себе та члена своєї сім'ї, що бере участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
01 липня 2004 року набрав законної сили Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003р., у відповідності до аб.4 ч.1 ст. 6 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний реєстратор передає органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб.
Таким чином, платником страхових внесків до Пенсійного фонду України, фізична особа-підприємець стає автоматично з моменту державної реєстрації.
У відповідності до п.п.4 п.8 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону України 1058-ІV від 09.07.2003р., фізичні особи-підприємці, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) та члени їх сімей, які беруть участь у справі у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування, сплачують страхові внески в порядку та розмірах, визначених цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно, але при цьому сума такого внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.
Відповідно до ст. 1 Закону №1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За ст.7 Закону №1058-ІV, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
Порядок визначення розміру страхового внеску для платника, міститься у визначенні мінімального страхового внеску, що передбачене ст. 1 Закону №1058-ІV, а саме: мінімальний страховий внесок - це сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати ( доходу).
Розмір мінімальної заробітної плати на момент виникнення спірних відносин відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2010 рік", а також Законом України "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" від 20.10.2009р. № 166-6, відповідно до яких мінімальна заробітна плата з 01.07.2010 року становила 888,00 грн., з 01.10.2010 року становила 907,00 грн., а з 01.12.2010 року становила 922,00 грн.
Розмір страхового внеску для платників визначається Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.04.1997 р. № 400/97-ВР.
У відповідності до ст. 4 вищевказаного Закону на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору в таких розмірах - для платників збору, визначених пунктом 3 статті 1 Закону № 400/97-ВР, а саме фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, - 33,2 відсотка від об'єкта оподаткування.
Таким чином, із урахуванням зазначених положень чинного законодавства, сума мінімального страхового внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування для фізичних осіб-підприємців, які не використовують працю найманих працівників складає:
1) за липень 2010 року - 888,00 *33,2 /100% = 294,82 грн.
2) за серпень 2010 року - 888,00 *33,2 /100% = 294,82 грн.
3) за вересень 2010 року - 888,00 *33,2 /100% = 294,82 грн.
4) за жовтень 2010 року - 907,00 *33,2 /100% = 301,12 грн.
5) за листопад 2010 року - 907,00 *33,2 /100% = 301,12 грн.
6) за грудень 2010 року - 922,00 *33,2 /100% = 306,10 грн.
Крім того, так як ФОП ОСОБА_1 є платником фіксованого податку і відповідно до Декрету Кабінету Міністрів " Про прибутковий податок з громадян" 10 % від фіксованого податку автоматично зараховується до Пенсійного фонду, на суму цих коштів зменшується розмір страхового внеску.
Отже, враховуючи частину фіксованого (єдиного) податку, що перерахована відповідачем до управління Пенсійного фонду у Тульчинському районі, заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування становить1364,40 грн.
Таким чином, оскільки ФОП ОСОБА_1 зареєстрована відповідно до чинного законодавства як фізична особа - підприємець, не виконала у повному обсязі покладений на неї Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" обов'язок зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, внаслідок чого утворилась заборгованість, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Що стосується вимоги позивача про стягнення судових витрат на користь держави, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:
1) витрати на правову допомогу;
2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Згідно Декрету КМУ "Про державне мито" ч.30 ст.4 від сплати державного мита звільняється Генеральна прокуратура України та її органи - за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в інтересах громадян і держави.
Так як позивач звільнений від сплати державного мита, а належного документального підтвердження витрат пов'язаних з розглядом справи він не надав, то суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення судових витрат на користь держави.
В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені обставини справи та вищезазначені положення чинного Законодавства України, суд вважає, що вимоги позивача та прокурора є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, а тому підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, інд.номер НОМЕР_1) на користь управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі (вул. Леніна, 51, м.Тульчин, Вінницька область, 23600, ЄДРПОУ 24894976, р/р 25600323610103, ОПЕРВ "Ощадний банк України", МФО 302076, м.Вінниця) борг у сумі 1364,40 грн. (тисяча триста шістдесят чотири грн. 40 коп.).
В задововоленні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Томчук Андрій Валерійович