ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2011 р. м.Вінниця Справа № 2а/0270/3401/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Воробйової І.А.,
при секретарі судового засідання: Чорному в.В.
за участю представників :
позивача : Козяка В.В.
відповідача : Блажевської Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Вінницького обласного осередка Всеукраїнської громадської організації
до: начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій
про: визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов Вінницького обласного осередку Всеукраїнської громадської організації «Захист дітей війни» до начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області Черненка Миколи Андрійовича про:
- визнання протиправною бездіяльності, що полягає у невжитті заходів для правильних нарахування та виплати пенсій особам, які мають статус «Діти війни»з урахуванням підвищення її на 30% мінімальної пенсії за віком на підставі статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»;
- зобов’язання врегулювати питання щодо правильних нарахування та виплати пенсій особам, які мають статус «Діти війни»з урахуванням підвищення її на 30% мінімальної пенсії за віком на підставі статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», шляхом надання відповідної вказівки усім управлінням пенсійного фонду Вінницької області.
Позовні вимоги мотивовані, зокрема, наступним.
Відповідно до Статуту всеукраїнської громадської організації «Захист дітей війни», одним з основних завдань Організації є захист громадян України, які постраждали під час Великої Вітчизняної війни, воєнних збройних конфліктів. Одночасно Статутом передбачено, що для виконання мети та завдань Організація представляє та захищає інтереси своїх членів в державних органах та громадських організаціях.
Так, статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»встановлено державну соціальну підтримку дітей війни, а саме: дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Зазначена соціальна допомога повинна виплачуватись щомісячно з 1 січня 2006 року. Проте відповідачем не вживаються заходи для проведення відповідних виплат дітям війни, відтак така бездіяльність є протиправною.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, одночасно пояснивши, що представляє інтереси саме юридичної особи, яка створена захищати інтереси відповідної категорії громадян.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечила, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими з підстав наведених у письмових запереченнях. В зв’язку з чим у задоволені позову просила відмовити.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Вінницький обласний осередок Всеукраїнської громадської організації «Захист дітей війни»як юридична особа зареєстрований виконавчим комітетом Вінницької міської ради 23.12.2004 р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №143485.
Як зазначено представником позивача, одним із основних завдань організації є захист громадян України, які постраждали під час Великої Вітчизняної війни, воєнних збройних конфліктів. Для виконання мети та завдань Організація представляє та захищає інтереси своїх членів в державних органах та громадських організаціях.
На думку позивача, бездіяльність відповідача полягає у не вжитті заходів щодо правильного нарахування та виплати, передбачених законом допомоги громадянам, які мають статус «Діти війни», в зв’язку з чим і пред’явлено даний позов.
Визначаючись щодо позовних вимог суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Дитиною війни, згідно визначення у вказаному вище Законі, є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Тобто, «дитиною війни»є лише конкретна фізична особа, якій згідно вказаного Закону здійснюються відповідні виплати. Тоді як у даному випадку до суду звернулась юридична особа, на яку не поширюється дія цього закону. Більш того, представництво конкретних фізичних осіб позивачем не здійснюється.
Пунктом 8 статті 3 КАС України визначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.
Зміст позову - це вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Така вимога повинна мати правовий характер, а також бути підвідомчою суду. Правильне визначення предмету позову має важливе практичне значення. Ним визначається суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні, підвідомчість цієї справи, провадиться класифікація на окремі категорії справ. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову.
Підставою позову - є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою визначені правові наслідки. Підстава позову складається із таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, приналежність сторін до цієї справи та привід по позову.
Право на захист —це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин. Крім прав є величезна кількість інтересів, як загальних, так і персоніфікованих.
Завдання правосуддя це розгляд та вирішення правового спору, захист порушених суб’єктивних прав, свобод чи інтересів конкретної особи.
Ознакою спору є мета його учасників - доведення правомірності своїх інтересів, їх захист усупереч інтересам протилежної сторони. Особа-позивач очікує на захист своїх суб’єктивних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо. Порушення, на думку позивача, прав громадян певної категорії суб'єктом владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, в цьому випадку не може розцінюватись як порушення права саме позивача (юридичної особи), оскільки з невиплатою відповідного підвищення до пенсії громадянам обсяг прав позивача –Вінницького осередку Всеукраїнської громадської організації «Захист дітей війни»і можливість їх реалізації лишаються незмінними.
Таким чином, інтереси позивача щодо невжиття заходів для нарахування та виплати пенсії громадянам ("дітям війни") не порушено.
Стосовно позовної вимоги про зобов’язання відповідача врегулювати питання щодо правильних нарахувань та виплати пенсій особам, які мають статус «Діти війни», шляхом надання відповідної вказівки усім управлінням пенсійного фонду Вінницької області, то суд вважає за необхідне також зазначити й про наступне.
Відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
У начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відсутні повноваження здійснювати вказівки «усім управлінням пенсійного фонду Вінницької області»щодо нарахування та виплати пенсій відповідній категорії громадянам, оскільки, як зазначалось вище таке нарахування здійснюється виключно на підставі рішення територіального органану Пенсійного фонду України.
З огляду на вищевикладене суд не вбачає підстав для задоволення позову, оскільки не встановлено порушень прав, свобод та інтересів позивача, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки позивачу в задоволенні адміністративного позову відмовлено, а також за відсутності витрат останнього, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з Державного бюджету України не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволені позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна 12.09.2011