ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2011 р. Справа № 2а/0270/3538/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Томчука Андрія Валерійовича,
при секретарі судового засідання: Медяній Наталі Анатоліївні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1 - представник за довіреністю
відповідача : ОСОБА_2 - представник за довіреністю
третя особа І: не з'явився
третя особа ІІ: не з'явився
третя особа ІІІ: ОСОБА_3 - представник за довіреністю
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_4
до: Жмеринської районної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Вінницька регіональна філія ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", Відділ Держкомзему у Жмеринському районі Вінницької області, приватне підприємство "Агро Кряж 1"
про: визнання незаконним і скасування розпорядження,
ВСТАНОВИВ :
В липні 2011 року ОСОБА_4 (надалі - ОСОБА_4.) звернувся до суд з адміністративним позовом до Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області (надалі – Жмеринська РДА, відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Вінницька регіональна філія ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", Відділ Держкомзему у Жмеринському районі Вінницької області, приватне підприємство "Агро Кряж 1" про визнання незаконним і скасування розпорядження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, на підставі рішення Жмеринського міськрайонного суду від 17.12.2009 року сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством «Браїлівське» позивача включено до списку осіб, що мають право на отримання земельної частки (паю) замість його померлої матері ОСОБА_5. Проте, розпорядженням Жмеринської РДА від 10.06.2011 року №277 до вказаних вище списків знову включено померлу матір позивача, що, на думку позивача, зумовило порушення його прав, оскільки даний факт суперечить рішенню названого суду, крім того, в силу положень ст.5 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних часток (паїв)» до обов’язків районних державних адміністрацій належить перевірка та уточнення цих списків. Згодом, розпорядженням Жмеринської РДА від 16.06.2011 року №282 нерозподілені земельні паї, до яких увійшов пай, на котрий претендує позивач, передано в оренду ПП «Агро Кряж 1».
Позивач вважає вказане розпорядження незаконним, оскільки вищевказані земельні ділянки ніяким чином неможливо було визнавати нерозподіленими (невитребуваними), так як на них видані сертифікати.
Таким чином, не погоджуючись із розпорядженням Жмеринської РДА від 16.06.2011 року №282 як з таким, що обмежує його право розпоряджання земельною ділянкою, позивач просить його скасувати.
В судовому засіданні повноважний представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити з підстав, викладених в адміністративному позові.
Представник відповідача в судовому засіданні, позов не визнав з мотивів, викладених в наданих суду письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.59-60). Крім того, зазначив, що Жмеринська РДА приймаючи оскаржуване розпорядження, діяла згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Представник третьої особи – ПП «Агро Кряж 1» як і відповідача проти позову заперечив з аналогічних підстав.
Натомість треті особи: Вінницька регіональна філія ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" та Відділ Держкомзему у Жмеринському районі Вінницької області свої повноважних представників в судове засідання не направили, хоча завчасно та належним чином повідомлялися про час та місце судового розгляду.
Суд вислухав пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача та третьої особи, повно, об’єктивно та всебічно дослідив надані у справу докази на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності й надав їм юридичну оцінку.
Так, судом встановлено, що первинно до списку членів СВАТ «Браїлівське», що мають право на земельну ділянку частку (пай), який затверджений розпорядженням Жмеринської РДА від 10.11.2008 року №754, була включена мати позивача ОСОБА_5.
Після смерті ОСОБА_5 рішенням Жмеринського міськрайонного суду від 17.12.2009 року сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство «Браїлівське» зобов’язано включити позивача до списку осіб, що мають право на отримання земельної частки (паю) замість його померлої матері ОСОБА_5 (а.с.12).
На виконання названого рішення суду у списках осіб, що мають право на отримання земельних паїв, ОСОБА_5 замінено на ОСОБА_4, що стверджується листом СВАТ «Браїлівське» (а.с.20) та відповідним списком (а.с.23).
В подальшому, розпорядженням Жмеринської РДА від 10.06.2011 року №277 до вказаних вище списків знову включено померлу матір позивача (а.с.64-65). При цьому розпорядженням Жмеринської РДА від 16.06.2011 року №282 нерозподілені (невитребувані) земельні паї на території Браїлівської селищної та Людавської сільської рад передано в оренду ПП «Агро Кряж 1».
Не погоджуючись із прийнятим розпорядженням, ОСОБА_4 звернувся до суду.
Суд, визначаючись щодо позовних вимог, виходить з того, що, спеціальним законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України вiд 25.10.2001 року) № 2768-III (далі – ЗКУ).
Частиною 1 ст. 116 ЗКУ встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:
а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;
б) свідоцтвом про право на спадщину.
Частиною 1 статті 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Отже, державний акт є документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку. Також таким документом може бути свідоцтво про право на спадщину.
Окрім того, відповідно до приписів ч.3 ст.116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні, в порядку, встановленому ст.118 цього Кодексу.
Позивач зазначає, що спірну земельну ділянку площею 3,7969 за №77 у додатку1 до розпорядження від 16.06.2011 року №282 відповідачем протиправно було передано в оренду ПП «Агро Кряж 1» та порушено його право розпоряджатися даною ділянкою, оскільки, як свідчить додаток до оскаржуваного розпорядження, передаються в оренду невитребувані (непереоформлені) земельні ділянки, на які видані сертифікати на земельну ділянку (пай) по Браїлівській селищній раді, а на йому думку, сертифікат є правовстановлюючим документом приватної власності на землю, яке в даному випадку порушено відповідачем.
Але така позиція, на думку суду, є невірною, оскільки, по-перше, відповідно до пункту 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.
Сертифікат на право на земельну частку(пай) ніяк не може бути правовстановлюючим документом приватної власності на землю, оскільки, відповідно до ст. 41. Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Пунктом 1 ст. 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Окрім того, ст. 81 Земельного кодексу України вказаний чіткий перелік підстав, відповідно до яких громадяни набувають права власності на земельні ділянки.
По-друге, Указом Президента України від 08.08.1995 № 720/90 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» передбачалося, що з метою забезпечення реалізації невідкладних заходів щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва паюванню підлягали сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачало визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Право на земельну частку (пай) мали члени колективного сільськогосподарського підприємства відповідно до списку, що додавався до державного акта на право колективної власності на землю, видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація проводилися відповідною районною державною адміністрацією.
Таким чином, видача сертифіката лише документально фіксує право особи на земельну частку (пай), а ніяк не є правовстановлюючим документом приватної власності на землю.
З детального аналізу наведених вище положень нормативно-правових актів вбачається, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, таким документом, зокрема, є державний акт на право власності на землю, разом із тим, право власності може бути посвідчене свідоцтвом про право на спадщину. І лише маючи такі документи, особа в повній мірі може реалізувати своє право власності, зокрема, користуватися, володіти та розпоряджатися землею.
Натомість, судом встановлено, що у позивача відсутній акт на право власності на землю чи інший правовстановлюючий документ. Окрім того, в останнього також відсутнє і свідоцтво про право на спадщину. І хоча позивач є спадкоємцем земельної частки (паю) за законом, йому необхідно оформити право власності на дану земельну ділянку в порядку спадкування як це передбачено вимогами Цивільного кодексу України. А до моменту отримання відповідних правовстановлюючих документів оспорювана земельна ділянка буде належати до нерозподілених земельних часток (паїв).
Водночас, як встановлено судом, і в рішенні Жмеринського міськрайонного суду від 17.12.2009 року не йдеться про право власності позивача на спірну земельну ділянку, ним лише зобов’язано включити останнього до списку членів СВАТ «Браїлівське», що мають право на земельну ділянку частку (пай). Відтак, воно не породжує будь-яких правових наслідків пов’язаних із встановленням права власності.
Враховуючи вищевикладене, досліджені обставини справи не підтверджують права власності чи іншого права позивача на земельну ділянку, що була передана в оренду ПП «Агро Кряж 1».
Таким чином, судом встановлено, що оспорюваним розпорядженням Жмеринської РДА не можуть порушуватися права позивача не землю, оскільки він таких прав не набув у встановленому законом порядку та жодних правовстановлюючих документів на цю землі позивач не має.
Аналізуючи оспорюване розпорядження Жмеринської РДА, суд прийшов до висновку, що воно прийняте без порушення вимог Конституції України, земельного законодавства, Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та у відповідності до ст.13 Закону України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», згідно із якою нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки. А тому суд не вбачає підстав для його скасування.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Згідно із ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваного розпорядження, відтак позовні вимоги не знайшли свого підтвердження під час розгляду адміністративної справи.
На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що в позові слід відмовити.
Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 94 КАС України у зв’язку із відмовою в позові відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
в задоволенні позову відмовити повністю
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Томчук Андрій Валерійович
11.08.2011