ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/238/25 Справа № 694/1520/24 Категорія: на ухвалу Головуючий по 1 інстанції Сакун Д.І. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2025 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1

розглянувши у судовому засіданні в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 05 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання батьківства, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання батьківства, в якому просила:

визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_4 , виключити відомості про батьківство ОСОБА_3 з актового запису № 23, складеного 31 січня 2020 року Звенигороським відділом державної реєстрації цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про народження ОСОБА_4 , зобов`язати Звенигородський відділ державної реєстрації цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зміни до актового запису № 23 складеного 31 січня 2020 року про народження ОСОБА_4 , внести відповідну інформацію про дитину, зазначивши: прізвище, ім`я по батькові дитини « ОСОБА_5 ; батька дитини: прізвище, ім`я та по батькові « ОСОБА_2 »;

визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_6 , виключити відомості про батьківство ОСОБА_3 з актового запису № 77, складеного 14 травня 2024 року Звенигороським відділом державної реєстрації цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про народження ОСОБА_6 , зобов`язати Звенигородський відділ державної реєстрації цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зміни до актового запису № 77 складеного 14 травня 2024 року про народження ОСОБА_6 , внести відповідну інформацію про дитину, зазначивши: прізвище, ім`я по батькові дитини « ОСОБА_7 ; батька дитини: прізвище, ім`я та по батькові « ОСОБА_2 ».

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 05 грудня 2024 року відмовлено в прийнятті до розгляду позовної заяви ОСОБА_1 та повернуто позивачу.

Постановляючи ухвалу про відмову в прийнятті позовної заяви та повернення її позивачу суд першої інстанції обґрунтовував свій висновок тим, що позови про визнання батьківства приймаються до розгляду судом лише в тих випадках, якщо позови подані особами, що зазначені в ч. 3 ст. 128 СК України при умові, якщо дитина народжена матір`ю, яка не перебуває в шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або за рішенням суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Оскільки зі змісту позовної заяви та долучених до неї матеріалів вбачається, що запис про батька дітей позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у Книзі реєстрації народжень вчинено не відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, а відповідно до ст. 133 СК України, тому позовна заява не підлягає прийняттю до розгляду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 05 грудня 2024 року як незаконну, вважає, що суд першої інстанції допустився помилки та невірно визначив підстави, на які посилається позивач при зверненні до суду. Також скаржником зазначено, що відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про визнання позову, що підтверджує обґрунтованість позовних вимог. Іншим чином встановити батьківство ОСОБА_2 над дітьми, окрім як в судовому порядку є неможливим, адже звернутися зі спільною заявою про зміну актового запису про батьківство до органів РАЦС ОСОБА_8 не бажає.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Стаття 128 СК України визначає визнання батьківства за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Згідно ч. 2 ст. 128 СК України підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. Спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою одним із батьків.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц зазначено, що СК України будь-яких особливостей предмету доказування у даній категорії справ не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

Викладеним вище обставинам відповідають правовідносини, які витікають із ст. 128 СК України, де зазначено, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

У позовній заяві ОСОБА_1 крім вимоги про визнання батьківства ОСОБА_2 відносно дітей позивача, заявлено також вимоги про виключення відомостей про батьківство ОСОБА_3 з актових записів про народження дітей та внесення відповідної інформації по батькові дітей та прізвище ім`я та по батькові дитини.

Відповідно до ст. 134 Сімейного кодексу України, на підставі заяв осіб, зазначених у ст. 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.

Згідно підпункту 2.13.1 пункту 2.13 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793, підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.

Відповідно до пункту 20 Глави 1 «Державна реєстрація народження фізичної особи та її походження» Розділу III «Державна реєстрація окремих актів цивільного стану» Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року №52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5), при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Отже, згідно вищенаведених норм чинного законодавства, підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є рішення суду про визнання батьківства.

За положеннями ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

За змістом пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції проявив надмірний формалізм відмовивши у прийнятті до розгляду позовної заяви ОСОБА_1 та повернувши її позивачу застосувавши системний аналіз положень статей 128 та 135 СК України.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про відмову в прийнятті позовної заяви, що призвело до постановлення помилкової ухвали, яку відповідно до ст. 379 ЦПК України слід скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 05 грудня 2024 року скасувати, матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Судді