Справа № 22Ц-3265/11Головуючий в суді першої інстанції:ДЗЕРИН М.М.
Категорія: 27 Доповідач: Чорний В. І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.11.2011 м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:
головуючого: Чорного В.І.,
суддів: Медвецького С.К., Оніщука В.В.,
при секретарі: Ковальчук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 22.09.2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,
в с т а н о в и л а :
У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, зазначивши, що 30 грудня 2008 року дав у борг відповідачу 22000 грн. Отримані кошти відповідач зобов’язався повернути до 10 січня 2009 року, але своїх зобов’язань не виконує. Поручителем ОСОБА_2 під час складання договору позики являється ОСОБА_4, котра поручилась за свого чоловіка. Посилаючись на викладене позивач просив стягнути з відповідачів на його користь 22000 грн. та понесені судові витрати.
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 22 вересня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Стягуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в сумі 22000 грн., 220 грн. державного мита, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суд скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики.
З таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Суд першої інстанції зазначив, що факт передачі грошових коштів підтверджується розпискою ОСОБА_2 про отримання коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 59, ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог.
Суд, на порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137 ЦПК України, не сприяв всебічному й повному з’ясуванню обставин справи, прийнявши зазначену вище розписку як належний доказ укладений між сторонами договору позики на підставі ст. 1046 ЦК України не з’ясував, які саме правовідносини виникли між сторонами, а отже неправильно застосував закон, котрий поширюється на ці правовідносини.
Встановлено, що рішенням суду від 29 жовтня 2010 року був задоволений позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу в сумі 36000 грн. за договором позики, який мав місце 30 грудня 2008 року, де отримані кошти ОСОБА_2 зобов’язався повернути до 10 січня 2009 року. ОСОБА_4 поручилась за ОСОБА_2, про що в розписці є їх підписи.
Виконавче провадження за вище зазначеним судовим рішенням було закінчено, так як ОСОБА_2 фактично виконав в повному обсязі рішення суду згідно виконавчого документа.
Зміст розписки, на яку посилається позивач та суд як на доказ договору позики не доводить факт передання позикодавцем коштів ОСОБА_2. Зазначена розписка свідчить лише те, що ОСОБА_2 бере в борг у ОСОБА_3 22000 грн., які зобов’язується повернути до 10 січня 2009 року.
Вище наведене доводить, що ОСОБА_2 в присутності ОСОБА_4 під розписку взяв у борг 22000 гривень, про що власноручно написав розписку, датовану 30.12.2008 року. В той же день ОСОБА_2 позичив під розписку ще 14000 гривень. Щоб не писати розписку на 14000 грн. на прохання позивача ОСОБА_2 написав розписку на загальну суму 36000 гривень.
Таким чином за договором позики на позичальника покладалось зобов’язання повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором на загальну суму 36000 грн.
Зазначені обставини були встановлені судовим рішенням 29 жовтня 2010 року.
Не є обґрунтованим також посилання суду на те, що ОСОБА_4 зобов’язалась нести перед ОСОБА_3 солідарну з ОСОБА_2 відповідальність за виконання останнім у повному обсязі обов’язків згідно договору позики. Зміст розписки свідчить, про те що ОСОБА_4 поручається за ОСОБА_2 і не містить зобов’язань за договором позики.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом неправильно застосовані норми матеріального права й допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому судове рішення підлягає скасуванню й ухваленню нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Оскільки було поставлено питання про розподіл судових витрат, то їх необхідно покласти на ОСОБА_3
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів –
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 22 вересня 2011 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики – відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 понесені судові витрати по сплаті державного мита – 110 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення – 120 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді:
З оригіналом вірно: