ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року

м. Харків

справа № 619/4644/18

провадження № 22-ц/818/120/25

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого –                Пилипчук Н.П.,

суддів –                        Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря –        Львової С.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , сингулярний правонаступник якої, поряд із останньою, ОСОБА_2 ,

відповідач – Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області,

третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М.,

особа, яка подала апеляційну скаргу – ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2018 року в складі судді Остропілець Є.Р.

в с т а н о в и в:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. про визнання недійсним відмови від спадщини та про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , за яким зареєстрована земельна ділянка площею 0,1350 га, розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322083002:00:000:0324, а також будинок незавершеного будівництва, розташований за тією ж адресою.

20 жовтня 2010 року заведена спадкова справа у спадковому реєстрі за № 50138342. Спадщину досі ніхто не прийняв.

Зазначила, що вона проживала та була зареєстрована на момент смерті за однією адресою зі спадкодавцем. У шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини вона помилково подала до нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини.

Вказала, що вона відмовилася від спадщини після того, як юристи неправильно роз`яснили їй статтю 1282 ЦК України, зокрема, що якщо вона не відмовиться від спадщини, то вона може позбутися не тільки спадкового майна, але й свого власного майна. Внаслідок цього вона не могла правильно розуміти правові наслідки відмови від спадщини.

26 квітня 2018 року вона звернулася до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу  Олійник Л.О. з заявою про відкликання заяви про відмову від спадщини після померлого ОСОБА_5 , однак 27 квітня 2018 року отримала відповідь про те, що відкликання відмови є неможливим.

Посилалася на те, що вона не може оформити в установленому порядку спадщину та отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно, оскільки відсутні оригінали правовстановлюючих документів на нерухомість та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, які були втрачені спадкодавцем.

Просила визнати відмову від спадщини ОСОБА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 у спадковій справі, номер у спадковому реєстрі 50138342 - недійсною; визнати право власності на земельну ділянку площею 0,1350 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0324, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 27 червня 2008 року № 010869300564 та будинок, незавершений будівництвом, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 – задоволено, визнано відмову від спадщини ОСОБА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 у спадковій справі, номер у спадковому реєстрі 50138342 – недійсною; визнано за ОСОБА_1 право власності на: земельну ділянку площею 0,1350 га, кадастровий номер земельної ділянки - 6322083002:00:000:0324, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , державний акт на право власності на земельну ділянку від 27 червня 2008 року № 010869300564; визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок, незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На вказане рішення суду ОСОБА_3 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 03 грудня 2009 року між ОСОБА_5 та нею укладено договір купівлі-продажу, тобто ще до смерті ОСОБА_5 вона придбала у нього у власність спірну земельну ділянку, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1350 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0324, разом з житловим будинком, незавершеним будівництвом, розташованими за адресою АДРЕСА_1 . Згідно з витягом з Державного реєстру правочинів вказаний договір було зареєстровано №8025735 від 03.12.2009 року реєстраційний № об`єкту у РПВН 17709173, будинок, незав. будівництва адреса: АДРЕСА_1 . Відповідно до запису на державному акті на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №487281 державну реєстрацію земельної ділянки вона здійснила 11 травня 2012 року. Відповідно до вищевикладеного державний акт про право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку, зробленою нотаріусом та цивільно-правовий договір, на підставі яких відбувся такий перехід до 01 січня 2013 року, є підставою для проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Зазначила, що її право на земельну ділянку за рішенням суду не припинялося, договір купівлі-продажу недійсним не визнавався. Таким чином оскаржуваним рішенням суду визнано право власності на майно, яке належить їй, за іншою особою. Посилалася на те, що станом на 19 жовтня 2022 року спірне майно перебуває у власності ОСОБА_2 . Вважала, що судом першої інстанції не було встановлено, хто саме з юристів, на особи яких посилалася позивачка, ввів її в оману, в чому полягала їх зацікавленість у введенні позивачки в оману. Жодним доказом у справі не підтверджено факту ненадання нотаріусом роз`яснень щодо конкретних строків про відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини. Зазначила, що суд першої інстанції не перевірив, чи входить до складу спадкового майна земельна ділянка, будинок, незавершене будівництво, право власності на які визнано рішенням за позивачкою. У заяві, яка була подана позивачкою, вказано, що вона відмовляється від належної їй частини спадкового майна, тобто від усього майна, яке б вона могла успадкувати після смерті свого батька, якби не відмовилася від реалізації цього права. Вважала, що у справі відсутні докази на підтвердження наявності підстав для визнання відмови позивачки від спадщини недійсною. Позивачка в момент відмови від спадщини усвідомлювала значення своїх дій, адже докази неусвідомлення нею таких дій у справі відсутні. У справі відсутні будь-які докази на підтвердження того, що позивачка помилилася щодо природи відмови від спадщини, прав та обов`язків, таких властивостей і якостей спадкового майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Вказала, що її не було залучено до участі у справі, проте оскаржуваним рішенням порушуються її права.

Постановою Харківського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – задоволено, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2018 року – скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1058,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 23 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 – задоволено, постанову Харківського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно задовольнити, рішення суду – скасувати в частині визнання права власності.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги про визнання недійсною заяви про відмову від прийняття спадщини на підставі статей 229 і 233 ЦК України та визнання права власності на спадкове майно є обґрунтованими.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який є батьком ОСОБА_6 (а.с.14,15,16 том 1).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 85062870 від 13 квітня 2017 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на будинок, незав. будівництвом, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11 том 1).

Згідно з копією державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 487281 від 27 червня 2008 року ОСОБА_5 на підставі рішення ХХVІІ сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 01 лютого 2008 року є власником земельної ділянки кадастровий номер 6322083002:00:000:0324, площею 0,1350 га у межах згідно з планом, що розташована по АДРЕСА_1 . Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010869300564 (а.с.12,13 том 1, а.с.6-7 том 2).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 (а.с.27 том 1, а.с.61 том 2).

20 жовтня 2010 року заведена спадкова справа після померлого ОСОБА_5 , номер у спадковому реєстрі № 50138342.

05 листопада 2010 року ОСОБА_7 подала нотаріусу заяву, в якій відмовилась від належної їй частини спадкового майна, яке залишилось після смерті її батька ОСОБА_5 (а.с.9 том 1, а.с.74 том 2).

Також матеріали спадкової справи містять заяву про вимогу (претензію) кредитора спадкодавця до спадкоємців від ОСОБА_8 , претензії кредитора від ПАТ «ВТБ Банк» та претензію кредитора від ПАТ КБ «ПриватБанк», заява від ТОВ «Кредит Фінанс», заява від ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (а.с.34,38,45,56-63,68-69,115-116 том 1, а.с.78,82,85,87,89,91 том 2).

З заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулася ОСОБА_9 , мати померлого, яка заявою від 02 березня 2011 року подала заяву про відкликання заяви про прийняття спадщини, а також заяву про відмову від прийняття спадщини (а.с.26,54,55 том 1, а.с.58,70,71 том 2).

Також з відмовою від прийняття спадщини після померлого звернулась ОСОБА_10 (а.с.43 том 1, а.с.72 том 2).

26 квітня 2018 року, ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Олійник Л.О. із заявою про відкликання заяви про відмову від спадщини після померлого ОСОБА_5 , однак 27 квітня 2018 року отримала відповідь, в якій було вказано, що відкликання відмови є неможливим (а.с.18 том 1).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 312753620 від 19 жовтня 2022 року, житловий будинок літ. А-2, за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка кадастровий номер 6322083002:00:000:0324, площею 0,1350 га, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 599 від 09 квітня 2021 року за ОСОБА_2 (а.с.174-176 том 1).

Крім того, апеляційним судом встановлено, що 03 грудня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1350 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0324, разом з житловим будинком, незавершеним будівництвом, розташованими за адресою АДРЕСА_1 (а.с.183-185 том 1, а.с.48-49 том 2).

На державному акті серії ЯЕ 487281, зареєстрованому 27 червня 2008 року, реєстраційний номер 010869300564 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6322083002:00:000:0324 здійснено запис про її продаж на підставі вказаного договору. Оригінал цього державного акту був оглянутий в судовому засіданні апеляційного суду.

Право власності на спірну ділянку 11 травня 2012 року, тобто до смерті спадкодавця, було зареєстроване у поземельній книзі на спірну земельну ділянку кадастровий номер 6322083002:00:000:0324 в Управлінні Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківської області Чуєвою О.Д. 03 грудня 2009 року за реєстраційним номером 10349, державний акт на землю ЯЕ 487281, зареєстрований 27 червня 2008 року, реєстраційний номер 010869300564 (а.с.181-182 том 1, а.с.22-23,51 том 2).

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.  

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і  прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина третя статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та/або обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Зазначена норма визначає осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, але судовим рішенням вирішені питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки. При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися її прав, інтересів та обов`язків, тобто суд вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення, є заявник. Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, а в резолютивній частині прямо вирішено питання про її права та обов`язки.

Пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК).

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_3 вказувала, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушено її права, а саме право власності на земельну ділянку з житловим будинком, незавершеним будівництвом.

Як вбачається з матеріалів справи 03 грудня 2009 року ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_5 земельну ділянку, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1350 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0324, разом з житловим будинком, незавершеним будівництвом, розташованими за адресою АДРЕСА_1 . Також сплатила продавцю 1 120 000,00 грн.

В подальшому ОСОБА_3 , у визначеному чинним на той час законодавством порядку належним чином здійснила реєстрацію вказаного договору купівлі-продажу, який є дійсним та в судовому порядку не оскаржувався.

В свою чергу, ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом вважала, що вищевказане майно увійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 .

Отже, оскільки предметом спору також є вимога про визнання права власності на спірне майно, яке належить ОСОБА_3 , співвідповідачкою у даній справі повинна була бути залучена ОСОБА_3 .

Оскільки, суб`єктний склад учасників справи визначає суд першої інстанції, а в даній справі не залучено всіх осіб, які є учасниками спірних матеріальних правовідносин в якості відповідачів, рішення суду підлягає скасуванню, оскільки в такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права особи, не залученої до участі у справі як відповідача, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Зазначене свідчить про істотне порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке потягло за собою ухвалення незаконного рішення в частині позовних вимог про визнання права власності.

Таким чином, встановивши, що суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині, вирішив питання про права і обов`язки   ОСОБА_3 , яку не було залучено до участі у справі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з відмовою у задоволенні позовних вимог про визнання права власності.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним відмови від спадщини належними відповідачами мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Отже, суд першої інстанції в частині позовних вимог про визнання недійсним відмови від спадщини не вирішував питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки ОСОБА_3 , тому апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження в цій частині.

Врахувавши, що ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на судове рішення в частині позовних вимог про визнання недійсним відмови від спадщини, яким не вирішувалось питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про закриття апеляційного провадження в цій частині на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України, що не позбавляє ОСОБА_3 права звернутися з самостійним позовом за захистом прав, якщо вона вважає їх порушеними.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу по суті вимог задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 4432,20 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .

Керуючись ст.ст.362, 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною відмови від спадщини – закрити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , в іншій частині - задовольнити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. про визнання права власності – скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. в частині визнання права власності – залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 4432,20 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий                                                        Н.П. Пилипчук

Судді                                                                Ю.М. Мальований

       О.Ю. Тичкова