ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

18 березня 2025 р.  Справа № 160/7961/25

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В.,  перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії ,        

ВСТАНОВИВ:

17.03.2025 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку з 30.09.2004 року на підставі п. г ч.5 ст.37 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» відповідно до запису у військовому квитку НОМЕР_1 , виданий 27.11.1991 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку з 30.09.2004 року на підставі п. г ч.5 ст.37 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» відповідно до запису у військовому квитку НОМЕР_1 , виданий 27.11.1991 року.

Розглянувши матеріали позовної заяви, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Згідно з частинами 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Так, за приписами статті 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Питання примусового виконання рішень врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону від 02.06.2016 року № 1404-VIII).

В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм вбачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 686/23317/13-а.

З позовних матеріалів вбачається, що 24.09.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі-відповідач), в якій позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку з 30.09.2004 року на підставі п. г ч. 5 ст. 37 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» відповідно до запису у військовому квитку НОМЕР_1 , виданий 27.11.1991 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку з 30.09.2004 року на підставі п. г ч. 5 ст. 37 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» відповідно до запису у військовому квитку НОМЕР_1 , виданий 27.11.1991 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 року у справі №160/25586/24 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково та ухвалено:

- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення даних ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів протиправною;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, з урахуванням висновків суду;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог -  відмовити.

Так, позивачем в позові зазначено:

«На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 листом від 17.01.2025 року №123/1 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомлено, що питання порушене у зверненні від 25.07.2024 року не підлягає задоволенню через відсутність технічних можливостей Реєстру.

21.02.2025 року Головним державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Коломойцем Костянтином Васильовичем відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №160/25586/24, виданого 08.01.2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_5 розглянути заяву ОСОБА_1 щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, з урахуванням висновків суду.

Крім того, адвокат позивача зверталася з адвокатським запитом на Адресу Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо надання інформації, як забезпечити виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 року у справі №160/25586/24 щодо внесення відомостей до Реєстру про виключення із військового обліку ОСОБА_1 .

Проте відповіді не надано.

Станом на день звернення з цим позовом до суду відповідачем так і не виконано рішення суду щодо внесення відомостей відносно позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.»

Таким чином, враховуючи вищевикладене та наведені позивачем обґрунтування позову, спірним питанням у даній справі є неналежне виконання рішення суду від 26.11.2024 року у справі №160/25586/24, яке набрало законної сили.

Суд зазначає, що згідно ст. 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Суд звертає увагу, що вищезазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на частину п`яту статті 383 КАС України відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Суд зазначає, що фактично позивачем подано позов до відповідача по суті стосується питання про зобов`язання виконати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 року у справі №160/25586/24 в загальному порядку, а не в порядку, передбаченому ст. 383 КАС України, що вбачається зі змісту позовної заяви.

Набрання рішенням суду законної сили породжує такі правові наслідки: вирішується спір між сторонами, рішення суду стає загальнообов`язковим, є незмінним та остаточним та може бути виконано примусово.

Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі № 355/1648/15-а, від 22.08.2019 року у справі № 522/10140/17 та від 15.04.2020 року у справі № 367/1240/16-а.

За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправним рішення щодо неналежного виконання рішення суду від 26.11.2024 року у справі №160/25586/24.

При цьому, суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими саме ст. 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Підсумовуючи вище наведене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 року у справі № 522/10140/17.

Крім того, слід зазначити вважає, що суд не має права зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення фактично про те ж саме, оскільки цим порушуються норми КАС України, яким передбачено вирішення цих питань в порядку статей 249 та 383 КАС України, тобто шляхом винесення судом окремої ухвали.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання належного виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного від 26.11.2024 року у справі №160/25586/24, то відповідно ним неправильно обраний спосіб захисту свого порушеного права.

При розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення в іншій справі суд не має права зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки порушуються процесуальні норми Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту свого порушеного права, так як мала звернутися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними дій чи рішень, суд дійшов висновку, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства та про наявність підстав для закриття провадження у справі.

При цьому, суд роз`яснює позивачеві, що відмова у відкритті провадження в цій справі не позбавляє права звернутись до суду із заявою в порядку, визначеному статтями 382, 383 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170, 248 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №160/7961/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч.5 ст.170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 КАС України.

Суддя                                                                                                          М.В. Дєєв