ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ  ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

п р о   в і д м о в у   у   в и д а ч і   с у д о в о г о   н а к а з у

м.Чернівці

21 березня 2025 року                       Справа № 926/842/25

Суддя Господарського суду Чернівецької області С.М. Гушилик, розглянувши заяву стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд.26, офіс 411)

до боржника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості за надання кредиту в сумі 48381,52  грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" звернулось до Господарського суду Чернівецької області із заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості за надання кредиту в сумі 48381,52  грн.

17.03.2025 року відділом документального та інформаційного забезпечення зареєстровано заяву про видачу судового наказу за вх.№842.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву про видачу судового наказу за вх.№842 передано судді Гушилик С.М.

Розглянувши заяву про видачу судового наказу у справі, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов наступних висновків.

Положеннями ч.ч.1-2 ст.147 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України) передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст.148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

Згідно з ч.1 ст.150 ГПК України заява про видачу судового наказу подається у письмовій формі та підписується заявником.

До заяви про видачу судового наказу додаються, зокрема, копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (п.п.3-4 ч.3 ст.150 ГПК України).

Дослідивши матеріали заяви судом встановлено, що заявником були надані суду:  розрахунок заборгованості за договором №489183-КС-001 про надання кредиту від 22.02.2024 року; довідка про стан заборгованості за договором; копія договору №489183-КС-001 про надання кредиту від 22.02.2024 року; копія пропозиції укласти договір (оферта) №489183-КС-001 про надання кредиту від 22.02.2024 року та копія прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладення договору; візуальна форма послідовності дій клієнта та копія анкети клієнта; копія повідомлення (або платіжного доручення, квитанції платіжної системи) про перерахунок 22.02.2024 року коштів в сумі 15000,00 грн на картку клієнта; копія правил про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «БІЗПОЗИКА».

Вказані документи надані як електронні докази та роздруковані судом на паперових носіях.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (далі – Закон). Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Так, згідно з п.п.12, 23 ч.1 ст.1 Закону електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Суд звертає увагу заявника, що роздруківка електронного доказу не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч.1 ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Згідно з ч.1-2 ст.6 Закону, для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Частинами 3, 6 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, без накладеного електронного цифрового підпису електронний документ не може вважатися створеним і тому не може розглядатися судом як доказ.

Схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.12.2019 року у справі №922/788/19, від 19.01.2022 року у справі №202/2965/19).

Водночас, заявником не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджували, що саме боржник підписав вказаний договір шляхом накладення електронного цифрового підпису (у т.ч. роздруківка ЕЦП на паперовому носії договору, де вказано відповідний штрих-код та/або QR-код, із зазначенням ПІБ підписувача, №, дату нанесення, номер сертифіката підпису, тощо).

Як стверджує заявник, договір №489183-КС-001 про надання кредиту від 22.02.2024 року був укладений шляхом направлення боржнику пропозиції (оферти) та прийняття її останнім за допомогою введення одноразового ідентифікатора UA-7170, відправлений йому через телекомунікаційну систему на номер телефону зазначений в анкеті.

До заяви заявник додав правила про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" від 2022 року (далі - Правила).

Відповідно до п.1.4.1. Правил, акцепт - відповідь заявника про повне та безумовне прийняття пропозиції (оферти) кредитодавця укласти договір в електронній формі. Акцепт здійснюється в Інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця шляхом надсилання електронного повідомлення кредитодавцю, яке (таке електронне повідомлення) підписане шляхом використання Електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

При поданні заявки заявник зобов`язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, що необхідні для прийняття кредитодавцем рішення про можливість надання кредиту. У разі використання електронної автентифікації заявника за допомогою його даних в банку, де він обслуговується (BANKID), заявник зобов`язаний перевірити актуальність, повноту та точність таких даних та несе відповідальність за їх дійсність, достовірність (п.2.13 Правил).

Згідно із п.п.3.1.1. Правил, після отримання заявником від кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання кредиту в особистому кабінеті заявника відображається оферта, яка є пропозицією у розумінні ч.4 ст.11 Закону України "Про електрону комерцію" та, відповідно до ч.5 ст.11 Закону України "Про електрону комерцію", включає умови, викладені у цих правилах, які є невід`ємною частиною договору. Після отримання заявником оферти заявнику надсилається одноразовий ідентифікатор.

За приписами п.п.3.1.4 Правил, відповідь заявника/позичальника, якому адресована пропозиція укласти договір про надання кредиту, про повне та безумовне її прийняття (акцепт) надається шляхом надсилання електронного повідомлення кредитодавцю, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 Закону України "Про електрону комерцію".

Позичальник отримує підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, у момент укладення договору (п.п.3.1.5 Правил).

Згідно п.п.3.1.7 Правил, укладаючи договір, кредитодавець та позичальник визнають усі документи (в тому числі договір про надання кредиту), підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, еквівалентним за значенням (з точки зору правових наслідків) документам у письмовій формі, підписаним власноруч, що відповідає положенням ст.11 Закону України "Про електрону комерцію".

Відтак, згідно Правил, договір міг бути укладений в електронній формі, шляхом його підписання з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Проте, належних, допустимих, достовірних доказів, які б підтверджували, що боржник підписав договір з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором заявником до матеріалів заяви про видачу судового наказу не було долучено.

Натомість, в матеріалах заяви міститься: візуальна форма послідовності дій клієнта щодо укладення договору про надання кредиту, складена заявником самим в односторонньому порядку та підписана представником ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА", в якій зазначено: 22.02.2024 року відправлено в смс-повідомленні на номер телефону клієнта одноразового ідентифікатора UA-7170; акцептування клієнтом 22.04.2024 року умов оферти, шляхом надсилання Товариству акцепту та підписання договору одноразовим ідентифікатором UA-7170 (дані в електронній формі у вигляді алфавітно цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти договір, та надсилаються іншій стороні цього договору); після укладення договору, Товариство 22.02.2024 року направило (розмістило) клієнту в ІТС підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа.

Отже, у вказаних візуальних формах послідовності дій клієнта заявник наводить ряд фактів, зокрема, щодо підписання Договору, відправлення боржнику одноразового ідентифікатора, ведення його боржником. Однак жодних доказів, які підтверджували надсилання боржнику одноразового ідентифікатора, його введення боржником, а отже підписання і укладення Договору заявником надано не було.

Крім того, заявник посилається на те, що на виконання умов договору грошові кошти в сумі 15000,00 грн були перераховані заявником на вказаний позичальником номер банківської картки № НОМЕР_1 , однак не надав доказів їх передачі та отримання боржником.

Таким чином, як вбачається із заяви про видачу судового наказу та доданих до неї документів, до вказаної заяви заявником не додано усіх достатніх, належних та допустимих доказів, що б підтверджували обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, а саме: доказів укладення електронного договору №489183-КС-001 про надання кредиту від 22.04.2024 року та між ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА" та ФОП ОСОБА_1 та відповідно виникнення у заявника права вимоги до боржника саме за цим договором, що не відповідає вимогам ст.150 ГПК України.

Згідно з ч.2 ст.12 ГПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Наявність спору про право вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви.

Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги.

Тобто, ГПК України передбачає можливість задоволення заяви про видачу судового наказу за умови безспірності вимог, відповідно, заявник, крім іншого, має додати документи, що вказують на правильність та безспірність грошових сум.

Згідно з ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому достовірними доказами є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.78 ГПК України).

Відповідно до п.1 та п.8 ч.1 ст.152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням вимог ст.150 цього Кодексу; якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" у видачі судового наказу про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості в сумі 48381,52 грн.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п.п.1, 2, 8, 9 ч.1 ст.152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Частиною 2 ст.151 ГПК України встановлено, що у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.147, 148, 151, 152, 153, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" у видачі судового наказу про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості договором №489183-КС-001 про надання кредиту від 22.04.2024 року в розмірі 48381,52 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                               С.М. Гушилик