ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  2-666/07-38/385

28.03.08

 

За первісним позовом

Всеукраїнської громадської організації Товариства «Знання»

 

До	Колективного підприємства «Готель «Знання» -Відповідач 1  Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя-буд»-Відповідач 2 ОСОБА_1 -Відповідач 3 ОСОБА_2 -Відповідач 4 Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельні інновації»-Відповідач 5

 

Про	визнання недійсним протоколу загальних зборів, договору продовження діяльності, статуту, договору купівлі-продажу, зобов'язання не вчинювати дії, визнання права власності, визнання недобросовісним набувачем

 

За зустрічним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя-буд»

 

До	Всеукраїнської громадської організації Товариства «Знання»

 

Про	визнання договору купівлі-продажу укладеним, визнання приміщення придбаним, визнання добросовісним набувачем

 

Треті особи

ОСОБА_1 -Третя особа 1; ОСОБА_2 -Третя особа 2; Колективне підприємство «Готель «Знання»- Третя особа 3; Товариство з обмеженою відповідальністю «Готельні інновації»- Третя особа 4

 

     Головуючий суддя Власов Ю.Л.

Суддя Балац С.В.

Суддя Мудрий С.М.

 

Представники:

 

Від позивача

Горілко А.Ю.

 

Від відповідачів

Відповідач 1 -Левкович; Відповідач 2 -Бойко Р.В.;  Відповідач 3 - не з'явились; Відповідач 4 - не з'явились; Відповідач 5 -Ткаченко К.В.

 

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

 

          Позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовною заявою до Відповідачів 1, 3, 4, 5 з наступним предметом позову: 1) визнати недійсним протокол загальних зборів учасників Відповідача 5 від 09.03.06р.; 2) визнати недійсним договір про продовження діяльності Відповідача 5, затверджений протоколом загальних зборів учасників від 09.03.06р.; 3) визнати недійсним статут Відповідача 5, затверджений протоколом загальних зборів учасників від 09.03.06р.; 4) зобов'язати Відповідачів припинити зловживання своїми правами, а саме припинити дії щодо укладання угод (правочинів) з участю Відповідача 1 на суму більшу 10000,00 грн. без письмової згоди Позивача та без затвердженого Позивачем кошторису витрат готелю та укладення угод щодо відчуження, оренди або застави власності, а також будь-яких дій щодо звернення стягнення на майно Відповідача 1, у тому числі вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання», загальною  площею 1099,7 кв.м., розташоване на перших 3 поверхах в будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 по угодам, укладеним без письмової  згоди Позивача на суму більше 10000,00 грн. без письмової згоди Позивача та без затвердженого Позивачем кошторису витрат готелю.

В процесі провадження у справі Позивач подав заяву про збільшення позовних вимог якою змінив предмет позову та додатково до раніше заявлених позовних вимог просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу вбудовано-прибудованого приміщення готелю «Знання»площею 1099,7 кв.м., розташованого на перших 3 поверхах в будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у м. Києві, укладений 11.08.06р. між Відповідачем 5 з Відповідачем 2.

В подальшому під час розгляду справ Позивач знов подав заяву про збільшення позовних вимог та уточнення правових підстав позову, якою знов змінив предмет позову та додатково до всіх раніше заявлених позовних вимог просить суд визнати за Позивачем право власності на вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання»площею 1099,7 кв.м., розташованого на перших 3 поверхах в будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у м. Києві.

Ще пізніше в процесі розгляду справи Позивач знов подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, якою знов змінив предмет позову та поряд з раніше заявленими позовними вимогами просить суд визнати відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя-Буд»права на набуття права власності (права добросовісного набувача) на вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання», загальною площею 1099,7 кв.м., розташованого на перших трьох поверхах в житловому будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у Голосіївському районі м. Києва за договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеним 11.08.06р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заріччя-Буд»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Готельні інновації» та посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 зареєстрованим в реєстрі за №3509.

Після цього Позивач знов подав заяву про збільшення позовних вимог, якою знов змінив предмет позову та крім раніше поданих позовних вимог також просить суд визнати Товариство з обмеженою відповідальністю «Заріччя-Буд»недобросовісним набувачем за договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеним 11.08.06р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заріччя-Буд»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Готельні інновації».

Таким чином, на розгляді у господарському суді знаходиться спір з наступним предметом позову: 1) визнати недійсним протокол загальних зборів учасників Відповідача 5 від 09.03.06р.; 2) визнати недійсним договір про продовження діяльності Відповідача 5, затверджений протоколом загальних зборів учасників від 09.03.06р.; 3) визнати недійсним статут Відповідача 5, затверджений протоколом загальних зборів учасників від 09.03.06р.; 4) зобов'язати Відповідачів припинити зловживання своїми правами, а саме припинити дії щодо укладання угод (правочинів) з участю Відповідача 1 на суму більшу 10000,00 грн. без письмової згоди Позивача та без затвердженого Позивачем кошторису витрат готелю та укладення угод щодо відчуження, оренди або застави власності, а також будь-яких дій щодо звернення стягнення на майно Відповідача 1, у тому числі вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання», загальною  площею 1099,7 кв.м., розташоване на перших 3 поверхах в будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 по угодам, укладеним без письмової  згоди Позивача на суму більше 10000,00 грн. без письмової згоди Позивача та без затвердженого Позивачем кошторису витрат готелю; 5) визнати недійсним договір купівлі-продажу вбудовано-прибудованого приміщення готелю «Знання»площею 1099,7 кв.м., розташованого на перших 3 поверхах в будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у м. Києві, укладений 11.08.06р. між Відповідачем 5 з Відповідачем 2; 6) визнати за Позивачем право власності на вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання»площею 1099,7 кв.м., розташованого на перших 3 поверхах в будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у м. Києві; 7) визнати відсутність у Відповідача 2 права на набуття права власності (права добросовісного набувача) на вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання», загальною площею 1099,7 кв.м., розташованого на перших трьох поверхах в житловому будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у Голосіївському районі м. Києва за договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеним 11.08.06р. між Відповідачем 2 та Відповідачем 5; 8) визнати Відповідача 2 недобросовісним набувачем за договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеним 11.08.06р. між Відповідачем 2 та Відповідачем 5.

 

Заявлений позов Позивач обґрунтовує наступними підставами, вказаними у позові. Позивачем було засновано Відповідача 1 зі статутним фондом 15788,00 грн. При цьому, вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання»площею 1099,7 кв.м., розташоване по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у м. Києві, яке є власністю Позивача у власність Відповідача 1 не передавалось. Відповідачами 3, 4 та Відповідачем 1 в особі директора Суворова Ю.О. було прийняте рішення протоколом №2 від 09.03.06р. загальних зборів Відповідача 5 на підставі якого був укладений договір про продовження діяльності Відповідача 5 та підписано нову редакцію статуту Відповідача 5. Згідно з вказаними документами до складу учасників Відповідача 5 було прийнято Відповідача 1 з часткою у статутному капіталі 50%, що дорівнює 764705,00 грн.

Дані рішення, правочини та акти є недійсними, оскільки директор Відповідача 1 не мав права приймати рішення про входження до складу учасників Відповідача 5 та підписувати вказані документи, бо відповідно до статуту Відповідача 1 та ст.21 Закону України «Про об'єднання громадян»власником всього майна є Позивач, а питання заснування підприємств та витрачання коштів на суму більше 10000,00 грн. потребують письмової згоди Позивача.

Оскільки Відповідач 1 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності в силу ст.203, 215 Цивільного кодексу України дані правочини є недійсними. З огляду на те, що вказані дії Відповідачів приховувались можна стверджувати, що згідно з ст.228 Цивільного кодексу України є ознаки, що вказують на порушення публічного порядку, як додаткової підстави позову. Оскільки Відповідачами в порушення ст.13 Цивільного кодексу України вчинюються дії з наміром завдати шкоди Позивачу суд відповідно до ст.15, 16 Цивільного кодексу України може зобов'язати їх припинити зловживання своїми правами.

 

В процесі розгляду справи Позивач намагався також змінити підстави заявленого позову, проте судом вони не були прийнятті до розгляду з наступних підстав. 

Відповідно до п.2 ст.31 Цивільного процесуального кодексу України позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Згідно з ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Вказаними нормами Цивільного процесуального кодексу України (за правилами якого подавався позов та здійснювався перший розгляд справи) та Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено, що Позивач під час розгляду справи має право змінити або предмет, або підставу позову, при цьому вказані норми не надають Позивачу права змінювати і підставу, і предмет позову.

Даний висновок підтверджується також п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1228 від 02.06.06р., в якому чітко зазначено, що зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива.

Позивач з моменту відкриття провадження у даній справі та під час її розгляду неодноразово змінював предмет позову шляхом подання відповідних заяв, які були прийняті судом до розгляду, чим використав своє право на зміну предмету позову, передбачене ст.31 Цивільного процесуального кодексу України та ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, дії Позивача з намагання змінити також підстави заявлених позовних вимог не відповідають вказаним нормам ст.31 Цивільного процесуального кодексу України та ст.22 Господарського процесуального кодексу України, тому такі зміни не можуть бути прийняті судом до розгляду.

 

Відповідач 1 позовні вимоги Позивача підтримав повністю та просить суд їх задовольнити.       

 

Відповідач 2 заперечив проти задоволення позову мотивуючи наступним. Нормами ст.658 Цивільного кодексу України передбачені інші наслідки недійсності угоди, тому право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.48 Цивільного кодексу УРСР або ст.216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувача набуває право власності на нього тільки, якщо таке майно відповідно до ст.338 Цивільного кодексу не може бути витребуване у нього. Відповідач 2 є добросовісним набувачем спірного майна, яке вибуло з володіння Відповідача 1 за його волею за актом приймання-передачі майна від 20.06.06р., тому правові підстави для задоволення позову Позивача відсутні.

 

Відповідачі 3, 4 письмових пояснень з приводу заявленого Позивачем позову або будь-яких інших документів суду не подали, в судові засідання своїх представників не направляли. 

 

Відповідач 5 заперечив про задоволення заявленого Позивачем позову з огляду на наступне. Позивачем не вірно обрано спосіб захисту прав, оскільки єдиним можливим способом в такому випадку є віндикація майна у власника. В даному випадку відсутні правові підстави для віндикації, оскільки Відповідач 2 є добросовісним набувачем, а майно вибуло із володіння Позивача за волею особи, якій Позивач передав майно у володіння. Грошові розрахунки за спірним договором проведені в повному обсязі, а нерухоме майно передано на користь Відповідача 2 на підставі відповідного акту.

Посилання Позивача на незаконність рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.06р. є безпідставним, оскільки на момент реєстрації нерухомого майна в БТІ та його відчуження, таке рішення було чинне. Про його можливе скасування в майбутньому не було та не могло бути відомо нікому.         

 

19.01.07р. Відповідачем 2 був поданий зустрічний позов до Позивача з наступним предметом позову: 1) визнати договір купівлі-продажу вбудовано-прибудованого приміщення готелю «Знання»площею 1099,7 кв.м., розташованого по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у м. Києві, укладений 11.08.06р. Відповідачем 5 з Відповідачем 2, укладеним у відповідності до вимог діючого законодавства України; 2) визнати, що вказане вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання»придбане Відповідачем 2 в порядку встановленому діючим законодавством України; 3) визнати Відповідача 2 добросовісним набувачем вбудовано-прибудованого приміщення готелю «Знання».

 

Заявлений зустрічний позов Відповідач 2 обґрунтовує наступним. Відповідач 2 є власником вбудовано-прибудованого приміщення готелю «Знання». Право власності на вказане майно перейшло до Відповідача 2 на підставі укладеного договору купівлі-продажу з Відповідачем 5.

На момент підписання договору купівлі-продажу майна Відповідач 5 був законним власником майна, зі всіма правами з розпорядження вказаним майном, а тому Відповідач 2 є добросовісним набувачем вказаного майна.

 

Позивач заперечив проти заявленого Відповідачем 2 зустрічного позову мотивуючи тим, що Відповідач 2 не є добросовісним набувачем, не вступив у володіння спірним майном, за відсутності порушення його прав та інтересів з боку інших осіб, надумано звернувся до суду з зустрічним позовом з метою встановлення фактів, які не відповідають способам захисту прав, передбачених законом, а по суті зустрічний позов є запереченням Відповідача 2 проти позову, якому надана форма позовної заяви. 

 

Відповідачі 1, 3, 4 та 5 письмових пояснень з приводу заявленого Відповідачем 2 зустрічного позову суду не подали.

 

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07р. провадження у справі за зустрічним позовом Відповідача 2 до Позивача було закрито. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07р. у задоволенні первісного позову Позивачу за всіма заявленими на той час у позові та заявах про зміну предмету позову позовними вимогами було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.07р. вказане рішення Голосіївського районного суду м. Києва було скасовано, визнано за Позивачем право власності на вбудоване-прибудоване приміщення готелю «Знання»площею 1099,7 кв.м., розташованого на перших 3 поверхах в будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у м. Києві; визнано недійсними протокол загальних зборів учасників Відповідача 5 від 09.03.06р., договір про продовження діяльності Відповідача 5, затверджений протоколом загальних зборів учасників від 09.03.06р., статут Відповідача 5, затверджений протоколом загальних зборів учасників від 09.03.06р.; зобов'язано Відповідачів припинити дії щодо укладання угод з участю Відповідача 1 без згоди Позивача на суму більше 10000,00 грн., щодо звернення стягнення на майно Відповідача 1, в тому числі вбудоване-прибудоване приміщення готелю «Знання»площею 1099,7 кв.м., розташоване на перших 3 поверхах в будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 по угодам, укладеним без згоди Позивача на суму більше 10000,00 грн.; визнано недійсним договір купівлі-продажу вбудовано-прибудованого приміщення готелю «Знання»площею 1099,7 кв.м., розташованого на перших 3 поверхах в будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у м. Києві, укладений 11.08.06р. Відповідачем 5 з Відповідачем 2. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 5.03.07р. скасовано, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.10.07р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.07р., рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07р., ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07р. скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.06р.

Ухвалою Верховного Суду України від 27.12.07р. було відмовлено Позивачу у порушенні касаційного провадженні з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 31.10.07р. у справі №2-666/07.

 

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.12.07р. справа №2-666/07 була прийнята до розгляду, вказаній справі був присвоєний номер 2-666/07-38/385, розгляд справи був призначений на 20.12.07р.

Ухвалою від 25.01.08р. розгляд справи був призначений на 29.01.08р. Цією ж ухвалою сторони було зобов'язано подати суду документи вказані в цій ухвалі.

Ухвалою від 29.01.08р. розгляд справи був відкладений на 12.02.08р., у зв'язку з неявкою представників Відповідачів 2, 3, 4, неподанням сторонами витребуваних документів та необхідністю витребування нових доказів по справі.

Ухвалою від 12.02.08р. у судовому засіданні була оголошена перерва до 19.02.08р., з метою надання Відповідачам можливості ознайомлення із заявами про збільшення розміру позовних вимог та про зміну підстав позовних вимог, та надання пояснень щодо прийняття судом до розгляду вказаних заяв. 

Ухвалою від 19.02.08р. Позивачу було відмовлено у прийнятті до розгляду заяви про зміну підстав позовних вимог від 12.02.2008р., прийнято до розгляду заяву Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання»про збільшення розміру позовних вимог від 12.02.2008р. Цією ж ухвалою було оголошено перерву у судовому засіданні до 29.02.08р.

Ухвалою заступника Голови Господарського суду міста Києва від 25.02.08р. ухвалено розгляд справи здійснити колегіально у складі суду Власов Ю.Л., Балац С.В., Мудрий С.М.

Ухвалою від 29.02.08р. Позивачу було відмовлено у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду м. Києва від 19.02.08р. у справі №2-666/07-38/385 в частині відмови у прийняті до розгляду заяви про зміну підстав позову.

У судовому засіданні 29.02.08р. Позивачем була подана заява про забезпечення позову та судом була оголошена перерва до 05.03.08р.

У судовому засіданні 05.03.08р. Позивачем була подана заява про збільшення розміру позовних вимог, якою Позивач знов змінив предмет позову та крім раніше поданих позовних вимог також просить суд визнати Товариство з обмеженою відповідальністю «Заріччя-Буд»недобросовісним набувачем за договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеним 11.08.06р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заріччя-Буд»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Готельні інновації». Дана позовна вимога була прийнята судом до розгляду. Також у цьому судовому засіданні Позивачем були подані клопотання про призначення будівельної товарознавчої, криміналістичної авторознавчої та почеркознавчої експертиз, виклик у судове засідання працівників Відповідача 1 та витребування доказів. У судовому засіданні 05.03.08р. була оголошена перерва до 14.03.08р.

У судовому засіданні 14.03.08р. судом були розглянуті подані Позивачем заява про забезпечення позову, клопотання про призначення експертиз, виклик у судове засідання працівників Відповідача 1 та витребування доказів, та у задоволенні цих заяв та клопотань Позивачу було відмовлено з наступних підстав.

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Як вбачається з матеріалів справи, 31.10.2007р. Вищим господарським судом України прийнята постанова у справі 2-266/07 за позовом Позивача до Відповідача 1, 2, 5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу вбудоване-прибудованого приміщення готелю «Знання». Даною постановою попередні судові рішення у цій справі скасовані, справу передано на новий розгляд, та скасовані заходи забезпечення позову. Вказаною постановою встановлено, що  майно було придбано Відповідачем 2 оплатно, Відповідач 2 не знав та не міг знати про те, що Відповідач 5 не мав права його відчужувати. За таких обставин., Відповідач 2 є добросовісним набувачем такого майна. Як вбачається з матеріалів справи Позивач просить суд у позові визнати недійсним протокол загальних зборів учасників Відповідача 5, визнати недійсним договір про продовження діяльності Відповідача 5; визнати недійсним статут Відповідача 5; зобов'язати Відповідачів припинити дії щодо укладання угод з участю Відповідача 1 без згоди Позивача на суму більше 10000,00 грн., а також звернення стягнення на майно Відповідача 1, в тому числі вбудоване-прибудоване приміщення готелю «Знання»площею 1099,7 кв.м., розташоване на перших 3 поверхах в будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 по угодам, укладеним без згоди Позивача на суму більше 10000,00 грн.; визнати недійсним договір купівлі-продажу вбудоване-прибудоване приміщення готелю «Знання»площею 1099,7 кв.м., розташованого на перших 3 поверхах в будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у м. Києві, укладений 11.08.06р. Відповідачем 5 з Відповідачем 2, визнати за Позивачем право власності на вбудоване-прибудоване приміщення готелю «Знання»та визнати Відповідача 2 недобросовісним набувачем вказаного майна. З цього вбачається, що рішення суду у даній справі навіть у разі задоволення позову щодо визнання недійсними протоколів, договору про продовження діяльності, визнання недійсним статуту, договору про купівлю-продаж вбудовано-прибудованого приміщення та визнання права власності, не буде мати стадії виконання, оскільки спірні договори та протоколи будуть визнані недійсними та втратять чинність з набранням рішенням суду у даній справі законної сили, тому вжиття або не вжиття заходів забезпечення позову, про які просить Позивач, ніяким чином не вплине на виконання рішення у даній справі. Також, Позивачем відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України не подано суду жодного доказу, що Відповідач 2 має намір шляхом укладання чергових правочинів продати майно, яке є предметом спірного договору, а доводи Позивача, що Відповідача 2 є недобросовісним набувачем спростовуються постановою Вищого господарського суду України від 31.10.07р. у справі №2-266/07. Не обґрунтованість заяви Позивача про забезпечення позову підтверджується також тим, що постановою Вищого господарського суду України від 31.10.07р. у справі №2-266/07 були скасовані аналогічні заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.06р. За вказаних обставин, заява Позивача про забезпечення позову підлягає залишенню без задоволення, оскільки Позивачем необґрунтовано та не підтверджено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, а доводи Позивача спростовуються постановою Вищого господарського суду України від 31.10.07р. у справі №2-266/07.   

Клопотання Позивача про призначення у судових будівельної-товарознавчої (для з'ясування ринкової вартості майна, проданого за спірним договором), криміналістичної автотоварознавчої (для з'ясування одна чи різні особи є авторами позовних заяв до різних судових установ), криміналістичної-почеркознавчої (для з'ясування ким виконаний підпис на позовних заявах та заявах про забезпечення позову до Маліновського районного суду м. Одеси та Чугуївського міського суду Харківської області) експертиз залишені судом без задоволення, оскільки дані обставини підтверджуються висновками спеціалістів та звітом про оцінку, які також є письмовими доказами та не спростовані Відповідачами, а також  відомості, які Позивач пропонує отримати за допомогою вказаних судових експертиз з огляду на підстави заявленого позову не мають істотного значення для вирішення цього спору.

Клопотання Позивача про виклик у судове засідання певних працівників Відповідача 1 (головного бухгалтера, його заступника та адміністраторів) було залишено судом без задоволення, оскільки обставини, які за клопотанням Позивача можуть підтвердити вказані працівники, щодо особи у якої знаходиться спірне приміщення у фактичному володінні підтверджуються іншими матеріалами справи, а обставини чи знали особисто ці працівники про судові спори та продаж спірного майна не мають значення для вирішення цього спору.

Клопотання Позивача про витребування доказів (від Державної податкової адміністрації м. Києва інформації про місце отримання доходів певних осіб, від Національного банку України та банків щодо фактичного здійснення платежів в розрахунок за куплене за спірним договором приміщення, від Державних податкових інспекцій копії всіх звітів, які подавалися Відповідачами з моменту їх створення, від ДП «Центр державного земельного кадастру»інформацію про те, за ким зарезервовано земельну ділянку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31, від Господарського суду міста Києва справу №7/491, від Київського МБТІ інформації за ким зареєстроване спірне майно, від державної нотаріальної контори витяги з державних реєстрів щодо вчинення правочинів з спірним майном) було залишено судом без задоволення, оскільки докази, підтверджуючі фактичне здійснення платежів в розрахунок за куплене за спірним договором майно містяться у матеріалах справи, а інші докази, які Позивач просить витребувати не пов'язані з підставами позову та не мають істотного значення для вирішення цього спору.

Для виготовлення за клопотанням Позивача повного тексту рішення у даній справі судом була оголошена перерва до 28.03.08р.

У судовому засіданні 28.03.08р. Позивачем було подано суду клопотання про відкладення розгляду справи для подання суду висновків науково-правової експертизи. Дане клопотання залишено судом без задоволення, оскільки дані обставини не є підставою для відкладення розгляду справи відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, у Позивач було більше ніж достатньо часу для подання доказів, які він вважав необхідними подати, крім того зазначені висновки за своєю правовою природою не є доказами у справі, а можуть являтися правовими позиціями певних науковців з приводу застосування норм права.    

 

          Судом заслухані пояснення сторін, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, слухання сторін суд

ВСТАНОВИВ:

 

17.04.1997р. Державною адміністрацією Старокиївського району було зареєстровано Відповідача 1, якого було створено Позивачем.

Відповідно до п.3.4. статуту Відповідача 1, затвердженого Позивачем 27.02.1997р., майно підприємства, яке передано йому засновником належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства. Відчуження підприємством майна, яке належить засновнику на праві власності, здійснюється виключно за згодою засновника.

Згідно з п.5.1. вказаного статуту управління підприємством здійснюється засновником через виконавчого директора підприємства, який призначається наказом засновника. До компетенції засновника підприємства належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 10000,00 грн., надання згоди на позику грошей та укладення угод на суму, що перевищує 10000,00 грн., на передачу надання будь-якого права вимоги, що належить підприємству, на відчуження, оренду або заставу власності підприємства, на виконання будь-яких дій, внаслідок яких майно може бути конфісковане, або на нього може бути звернуте стягнення.     

Відповідно до п.6.3. зазначеного статуту директор Відповідача 1 укладає усі види договорів та угод на суму яка не перевищує 10000,00 грн., видає доручення.

Згідно з п.6.4. вказаного статуту письмової згоди засновника потребують такі дії генерального директора: а) позика грошей (одержання кредитів) та укладання угод на суму, що перевищує 10000,00 грн.; б) передача, закладення (застава) будь-якого права вимоги, що належить підприємству, за винятком права вимоги платежів; в) відчуження, оренда або застава власності підприємства; г) виконання будь-яких дій, внаслідок яких майно підприємства може бути конфісковане, або на нього може бути звернено стягнення.                   

Вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання», загальною  площею 1099,7 кв.м., розташоване на перших 3 поверхах в будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 було передано Позивачем на баланс та у повне господарське відання Відповідачу 1.

 

09.03.2006р. були проведені збори учасників Відповідача 5 у складі Відповідача 3, Відповідача 4 та Відповідача 1 в особи генерального директора Суворова Ю.О. (Протокол №2) з наступного порядку денного: 1. Обрання секретаря та голови зборів; 2. Про прийняття Колективного підприємства Готель «Знання»до складу учасників товариства. Збільшення розміру статутного капіталу (фонду) ТОВ «Готельні інновації»; 3. Вирішення порядку формування статутного фонду (капіталу) товариства; 4. Прийняття рішення про внесення змін до установчого договору та статуту ТОВ «Готельні інновації».

Вказаними зборами Відповідача 5 відповідно до порядку денного були прийняті наступні рішення: по першому питанню порядку денного було вирішено головою зборів обрати ОСОБА_2, секретарем зборів обрати ОСОБА_1; по другому питанню було вирішено прийняти до складу учасників товариства Колективне підприємство Готель «Знання», розподілити статутний капітал (фонд) товариства наступним чином: ОСОБА_1 382352,75 грн. (25% статутного фонду товариства), ОСОБА_2 382352,75 грн. (25% статутного фонду товариства); Колективне підприємство Готель «Знання»764705,50 грн. (50% статутного фонду товариства), загалом розмір статутного фонду дорівнює 1529411 грн.; по третьому питанню було вирішено внески здійснити грошовими коштами, зробити вищевказані внески протягом 5 календарних днів з моменту прийняття відповідного рішення та підписання даного протоколу; по четвертому питанню було вирішено провести державну реєстрацію змін до установчих документів товариства шляхом укладення договору про продовження діяльності товариства та викладення статуту в новій редакції, у відповідності до прийнятих рішень.

 

09.03.2006р. Відповідачем 3, Відповідачем 4 та Відповідачем 1, в особі генерального директора Суворова Ю.О. підписаний договір про продовження діяльності Відповідача 5.

Відповідно до п.3.2. вказаного договору статутний фонд формується з наступних внесків учасників: Відповідач 3 -382352,75 грн. (25% статутного фонду товариства); Відповідач 4 - 382352,75 грн. (25% статутного фонду товариства); Відповідач 1 -764705, 50 грн. (50% статутного фонду товариства).

Відповідно до п.3.4., 3.5. зазначеного договору до моменту державної реєстрації змін до статуту товариства, але не пізніше п'яти календарних днів з моменту прийняття відповідного рішення та підписання даного договору, кожен з учасників повинен внести 100% свого внеску. Учасник не має права в односторонньому порядку відмовитись від здійснення в повному обсязі внеску до статутного фонду товариства.  

 

Відповідно до п.5.3. статуту Відповідача 5, затвердженого рішенням зборів учасників Відповідача 5 від 09.03.06р., для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків учасників товариства створений статутний фонд (капітал) у розмірі 1529411 грн. Учасники формують статутний (капітал) товариства наступним чином: Відповідач 3 382352,75 грн. (25% статутного фонду товариства); Відповідач 4 - 382352,75 грн. (25% статутного фонду товариства); Відповідач 1 -764705, 50 грн. (50% статутного фонду товариства). Учасник зобов'язаний повністю внести свій внесок до статутного фонду (капіталу) товариства згідно вимог п.3 ст.144 Цивільного кодексу України та Договору про продовження діяльності товариства, укладеного між учасниками товариства.    

 

15.03.2006р. генеральний директор Відповідача 1 Суворов Ю.О. направив Відповідачу 3 та Відповідачу 4 лист у якому повідомив про неможливість зробити вказаний внесок до статутного фонду Відповідача 5 та про статутні обмеження своїх повноважень по самостійному прийняттю рішень про заснування юридичних осіб.       

 

29.03.06р. Сихівським районним судом м. Львова було прийняте рішення у справі №2-1188/2006р., яким стягнено з Відповідача 1 на користь Відповідача 5 кошти в сумі 764705,50 грн. в якості внеску до статутного фонду Відповідача 5.

 

06.06.06р. рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі №2-4772/2006рік звернуто стягнення на нерухоме майно - вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання», загальною площею 1099,7 кв.м., розташоване на перших трьох поверхах в житловому будинку на вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у Голосіївському районі м. Києва, визнано за Відповідачем 5 право власності на вказане нерухоме майно, зобов'язано  комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна»провести реєстрацію права власності на вказане вбудовано-прибудоване приміщення на Відповідача 5.

 

20.06.06р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 5 був підписаний акт №1 здачі-прийомки нерухомого майна, яким Позивач передав, а Відповідач 1 прийняв вбудовано-прибудоване майно загальною площею 1099,7 кв.м. по вул. Микільсько-Ботанічній, 31.

 

29.06.06р. Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна було видано реєстраційне посвідчення №022233 про реєстрацію за Відповідачем 5 права приватної власності на вбудовано-прибудоване приміщення  готелю «Знання» загальною площею 1099,7 кв.м., розташований в м. Києві по вул. Микільсько-Ботанічній, 31.

14.07.06р. Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна видало Відповідачу 5 довідку-характеристику для відчуження майна проте, що нерухоме майно, яким є вбудовано-прибудоване приміщення  готелю «Знання»загальною площею 1099,7 кв.м., розташований в м. Києві по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 зареєстровано за Відповідачем 1.

 

07.08.2006р. рішенням загальних зборів учасників Відповідача 5 у складі Відповідача 3, Відповідача 4 та Відповідача 1 в особи генерального директора Суворова Ю.О. (протокол №5) було вирішено продати вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання», загальною площею 1099,7 кв.м., розташованого на перших трьох поверхах в житловому будинку за адресою: м. Київ, вул.. Микільсько-Ботанічна, 31, Відповідачу 2 за ціною 900000 грн.; уповноважено директора Відповідача 5 ОСОБА_2 підписати відповідний договір купівлі-продажу з правом передоручення іншій особі.

 

11.08.2006р. між Відповідачем 5 та Відповідачем 2 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого Відповідач 5 передав у власність, а Відповідач 2 прийняв у власність нежилі приміщення -вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання», загальною площею 1099,70 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, б.31.

Відповідно до п.2 вказаного договору об'єкт продажу належить Відповідачу 5 на праві приватної власності на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.06р. по справі №2-4772. Право власності на нерухоме майно, що є предметом цього договору, зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 29.06.06р. у реєстровій книзі №141п-10 за реєстром №8039-П.

Згідно з п.3 вказаного договору продаж здійснено сторонами за 900000,00 грн. З цієї суми 720000 грн. Відповідач 2 зобов'язаний перерахувати протягом трьох банківських днів з дати укладання цього договору на рахунок Відповідача 5, а решту 180000 грн. Відповідач 2 зобов'язаний сплатити протягом одного місяця з дати укладання цього договору на рахунок Відповідача 5.

Відповідно до п.4 зазначеного договору представник Відповідача 5 стверджує, що на момент укладення цього договору об'єкт продажу не перебуває під арештом чи забороною, щодо нього не ведуться судові спори, він не є предметом застави (іпотеки), у податковій заставі, відносно нього не укладено будь-яких договорів найму, відчуження з іншими особами, як місцезнаходження юридичної особи (юридична адреса) він не використовується. Треті особи не мають прав на нього.

Згідно з п.5 вказаного договору відсутність заборони на відчуження та арешт нерухомого майна, яке є предметом цього договору, підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, виданим приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_3 11.08.2006р.

11.08.06р. вказаний договір нотаріально посвідчений та зареєстрований у реєстрі за номером 3509 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

 

18.08.2006р. Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна було видано реєстраційне посвідчення №025197 про реєстрацію за Відповідачем 2 права приватної власності на вбудовано-прибудоване приміщення  готелю «Знання»загальною площею 1099,7 кв.м., розташоване в м. Києві по вул. Микільсько-Ботанічній, 31.   

 

01.09.06р. за актом приймання-передачі основних засобів Відповідач 5 передав, а Відповідач 2 прийняв нежилі приміщення -вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання», загальною площею 1099,70 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, буд. 31. 

 

21.09.06р., 22.09.06р. та 29.09.06р. Відповідач 2 сплатив Відповідачу 5 кошти в сумі 900000,00 грн. за укладеним договором (платіжне доручення №14 від 21.09.2006р. на 720000 грн.; платіжне доручення №15 від 22.09.2006р. на 40000 грн.; платіжне доручення №18 від 29.09.2006р. на 140000 грн.), що підтверджується також довідкою АКБ «Трансбанк»№28-02/354 та листом КФ АБ «Факторіал»від 06.02.08р. №07/155.

 

05.12.06р. ухвалою Апеляційного суду м. Києва у справі №22-9147/06 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.06р. у справі №2-4772 2006 рік було скасовано, справу направлено на новий розгляд.

У даній ухвалі суд встановив, що розгляд справи щодо права власності на спірне приміщення без залучення до участі у справі Позивача порушує її права.

 

25.12.06р. ухвалою Апеляційного суду Львівської області у справі №22-2472 2006р. рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29.03.06р. в частині задоволення позовних вимог скасовано та направлено на новий розгляд.

У даній ухвалі суд встановив, що суду слід було притягнути до участі у справі в якості відповідача Позивача.

 

31.10.2007р. Вищим господарським судом України була прийнята постанова у даній справі. У вказаній постанові Вищий господарський суд України встановив, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.02.07р. цивільні справи за позовом Позивача до Відповідачів, за зустрічним позовом, а також за позовом у справі, у якій приймалось рішення Сихівським районним судом м. Львова від 29.03.06р. були об'єднані в одне провадження за реєстровим номером 2-666/10, а ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.02.07р. позов у справі, у якій приймалось рішення Сихівським районним судом м. Львова, був залишений без розгляду. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07р. провадження за зустрічним позовом було закрито. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07р. у задоволенні первісного позову було відмовлено повністю. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.07р. вказані рішення та ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07р. були скасовані, первісний позов задоволений повністю, а у зустрічному позові відмовлено повністю.

Далі, Вищий господарський суд України встановив, що відповідно до ч.3 ст.216 Цивільного кодексу України правові наслідки, передбачені ч.1 та 2 цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Згідно ч.1 ст.658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Наведеною статтею передбачено інші наслідки недійсності угоди, тому право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.216 Цивільним кодексом України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 Цивільного кодексу України. Судами було вірно встановлено проте надано не вірну правову оцінку тому факту, що спірне майно було передано Позивачем у володіння Відповідача 1 та те, що таке майно вибуло із володіння Відповідача 1 за його волею -згідно з актом приймання-передачі №1 від 20.06.06р. Отже, вбудовано-прибудовані приміщення загальною площею 1099,70 кв. м., розташовані на перших трьох поверхах житлового будинку у м. Києві по вул.Микольсько-Ботанічній, 31 вибули з володіння Позивача за волею Відповідача 1, якому власник передав майно у повне господарське відання, були придбані Відповідачем 2 оплатно, а Відповідач 2 не знав та не міг знати про те, що Відповідач 5 не мав право його відчужувати. За цих обставин, Відповідач 2 є добросовісним набувачем такого майна. Суди при розгляді справи на дані вимоги закону уваги не звернули, що потягло за собою ухвалення судових рішень, які не відповідають закону.

За вказаних обставин зазначеною вище постановою Вищий господарський суд України рішення, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.07р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.07р. скасував, а справу направив на новий розгляд.

27.12.07р. ухвалою Верховного Суду України Третій особі було відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду вказаної постанови Вищого господарського суду України.

 

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Господарський суд міста Києва вважає, що у первісному позові Позивача та зустрічному позові Відповідача 2 належить відмовити, з наступних підстав.

 

Відповідно до ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. 

Згідно з ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.   

З наведених норм вбачається, що обмеження повноважень керівника юридичної особи щодо представництва цієї юридичної особи у відносинах з третіми особами не мають юридичної сили за виключенням випадків коли юридична особа доведе, що ці треті особи знала чи за всіма обставинами не могли не знати про такі обмеження.

Як встановлено судом згідно з п.5.1. статуту Відповідача 1, затвердженого Позивачем 27.02.1997р., до компетенції засновника підприємства належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 10000,00 грн., надання згоди на укладення угод на суму, що перевищує 10000,00 грн. Відповідно до п.6.4. вказаного статуту письмової згоди засновника потребують дії генерального директора з укладання угод на суму, що перевищує 10000,00 грн.

Як встановлено судом 09.03.2006р. були проведені збори учасників Відповідача 5 у складі Відповідача 3, Відповідача 4 та Відповідача 1 в особи генерального директора Суворова Ю.О. на яких було вирішено прийняти до складу учасників Відповідача 5 Відповідача 1, розподілити статутний капітал (фонд) товариства Відповідач 3 - 382352,75 грн. (25% статутного фонду), Відповідач 4 - 382352,75 грн. (25% статутного фонду), Відповідач 1 - 764705,50 грн. (50% статутного фонду), внески здійснити грошовими коштами протягом 5 календарних днів з моменту прийняття відповідного рішення та підписання даного протоколу, провести державну реєстрацію змін до установчих документів товариства шляхом укладення договору про продовження діяльності товариства та викладення статуту в новій редакції, у відповідності до прийнятих рішень.

Як встановлено судом 09.03.2006р. Відповідачем 3, Відповідачем 4 та Відповідачем 1, в особі генерального директора Суворова Ю.О. підписаний договір про продовження діяльності Відповідача 5 за яким до моменту державної реєстрації змін до статуту товариства, але не пізніше п'яти календарних днів з моменту прийняття відповідного рішення та підписання даного договору, кожен з учасників повинен внести 100% свого внеску.  

Як встановлено судом 09.03.2006р. Відповідачем 3, Відповідачем 4 та Відповідачем 1, в особі генерального директора Суворова Ю.О. був затверджений статут за яким учасник зобов'язаний повністю внести свій внесок до статутного фонду (капіталу) товариства згідно вимог п.3 ст.144 Цивільного кодексу України та Договору про продовження діяльності товариства, укладеного між учасниками товариства.

Як встановлено судом 15.03.2006р. генеральний директор Відповідача 1 Суворов Ю.О. направив Відповідачу 3 та Відповідачу 4 лист у якому повідомив про неможливість зробити вказаний внесок до статутного фонду Відповідача 5 та про статутні обмеження своїх повноважень.       

З наведених обставин вбачається, що генеральний директор Відповідача 1 Суворов Ю.О., маючи певні обмеження своїх повноважень щодо представництва Відповідача 1, 09.03.06р. уклав з Відповідачем 3 та Відповідачем 4 правочин про вступ до складу учасників Відповідача 5 та внесення внеску до статутного фонду Відповідача 5. Під час укладання даних правочинів генеральний директор Відповідача 1 Суворов Ю.О. не поставив до відома Відповідача 3 та Відповідача 4 про наявні у нього обмеження повноважень щодо представництва Відповідача 1, а повідомив про це лише 15.03.06р. після укладання вказаного правочину.

За вказаних обставин в силу вимог ст.92 Цивільного кодексу України суд вважає, що статутні обмеження повноважень генерального директора Суворова Ю.О. щодо представництва Відповідача 1 не мають юридичної сили у спірних відносинах Відповідача 1 з Відповідачем 3 та Відповідачем 4, тому у позовних вимогах Позивача до Відповідачів про визнання недійсними протоколу загальних зборів учасників Відповідача 5 від 09.03.06р., договору про продовження діяльності та статуту Відповідача 5, затверджених протоколом загальних зборів учасників від 09.03.06р., з заявлених Позивачем підстав позову, належить відмовити.   

При цьому, суд враховує що Позивачем не доведено, що Відповідач 3 та Відповідач 4 на момент укладання спірного правочину 09.03.06р. знали чи не могли не знати про статутні обмеження повноважень генерального директора Суворова Ю.О. щодо представництва Відповідача 1.

Посилання Позивача на позовні заяви, які подавались до різних судових установ та висновки спеціалістів, що автором цих заяв є одна і таж сама особа не підтверджують однозначно що Відповідач 3 та Відповідач 4 на момент укладання спірного правочину 09.03.06р. знали чи не могли не знати про вказані статутні обмеження, оскільки цими висновками не встановлено хто саме є автором даних документів, тому не виключено, що дані дії були організовані та робились поза відома Відповідача 3 та Відповідача 4, наприклад тим же директором Відповідача 1 Суворовим Ю.О., а Відповідач 3 та Відповідач 4 були використані ним без повідомлення станом на 09.03.06р. про наявні обмеження для досягнення своєї мети. Так само вказані у висновках позовні заяви також могли бути складені тим же Суворовим Ю.О. і за його ініціативою підписані Відповідачем 3 та Відповідачем 4.        

 

Відповідно до ч.1 ст.1, ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ч.2 ст.4³ Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Вказані норми встановлюють, що особа має право звертатись до суду за захистом саме порушених або оспорюваних своїх прав і охоронюваних законом інтересів. При цьому, вказана особа повинна довести суду належними та допустимими доказами про порушення своїх прав та необхідність їх захисту.  

Як вбачається з позовної заяви, Позивач просить суд зобов'язати Відповідачів припинити зловживання своїми правами, а саме припинити дії щодо укладання угод з участю Відповідача 1 на суму більше 10000,00 грн. без письмової згоди Позивача, укладення угод щодо відчуження, оренди або застави власності та дії щодо звернення стягнення на майно Відповідача 1, у тому числі вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання»площею 1099,7 кв.м., розташоване по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 по угодам, укладеним без письмової  згоди Позивача на суму більше 10000,00 грн. без письмової згоди Позивача.

Проте Позивачем не подано суду доказів, підтверджуючих, що Відповідачами на час звернення до суду з даним позовом продовжували вчинюватись спірні дії. Навпаки, як встановлено судом спірні дії та укладення спірних правочинів вже були вчинені Відповідачами до подачі Позивачем позову до суду, а на момент подачі Позивачем даного позову та в подальшому не продовжували вчинюватись.

За вказаних обставин суд вважає, що права та інтереси Позивача оспорюваними діями Відповідачів порушені не були, оскільки на час звернення до суду з даним позовом вже були вчинені та в подальшому не вчинювались, тому в позовних вимогах Позивача про зобов'язання Відповідачів припинити ці спірні дії щодо укладання угод (правочинів) з участю Відповідача 1 на суму більшу 10000,00 грн. без письмової згоди Позивача та без затвердженого Позивачем кошторису витрат готелю та укладення угод щодо відчуження, оренди або застави власності, а також будь-які дії щодо звернення стягнення на майно Відповідача 1, у тому числі вбудовано-прибудоване приміщення готелю «Знання», загальною  площею 1099,7 кв.м., розташоване на перших 3 поверхах в будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 по угодам, укладеним без письмової  згоди Позивача на суму більше 10000,00 грн. без письмової згоди Позивача та без затвердженого Позивачем кошторису витрат готелю, належить відмовити.

Даний висновок також підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 31.10.07р. у даній справі, яка не скасована, є чинною станом на час вирішення спору, та обов'язковою для виконання, якою було встановлено, що вимоги Позивача в частині зобов'язання Відповідачів припинити будь-які дії щодо звернення стягнення на майно носять загальний характер, а тому неправомірно були задоволені судом апеляційної інстанції.   

Згідно з ст.136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Відповідно до ст.386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст.393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з ст.394 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

          Відповідно до ст.330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ст.658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Вказані норми являються спеціальними нормами, які регулюють відносини захисту права власності, та встановлюють способи захисту власником, або особою, яка має право господарського відання, своїх прав, як у разі вибуття майна з володіння, так і у випадках, не пов'язаних із позбавленням володіння, та й у інших казусах. При цьому, одним з складових елементів відносин права власності та його захисту є також питання добросовісності або недобросовісності набувача спірного майна, можливості витребування власником такого майна, яке впливає на зміст, результати та способи захисту власником свого права.     

Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Вказані норми визначають загальний порядок та підстави визнання правочинів недійсними з спеціальною метою повернення особами, які є сторонами таких правочинів, один одному всього отриманого за цими правочинами, як спосіб захисту права. При цьому питання добросовісності або недобросовісності набувача майна за спірним договором, можливості витребування власником такого майна, при такому способі захисту виходять за межі спірних правовідносин.

З наведеного вбачається, що захист абсолютного права власності або права господарського відання здійснюється зовсім у інші способи, з іншим складом правовідносин, та має зовсім інші правові наслідки, ніж захист права сторони недійсного правочину з метою припинення договірних зобов'язань та повернення всього отриманого за цим правочином. 

Таким чином, право власності або право господарського відання особи не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсними правочинів, стороною яких ця особа не являється. 

          Даний висновок підтверджується п.15 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99р., №02-5/111 де вказано, що сам лише факт відчуження майна підприємства, установи, організації, якій воно не належить на праві власності (повного господарського відання, оперативного управління), не є підставою для визнання угоди про відчуження недійсною.

Даний висновок підтверджується п.27.3 рекомендацій Вищого господарського суду України від 27.06.2007р. №04-5/120, де вказано, що господарським судам слід мати на увазі, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною.

Даний висновок підтверджується також численними постановами Верховного Суду України, зокрема від 02.11.04р., 27.09.05р., 25.07.06р., 12.06.07р., залученими до матеріалів справи. Зокрема у постанові Верховного Суду України від 12.06.07р. викладені правові позиції, що касаційний суд не звернув увагу на те, що власники спірного майна не є стороною договору про його відчуження тому їх право не може бути захищеним шляхом визнання недійсними договорів купівлі-продажу. Згідно з ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається. Водночас при переході майна у володіння третіх осіб за договором про його відчуження право власника, який не є стороною цього договору за змістом ст.216, 388 Цивільного кодексу України бути захищеним лише шляхом подання позову про витребування майна. 

Відносно спірного договору купівлі-продажу, даний висновок чітко підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 31.10.2007р. у даній справі, яка не скасована, є чинною станом на час вирішення спору, та обов'язковою для виконання, якою попередні судові рішення були Вищим господарським судом України скасовані якраз з тих підстав, що право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову з використанням правового механізму, встановленого ст.216 Цивільним кодексом України.

За вказаних обставин суд вважає, що позовні вимоги Позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу вбудовано-прибудованого приміщення готелю «Знання»площею 1099,7 кв.м., розташованого на перших 3 поверхах в будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у м. Києві, укладеного 11.08.06р. між Відповідачем 5 з Відповідачем 2, задоволенню не підлягають.

 

Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст.330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до с.658 Цивільного кодексу України право продажу товару належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно з ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З наведених норм вбачається, що якщо майно продано особою, яка не є власником цього майна, покупець набуває права власності на це майно, якщо він придбав майно за плату, не знав та не міг знати про те, що майно продається не його власником, та якщо це майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, з їхньої волі.

Згідно з ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ч.1 ст.4⁵ Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.      

Відповідно до ч.1 ст.111¹² Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.  

Як встановлено судом Вищий господарський суд України в постанові від 31.10.2007р. у даній справі, яка не скасована, є чинною станом на час вирішення спору, та обов'язковою для виконання, чітко вказав, що вбудовано-прибудоване приміщення загальною площею 1099,7 кв.м., розташовані на перших трьох поверхах житлового будинку у м. Києві по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 вибули із володіння Позивача за волею особи (Відповідач 1), якій власник передав майно у повне господарське відання (п.3 статуту Відповідача 1), були придбані Відповідачем 2 оплатно, а Відповідач 2 не знало та не могло знати про те, що Відповідач 5 не мало право його відчужувати. За таких обставин, Відповідач 2 є добросовісним набувачем такого майна.    

З наведених норм права, вказівок Вищого господарського суду України у даній справі, встановлених судом обставин та наявних у справі доказів вбачається, що вбудовано-прибудоване приміщення загальною площею 1099,7 кв.м., розташоване у м. Києві по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 не може бути витребуване у Відповідача 2 згідно з ст.388 Цивільного кодексу України, отже Відповідач 2 відповідно до ст.330 Цивільного кодексу України набув право власності на вказане приміщення, тому вимоги Позивача про визнання за Позивачем права власності на спірне приміщення та визнання відсутності у Відповідача 2 права на набуття права власності на спірне приміщення не підлягають задоволенню.  

 

Відповідно до ч.1, 2 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.          

          Відповідно до ч.2 ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Отже, вказаними вище правовими нормами передбачений чіткий перелік способів захисту прав, з якими особа може звернутись до суду за захистом своїх порушених прав або законних інтересів. Також, вказаними нормами права передбачено, що суд може захистити порушене право іншим способом, якщо такий спосіб встановлений договором або законом.

При цьому, вказані норми Цивільного, Господарського кодексів України та норм інших законів не передбачають таких способів захисту права, як визнання договору укладеним відповідно до вимог діючого законодавства, визнання приміщення таким, що придбане в порядку встановленому діючим законодавством України, визнання особи недобросовісним набувачем за договором, визнання особи добросовісним набувачем за договором.

За вказаних обставин суд вважає, що позовні вимоги Позивача про визнання Відповідача 2 недобросовісним набувачем за спірним договором, та зустрічні позовні вимоги Відповідача 2 про визнання спірного договору укладеним у відповідності до вимог діючого законодавства України, визнання спірного приміщення придбаним Відповідачем 2 в порядку встановленому діючим законодавством України, визнання Відповідача 2 добросовісним набувачем спірного приміщення не відповідають встановленим вказаними нормами способам захисту прав та інтересів, не ґрунтуються на чинного законодавстві України тому не можуть бути задоволені судом.

 

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.4, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

 

ВИРІШИВ:

 

1. У задоволенні первісного позову Всеукраїнській громадській організації Товариству «Знання»відмовити повністю.

 

2. У задоволенні зустрічного позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Заріччя-буд»відмовити повністю.

 

Головуючий суддя                                                              Ю.Л.Власов

 

          Суддя                                                                       С.В. Балац

 

          Суддя                                                                       С.М. Мудрий