Судове рішення #19076997

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

04 липня 2011 р.           Справа № 2а/0270/2882/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Томчука Андрія Валерійовича,

при секретарі судового засідання:   Медяній Наталі Анатоліївні  

за участю представників сторін:

позивача      :   ОСОБА_1- представник за довіреністю;

відповідача :   ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Ленінського РВ ВМУ УМВС у Вінницькій області   

до:   громадянина Еквадору ОСОБА_2  

про: примусове видворення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду  звернувся Ленінський РВ ВМУ МВС України у Вінницькій області з позовом до громадянина Еквадору ОСОБА_2  про примусове видворення  за межі України.

Позовні вимоги мотивовано тим, що в зв'язку з відсутністю у відповідача дозволу на працевлаштування в Україні, власного житла, приймаючої сторони, а також законних джерел існування на території України 20.07.2010р. відносно громадянина Еквадору ОСОБА_2 прийнято рішення про видворення за межі України у добровільному порядку та заборонено  йому  подальший в’їзд в Україну  терміном на 1 (один) рік. Цим рішенням його було зобов’язано покинути територію України до 20.08.2011р., однак у зазначений термін відповідач територію України у наданий йому строк  не залишив, чим порушив встановлений порядок перебування в Україні.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав повністю.  Проти видворення його за межі України не заперечував. В матеріалах справи міститься відповідна заява (а.с.13).

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що перебувала в цивільному шлюбі з відповідачем, має сина ОСОБА_7, проте громадянин Еквадору ОСОБА_2 не являється батьком дитини, відповідно до Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 (а.с.30).

Заслухавши пояснення представників сторін, свідка, дослідивши матеріали справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Громадянин Еквадору ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 прибув в Україну по освітній візі, відкритій на підставі запрошення на навчання у Вінницькому навчальному технічному університеті. Наказом ректора ВНТУ від 25.02.2010р. відрахований з числа студентів.

Втративши зв'язок з приймаючою стороною, територію України добровільно не покинув.

20.07.2010р. начальником Ленінського РВ ВМУ УМВС України  було прийнято рішення про видворення з України у добровільному порядку громадянина  Еквадору ОСОБА_2, зобов'язано його покинути територію України у термін до 20.08.2010р. та заборонено йому подальший в'їзд в Україну терміном на 1 (один) рік.

Рішення мотивовано, зокрема, тим, що перебуваючи на території України, 07.07.2010р. відповідач скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.203 КУпАП, за що поніс адміністративну відповідальність. Був відрахований з числа студентів ВНТУ, офіційно не працював, дозвіл на працевлаштування в Україні  відсутній. Власного житла в Україні в цілому та у м. Вінниці зокрема не було виявлено. У шлюбі з громадянкою України не перебував, ніхто з його близьких родичів не був громадянином України.

З прийнятим рішенням та порядком його оскарження відповідач ознайомлений у той же день, про що свідчить його підпис на рішенні  (а.с. 8-9).

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” (далі - Закон №3929),  відповідно до статті 1 якого іноземець - це особа, яка  не перебуває у громадянстві України є громадянином (підданим) іншої держави або держав.  

Відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах, умови яких встановлюються спеціальним законодавством про статус іноземців та осіб без громадянства, перебувають в Україні, наділені такими ж правами та обов’язками, як і громадяни України. Наведене положення кореспондує положенню спеціального закону.

Зокрема, згідно із статтею 2 Закону №3929, іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачене Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Наявність прав іноземців  прямо пов'язана із законністю їх перебування на території України, а в разі порушення певних встановлених державою умов їх перебування останні несуть відповідальність відповідно до зазначеного законодавства, яка поділяється на загальну та спеціальну.

Так, у випадках, коли іноземець чи особа без громадянства після закінчення строку перебування в Україні або після відмови у продовженні такого строку без поважних причин не виїхали з України, такі особи можуть бути визнані незаконними мігрантами і щодо них відповідно до статті 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” може бути прийнято рішення про видворення за межі України.

Статтею 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено підстави видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України, а саме: якщо іноземець чи особа без громадянства вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного їм покарання чи виконання адміністративного стягнення; якщо їх дії грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства; якщо їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.

За наявності інших вище перелічених підстав для видворення іноземець та особа без громадянства можуть бути видворенні за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.

Статтею 1 Закону України “Про міліцію” визначено, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я , права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 10 цього Закону одним з основних завдань органів внутрішніх справ є контроль додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.

Частиною восьмою статті 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” передбачено, що рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду.

Такі спори, відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), відносяться до компетенції адміністративних судів.

Примусове видворення здійснюється лише на підставі постанови адміністративного суду.

Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду (ч. 5 ст. 32 Закону №3929).

Відповідно до положень частини четвертої статті 50 КАС України іноземці чи особи без громадянства можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень про примусове видворення з України.

Аналіз наведених норм з точки зору послідовності їх викладення, внутрішнього взаємозв’язку та наслідків застосування дає підстави дійти висновку про те, що зверненню з позовом про примусове видворення передує ухвалення органом внутрішніх справ рішення про видворення і лише після цього, якщо іноземець ухиляється від виїзду або є обґрунтовані підстави вважати, що він буде ухилятися від добровільного виїзду, рішення  про затримання і примусове видворення може ухвалювати суд.

Рішення начальника Ленінського РВ ВМУ ГУ МВС України у Вінницькій області від 20.07.2010р. про видворення у встановлений строк відповідачем не виконано, фактично по причині небажання покидати Україну. При цьому, зазначене рішення, як встановлено в ході розгляду справи, відповідачем не оскаржено.

Таким чином, зважаючи на відсутність приймаючої сторони, джерел доходу, законних підстав для перебування на території України, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, більше того, визнаються відповідачем, а отже підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

  Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Видворити  з території України громадянина  Еквадору ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постанову звернути до негайного виконання.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                       Томчук Андрій Валерійович

 

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація