Справа № 291/1174/24

Провадження №2/291/67/25

РІШЕННЯ

іменем України

19 березня 2025 року селище Ружин

Ружинський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Гарбарук І.М.,

за участю секретаря судового засідання Колесник Р.Ю.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ружин цивільну справу №291/1174/24 за позовом   ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» про зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

11.09.2024 позивач звернувся з позовом до відповідача про зобов`язання повернути земельну ділянку. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,6487 га, кадастровий номер 1825281400:03:000:0156, яка розташована в адміністративних межах Ружинської селищної ради (за межами с.Бистрик), та належить йому на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЖТ №082714. У березні 2008 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем був укладений договір оренди землі (надалі - договір), об`єктом оренди якого є зазначена земельна ділянка. Під час дії договору сторонами неодноразово погоджувалися та вносилися зміни до нього, зокрема, щодо строк дії договору, розмір орендної плати (договори про внесення змін від 24 липня 2015 року, 25 вересня 2017 року, 01 січня 2019 року, 29 липня 2021 року). Відповідно до п. 3.1 договору (у редакції з урахуванням внесених змін) останній укладений на 17 років, земельна ділянка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п.5.1 договору).

Позивач вказує, що за змістом договору передбачена можливість його дострокового розірвання, зокрема, це визначено пунктами 12.7 та 12.7.1 договору, що було важливим фактором його укладення з відповідачем. З метою дострокового розірвання договору 18.11.2023 позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення про дострокове розірвання договору та відмова від його поновлення. У повідомленні позивачем зазначено дату з настанням, якої договір вважається розірваним, а саме – 01 грудня 2024 року. Однак відповідачем не визнається факт розірвання договору оренди в односторонньому порядку.

Також позивач вважає, що оскільки договір є розірваним з 01 грудня 2024 року, то відповідно ТОВ СП «Нібулон» зобов`язане повернути об`єкт оренди його власнику (ст.34 Закону України «Про оренду землі»), однак з невизнанням ним факту розірвання договору цей обов`язок також не визнається.

Позивач зауважує, що саме обраний ним спосіб захисту - зобов`язання орендаря повернути земельну ділянку у зв`язку з достроковим розірванням договору оренди допоможе йому захистити своє право власності та отримати доступ до об`єкта оренди. Також, цей підхід дозволить йому, як орендодавцю заздалегідь отримати судове рішення, яке набере чинності у визначену дату, що дозволить забезпечити своєчасне повернення земельної ділянки і буде ефективним засобом для здійснення прав і свобод.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2024 головуючим суддею по справі визначено суддю Гарбарук І.М.

Ухвалою суду від 13.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено розгляд справи у підготовчому провадженні.

20.09.2024 надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, у якому він вказує, що вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на належний порядок укладення договору та усіх внесених в подальшому змін до нього, у тому числі їх державна реєстрація. Зокрема відповідно до договору про внесення змін від 24.07.2015 його укладено на 17 років, у зв`язку з чим строк дії договору продовжений до 26.05.2025. Відповідач зазначає, що починаючи з 2008 року та по даний час використовує спірну земельну ділянку для вирощування сільськогосподарської продукції і належним чином виконує свої зобов`язання перед позивачем, а саме: своєчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату, що не заперечується позивачем, використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням, а також відшкодовує податок на землю, що підтверджуються доданими доказами. Окрім того, оскільки вони з позивачем, як сторони договору, дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі у зв`язку з чим, факт укладення та підписання сторонами договору оренди землі свідчить про досягнення згоди з усіх його умов, а позивач погодився з усіма його умовами та при його укладанні усвідомлював зміст та правові наслідки, в тому числі і щодо умов його розірвання.

З огляду на наведене, зважаючи, що умови договору не передбачають можливості розірвання договору в односторонньому порядку, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 06.11.2024 закрито підготовче провадженні та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 08.01.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві, оголошувалася перерва до 04.02.2025 для надання додаткових пояснень відповідачем.

У додаткових поясненнях від 14.01.2025, поданих через «Електронний суд», представник відповідача зазначила, що наданий час на земельній ділянці знаходяться посіви озимої пшениці, збір урожаю буде проводитися відповідачем у липні-серпні 2025 року в залежності від погодних умов. Відповідно до п.п.12.7.2-12.7. договору оренди землі від 21.03.2008 позивач та відповідач погодилися з тим, що у разі припинення або розірвання договору до закінчення польових робіт термін оренди земельної ділянки продовжується до повного завершення збирання урожаю. У зв`язку з цим відповідач має право у разі припинення договору до закінчення польових робіт користуватися спірною земельною ділянкою до повного завершення збору урожаю, тобто після закінчення строку дії договору – 26.05.2025 термін оренди спірної земельної ділянки продовжиться до повного завершення збирання урожаю (липень-серпень 2025 року).

04.02.2025 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням судді на навчанні.

Ухвалами суду від 18.02.2025, 05.03.2025 розгляд справи відкладався на 05.03.2025 та 19.03.2025 відповідно у зв`язку з неявкою позивача та його представника у судове засідання.

У судове засідання 19.03.2025 позивач та його представник не з`явилися, хоча вчасно та належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового розгляд у справи.

У заяві від 19.03.2025 представник відповідача просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 223 ПЦК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі сторін.

Розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, судом установлено такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, судом установлено, що 21.03.2008 між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ СП «Нібулон» укладений договір оренди землі (а.с. 14-18).

За змістом договору орендодавцем було передано в оренду відповідачу строком на п`ять років земельну ділянку площею 2,6478 га, кадастровий номер 1825281400:03:000:0156, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Бистрицької сільської ради Ружинського району Житомирської області (далі - спірна земельна ділянка).

24.07.2015 між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору оренди землі від 21.03.2008, яким п.п. 2.1, 2.3, 3.1, 4.2 викладено у новій редакції, пункт 3.1 договору викладений в такій редакції: «Договір укладено на 17 (сімнадцять) років», інші умови залишено без змін (а.с. 22).

Відповідно до договору про внесення змін від 25.09.2017 до договору оренди землі, яким п.п. 4.2,4.9 викладено у новій редакції, інші умови залишено без змін. (а.с. 23).

01.01.2019 між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору оренди землі, яким п. 4.2 викладено у новій редакції, інші умови залишено без змін. (а.с. 24).

29.07.2021 між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору оренди землі, яким п.п. 3.2, 4.2 викладено у новій редакції. Доповнено п. 9.2, інші умови залишено без змін (а.с. 25).

Таким чином, з урахуванням відповідних змін у законодавстві за взаємною згодою сторін договору до нього неодноразово вносилися зміни щодо розміру орендної плати, нормативної грошової оцінки земельної ділянки, строку дії договору.

Про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки по договору та усіх змін до нього свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №272740027 від 01.09.2021 (а.с. 26).

Договір оренди землі та договори про внесення змін до нього сторонами достроково не розривалися, недійсними у встановленому порядку не визнавалися, зареєстровані у встановленому на час такої реєстрації порядку.

Право оренди земельної ділянки виникло у позивача до набрання чинності Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і реєстрація його була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення та реєстрації, тому таке право є дійсним та набутим позивачем на законних підставах, що сторонами не оспорюється.

Судом установлено, що починаючи з 2008 року та по даний час відповідач використовує спірну земельну ділянку відповідно до умов договору, для вирощування товарної сільськогосподарської продукції та належним чином виконує свої зобов`язання перед позивачем: своєчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату, використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням, а також відшкодовує податок на землю, що підтверджується поданою ним довідкою від 18.09.2024 (а.с.47-49), та не заперечується позивачем.

15.11.2023 позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення про дострокове розірвання договору оренди землі б/н від 21.03.2008 та письмове заперечення щодо поновлення договору оренди землі. У повідомленні позивача зазначено дату, з настанням якої договір вважається розірваним, а саме - 01 грудня 2024 року (а.с. 27).

Відповідно до листа відповідача від 18.12.2023 №344/110/2-23 у відповідь на повідомлення позивача від 15.11.2023 про дострокове розірвання договору оренди землі відповідач не надав згоди на дострокове розірвання договору оренди землі (а.с. 29).

Позивач звернувся до суду із позовною заявою про повернення земельної ділянки з 01.12.2024, вважаючи, що із вказаної дати спірний договір є розірваний, оскільки умовами договору, зокрема, п. 12.7.1, передбачено право на дострокове одностороннє розірвання договору.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актам, прийнятими відповідно до них, а також договорами оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідні зі ч. 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про договір оренди землі» за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).

Частиною 2 ст. 652 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Закони України «Про оренду землі» є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди можу бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Отже, чинним законодавством України передбачається можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору.

Наявність відповідної умови в договорі є вирішальною для розгляду справи.

Таким, чином сторони у договорі повинні чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди, тощо).

Таке визначення має бути чітким та недвозначним, закріплювати всі умови співпраці.

В протилежному випадку договір може бути розірвано тільки за згодою сторін, або на підставі рішення суду.

Так, за змістом підпункту 7.1 пункту 7 договору, який визначає умови повернення земельної ділянки, передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір вирішується у судовому порядку.

Пунктом 12 договору визначено зміни умов договору і припинення його дії.

Так, підпунктом 12.1 пункту 12 договору передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі відсутності взаємної згоди сторін щодо зміни умов договору, його дострокового розірвання на вимогу заінтересованої сторони, ці питання вирішуються у судовому порядку (підпункт 12.2. пункту 12 договору).

Відповідно до підпункту 12.3 пункту 12 договору підставою припинення його дії є: закінчення його строку дії; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідація юридичної особи орендаря; інші підстави, передбачені чинним законодавством України.

За змістом підпункту 12.4 пункту 12 договору його дія припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Підпунктом 12.5 пункту 12 договору визначено, що розірвання договору в односторонньому порядку не допускається.

Відповідно до підпункту 12.6 пункту 12 договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання цього договору.

За змістом підпунктів 12.7.1 - 12.7.2 підпункту 12.7 пункту 12 договору, сторони погоджуються з тим, що: дострокове розірвання цього договору має здійснюватись за умови письмового попередження іншої сторони не менше, ніж за один рік (підпункт 12.7.1); у разі припинення або розірвання договору до закінчення польових робіт термін оренди земельної ділянки продовжити до повного завершення збирання урожаю (підпункт 12.7.2).

Підпунктом 13.1 пункту 13 договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання умов цього договору, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку з порушенням умов, наведених в цьому договорі, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та цього договору.

Позивач в обґрунтування права на дострокове одностороннє розірвання договору посилається на п.12.7.1 договору, яким передбачено, що дострокове розірвання цього договору має здійснюватись за умови письмового попередження іншої сторони не менше, ніж за один рік, у разі припинення або розірвання договору до закінчення польових робіт термін оренди земельної ділянки продовжити до повного завершення збирання урожаю (підпункт 12.7.2).

При цьому, п.п. 12.3, 12.4 договору закріплено положення про припинення та розірвання договору.

В той же час, п. 12.5 договору імперативно визначено, що розірвання договору в односторонньому порядку не допускається.

Вказане свідчить, що умовами укладеного сторонами договору оренди земельної ділянки не передбачено можливості його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця.

Крім того, суд звертає увагу на те, що сторони в договорі оренди не погоджували умови, порядок та механізм його одностороннього розірвання.

Домовленість сторін у договорі про можливість дострокового розірвання договору за умови письмового попередження іншої сторони не менше, ніж за один рік, не є рівнозначною праву на одностороннє розірвання договору без погодження з іншою стороною.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Тобто особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Отже, обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Верховний Суд у постанові від 28.02.2023 у справі №909/899/21 звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Способу захисту у формі визнання факту розірвання договору цивільне законодавство не передбачає, а встановлює в якості такого способу можливість зміни або припинення правовідношення судом (а не визнання судом факту припинення правовідношення, яке відбулося до моменту звернення з позовом до суду), який реалізовується шляхом розірвання чинного договору в судовому порядку, що має інший правовий зміст.

Верховний Суд звертається до подібних за змістом правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, Верховного Суду у постанові від 05.02.2020 у справі №914/393/19.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд, ураховуючи, що позивач не навів належних та достатніх підстав для повернення спірної земельної ділянки, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

На даний час строк дії договору не закінчився, договір не є припинений чи розірваний, не дійсний судом не визнаний.

Решта доводів, заперечень та пояснень сторін не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору у разі відмови в позові – покладаються на позивача.

Керуючись ст.265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» про зобов`язання повернути земельну ділянку - відмовити.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» 54020, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, будинок 1, код ЄДРПОУ 14291113.

Повний текст рішення складено

та підписано 19.03.2025.

Суддя Ружинського районного суду

Житомирської області                                 І.М. Гарбарук