Справа №752/25582/24

Провадження № 2/752/3056/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17.03.2025 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Чекулаєва С.О.,

з участю секретаря - Пастух З.Ф.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації

про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей

ВСТАНОВИВ:

до Голосіївського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі за текстом також - позивач) до ОСОБА_2 (надалі за текстом також - відповідач), з вимогами:

- розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 10.09.2005 Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис про шлюб №705;

-визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю - ОСОБА_1 .

Вимоги щодо поділу майна подружжя не заявлялися.

Заяви та/або клопотання учасників справи

28.01.2025 до суду надійшов відзив ОСОБА_2 в якому відповідач визнає позовні вимоги в повному обсязі та просить їх задовольнити.

13.03.2025 від Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов висновок про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю - ОСОБА_1 .

Інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 03.12.2024 відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначене на 13.03.2025.

У підготовчому судовому засіданні суд встановив про визнання відповідачем позову в повному обсязі.

Згідно положень частини третьої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно положень статті 244 ЦПК України суд відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 17.03.2025.

Фактичні обставини встановлені судом

10.09.2005 Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №705 та видане Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».

За час перебування у шлюбі у сторін народилися діти:

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження, виданого повторно, серії НОМЕР_2 ;

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження, виданого повторно, серії НОМЕР_3 .

У позовній заяві позивач вказує, що сімейне життя з відповідачем не склалося, у зв`язку з постійними сварками через різні погляди на життя, ведення побуту та виховання дітей. Шлюб почав носити формальний характер, на даний час ведення спільного господарства між сторонами припинене, почуття любові та поваги відсутнє.

На підставі договору найму (оренди) нерухомого майна від 02.11.2024 позивач - ОСОБА_1 орендує двокімнатну квартиру, загальною площею 74 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Висновку №100-3449 від 13.03.2025 Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, позивач проживає разом із своїми малолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

03.03.2025 за вказаною адресою посадовими особами Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації проведено обстеження житлово-побутових умов проживання, за результатами якого встановлені належні умови для проживання, виховання та розвитку дітей.

Як вказано у Висновку №100-3449 від 13.03.2025 Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації діти хочуть проживати разом із матір`ю, а з батьком спілкуватися.

Згідно резолютивної частини Висновку №100-3449 від 13.03.2025 Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації вважає за доцільне визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю - ОСОБА_1 .

У поданому до суду відзиві на позов, відповідач - ОСОБА_2 визнає позовні вимоги повністю, не заперечує проти їх задоволення та просить суд розірвати шлюб із позивачем та визначити місце проживання дітей разом із матір`ю.

Розглядаючи матеріали справи суд також зазначає, що перешкод для пред`явлення позову про розірвання шлюбу судом не встановлено.

Мотиви, з яких суд дійшов висновків та закон, яким керувався суд

Відповідно до статті 51 Конституції України та частини першої статті 24 Сімейного кодексу України (надалі за текстом також - СК України) шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу не допускається.

Згідно положень частини третьої та четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Частиною третьою статті 105 СК України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Частиною другою статті 112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу (частина друга статті 114 СК України).

Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили (частина третя статті 115 СК України).

Як вбачається з матеріалів справи, спільне подружнє життя у сторін не склалося, вони припинили шлюбні стосунки і поновлювати їх не мають наміру, примирення і збереження сім`ї є неможливим. Подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їх інтересам та інтересам їх дітей.

Враховуючи викладені обставини суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрованим 10.09.2005 Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис про шлюб №705.

Стосовно позовної вимоги про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 суд зазначає наступне.

Згідно з частиною четвертою, п`ятою та шостою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до Висновку №100-3449 від 13.03.2025 Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із їх матір`ю - ОСОБА_1 .

Вказаний висновок зроблений на основі того, що діти проживають разом з матір`ю де створені належні умови для їх виховання та розвитку. Орган опіки та піклування не встановив обставин, що давали б підстави для визначення місця проживання дітей з батьком, що фактично призвело б до зміни їх місця проживання, що не відповідає найкращим інтересам дітей.

Висновок №100-3449 від 13.03.2025 є достатньо обґрунтованим, не суперечить інтересам дітей, а тому підстави для неврахування вказаного висновку суд не вбачає.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей (постанова Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 361/6226/17).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14.12.2016 у справі № 6-2445цс16 та від 12.07.2017 у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2019 в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.12.2020 у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021 в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07.12.2006). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE,№ 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16.07.2015).

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження, виданого повторно, серії НОМЕР_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження, виданого повторно, серії НОМЕР_3 .

Діти проживають разом з позивачем в орендованій двокімнатній квартирі, загальною площею 74 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та забезпечені всім необхідним для належного фізичного та духовного розвитку.

Суд бере до уваги Висновок №100-3449 від 13.03.2025 Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, за яким визначення місця проживання дітей разом з матір`ю - ОСОБА_1 буде відповідати їх найкращим інтересам.

Таким чином, враховуючи не тільки факт визнання позову відповідачем, але й з урахуванням найкращих інтересів дітей, дослідивши наявні матеріали справи суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю - ОСОБА_1 .

Судові витрати

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Понесені позивачем судові витрати документально підтверджено копією платіжної інструкції №0.0.4030420675.1. від 25.11.2024 згідно якої позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень.

Враховуючи, що суд задовольнив позовні вимоги у повному обсязі з відповідача на користь позивача належить до стягнення судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень.

Керуючись статтями: 104, 105, 110, 112, 141, 157, 160-162 Сімейного кодексу України, а також статтями: 2, 4, 10-13, 18, 19, 200, 244, 258, 259, 263-265, Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей - задовольнити.

Шлюб укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 10.09.2005 Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, про що зроблений актовий запис про шлюб №705 та видне Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 - розірвати.

Визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю - ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ) судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Рішення суду після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян для проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 17.03.2025

Суддя С.О. Чекулаєв