Справа № 456/2939/23

Провадження № 1-кп/456/72/2025

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       17 березня 2025 року        Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

       головуючого судді                 ОСОБА_1 ,

       при секретарі         ОСОБА_2

       з участю прокурора         ОСОБА_3

       захисника                         ОСОБА_4

       обвинуваченого                 ОСОБА_5

       розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий кримінальне провадження щодо обвинуваченого

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Стрий Львівської області, громадянина України, українця, одруженого, не працюючого, із середньою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст.336 КК України,

                                        в с т а н о в и в :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Разом з цим, Указом Президента від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 днів, який надалі Указами Президента продовжено, востаннє з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Також, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від24.02.2022 №65/2022 передбачено, що у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних сил України та інших військових формувань, на території України оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться протягом 90 діб, та яку востаннє продовжено Указом Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 01.05.2023 №255/2023, з 20 травня 2023 року на 90 діб.

Згідно зі ст. ст. 1, 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Окрім цього, громадяни України зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, а також під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).

Так, 29.03.2023 ОСОБА_5 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), де пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 , за результатами проведення якого, його визнано придатним до військової служби у військовий час, про що комісією складено Довідку №1302 від 29.03.2023.

Того ж дня,  ОСОБА_5 , отримав повістку про виклик на 10:00 год.30.03.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , по АДРЕСА_2 , з метою відправлення у військову частину на навчання, що підтвердив власноручним підписом, також, 29.03.2023 його попереджено під розписку про кримінальну відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією, також його ознайомлено із положеннями ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що надає право на відстрочку, де він власноручно зазначив, що не має правових підстав для відстрочки.

Проте,  ОСОБА_5 , будучи військовозобов`язаним та придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, не маючи правових підстав на відстрочку від призову відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, без поважних причин, умисно не прибув на вказану дату до ІНФОРМАЦІЯ_3 , про поважність причин неявки не повідомив, про що 30.03.2023 працівниками центру комплектування складено відповідний акт, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, ОСОБА_5 ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України.

Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за вищезазначене кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

       Стаття 336 КК України - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п`яти років.

Твердження сторін.

Під час змагального судового процесу сторони в правових та логічних формах висунули власні версії подій, які на їх думку, мали місце та висловилися щодо юридично значущих обставин даного кримінального провадження.

Правова позиція сторони обвинувачення.

Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений 01 червня 2023 року слідчим СВ Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_6 та затверджений прокурором Стрийської окружної прокуратури ОСОБА_7 .

З огляду на обвинувальний акт прокурор вважає встановленим те, що обвинувачений ОСОБА_5 ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України.

Сторона обвинувачення підтверджує свою версію подій доказами, які містяться у документах, показаннях свідків, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду.

Під час виступу у судових дебатах прокурор вважає, що надані докази доводять склад кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_5 і судом досліджено достатньо доказів для встановлення відповідності викладених у обвинувальному акті фактичних обставин об`єктивній істині, як зважаючи на окремі докази, так і в їх сукупності.

       В судових дебатах прокурор просить суд визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, й призначити йому покарання у виді 3 /трьох / років позбавлення волі. Строк відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з дня фактичного затримання в ході звернення вироку до виконання.

       Крім цього, прокурор зазначає, що доводи обвинуваченого стосовно наявності в нього кисти грудної стінки справа, як підстави скерування його для повторного проходження ВЛК та неможливості бути призваним до Збройних Сил України за станом здоров`я є необгрунтованими, оскільки показаннями свідка ОСОБА_8  який є головою ВЛК в судовому засіданні встановлено, що наявність вказаної хвороби відповідно до чинного законодавства, не може бути підставою для звільнення його від конституційного обов`язкового по захисту Батьківщини в період воєнного стану. Крім того, свідок зазначив, що підставою для проходження додаткової медичного огляду є надання особою медичної документації щодо певного захворювання протягом останніх років. Поряд з цим, обвинувачений з собою жодної медичної документації не мав, поштовим способом не надіслав, на здоров`я не скаржився. Відтак, були і відсутні підстави для повторного проходження ним ВЛК. Крім того, консультаційний висновок спеціаліста, датований 02.04.2024, тобто після 29.03.2023, коли обвинувачений проходив ВЛК та після 30.03.2023, після настання дати, коли останній повинен був з`явитись на відправку у військову частину, а відтак після початку судового розгляду справи по обвинуваченню ОСОБА_5 , що слід сприймати виключно як тактику захисту у вказаному кримінальному провадженні. Наявність в обвинуваченого на утриманні дитини з особливими потребами може сприйматись судом виключно як одна з характеризуючих даних обвинуваченого, яка може бути взята судом до уваги при визначенні міри покарання. Крім того, твердження обвинуваченого про те, що він є єдиним годувальником у сім`ї та не може через це бути призваним доЗбройних Сил України, проходити військову службу, не заслуговує на увагу, оскільки несення служби в ЗСУ є оплачуваним. У зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Наслідки ухилення осіб від військової служби в цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. В іншому випадку звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію, а також жодним чином не сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання. А тому просить призначити реальну міру покарання, без застосування правових приписів ст.75 КК України.

       Правова позиція сторони захисту, надані обвинуваченим ОСОБА_5 покази щодо пред`явленого йому обвинувачення за ст.336 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України визнав повністю, щиро розкаявся та показав, що 29.03.2023, коли він виходив з роботи, його зупинили працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 , попросили документи. Він раніше був обмежено придатним до військової служби. Його повезли до ТЦК, як проходив ВЛК, він не пам`ятає, як підписував документи, також не пригадує. Він думав, що йому лише поміняють документи. Він є єдиним годувальником у сім`ї. Повістку йому дійсно виписали на 30.03.2023. За результатами ВЛК його визнали придатним. Він не був згідний з висновком ВЛК, однак такий не оскаржував. Він знав, що мав з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 , але боявся. Його про кримінальну відповідальність не попереджали. Після 30.03.2023 він в ТЦК не звертався. Вину визнає, боїться загинути. У нього на утриманні малолітня дитина, яка має підозру на аутизм.

       В судових дебатах захисник ОСОБА_4 просить суд призначити ОСОБА_5 покарання, з застосуванням ст.75 КК України, вказуючи, зокрема про те, що ОСОБА_5 раніше не судимий, до внесення відомостей до ЄРДР працював, одружений, має на утриманні малолітнього сина з важким захворюванням, є єдиним утриманцем в родині, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем мешкання характеризується посередньо, крім того відповідно до медичного висновку обвинувачений має захворювання, яке відповідно до ч. 2 ст. 8 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом МО № 420 від 14.08.2008 (зі змінами від 27.04.2024 № 262), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2024 року за №616/41961 підлягає під пункт ОСОБА_9  даної статті та військовозобов`язаний із таким діагнозом може бути визнаним непридатним до військової служби а також обставину, що пом`якшує покарання- щире каяття та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Застереження щодо обсягу досліджених доказів.

За клопотанням сторони обвинувачення, яке було підтримано стороною захисту, відповідно до вимог ч. 2 ст. 349 КПК України, судом досліджено всі надані сторонами кримінального провадження докази.

Встановлені судом обставини та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

У силу ст. 337 КПК України cудовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею, а це, зокрема, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

З урахуванням вищенаведених положень процесуального законодавства, заслухавши доводи сторін, оцінивши кожен наданий суду доказ щодо належності, допустимості, достовірності та у сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд встановив, що пред`явлене обвинувачення доведено в повному обсязі.

Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, за викладених вище обставин, повністю підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, яким судом надано ретельну оцінку, а саме:

показаннями в судовому засіданні свідка ОСОБА_8 про те, що він працює головою ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно з копіями медичних документів, ОСОБА_5 29 березня 2023 року проходив медичний огляд на ВЛК, був оглянутий всіма спеціалістами та визнаний придатним до військової служби. Була складена довідка №4 з рішенням комісії про придатність до військової служби. ОСОБА_5 дійсно має особливості зору, не розрізняє кольори, однак наведене не трактується як непридатність до військової служби. На час огляду був чинним наказ №402 від 2008 року. За загальною процедурою особа звертається до мобілізаційного відділу, перевіряються його військові облікові документи, в подальшому його скеровують для проходження ВЛК. Всі спеціалісти його оглядають, роблять відповідні записи, а він як голова ВЛК, завіряє їх печаткою. Довідка видається особі на руки і він подає її до мобілізаційного відділу. Судячи з записів у медичних документах, обвинувачений на стан здоров`я не скаржився. Для того, щоб особу скерували на додаткові обстеження, така особа повинна подати відповідні медичні документи. Хвороба «невусів» не є підставою для звільнення від військової служби. Рішення ВЛК може бути оскаржено впродовж місяця. Обвинувачений висновок ВЛК не оскаржував. Зауважив, що документи, пред`явлені йому обвинуваченим під час судового засідання, він не може коментувати, оскільки такі не подавалися на комісію;

показаннями в судовому засіданні свідка ОСОБА_10 про те, що він працює на посаді начальника мобілізаційного відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 , до його посадових обов`язків належить проведення заходів по мобілізації. Обвинувачений пройшов ВЛК та був визнаний придатним до військової служби. Йому не відомо, щоб обвинувачений скаржився на стан здоров`я. Він спілкувався з обвинуваченим, щоб з`ясувати, куди саме його слід направити. Обвинуваченому було виписано повістку, за якою він не прибув. До обвинуваченого телефонували, щоб з`ясувати причини неприбуття. Він не пригадує, чи обвинувачений повідомляв причини неприбуття. Було складено акт про неприбуття, який він підписав. В анкеті, яку обвинувачений заповнював, йому було роз`яснено наслідки неприбуття і попереджено про кримінальну відповідальність. В обвинуваченого не було підстав для відстрочки. В подальшому жодних заяв від обвинуваченого не надходило;

показаннями в судовому засіданні свідка ОСОБА_11 про те, що вона працює головним спеціалістом ІНФОРМАЦІЯ_3 , 29.03.2023 обвинуваченого було запрошено для оновлення військово-облікових даних. Обвинувачений пройшов ВЛК і був визнаний придатним до військової служби. ОСОБА_5 було опитано та встановлено, що він не має підстав для відстрочки. 29.03.2023 ОСОБА_5 було вручено повістку на 30.03.2023 на 10.00 год. для відправки в навчальний центр. Він розписався про отримання повістки. 30.03.2023 ОСОБА_5 не з`явився, про причини неявки не повідомив, на телефонні дзвінки не відповідав. Було складено акт про неявку, після чого подано заяву до Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області про ухилення від мобілізації. Мобілізаційний відділ передав їм документи, вони з ними ознайомилися і склали відповідний акт. У них був контактний номер телефону обвинуваченого, однак той не відповідав на телефонні дзвінки і тому причини неявки їм не були відомі. ОСОБА_5 був попереджений про кримінальну відповідальність. ОСОБА_5 опитував ОСОБА_12 , який на даний час звільнений з ТЦК. Не пригадує, чи бачила 29.03.2023 ОСОБА_5 в приміщенні Стрийського РТЦК;

показаннями в судовому засіданні свідка ОСОБА_13 про те, що вона працює головним спеціалістом Стрийського РТЦК, обвинуваченого візуально пригадує. Вона підписувала акт від 30.03.2023. Вони телефонували, намагалися з`ясувати причини неприбуття ОСОБА_5 за повісткою. При заповненні анкети обвинувачений вказав свої контактні дані, зокрема номер мобільного телефону. Якщо особа з`явилася пізніше, документи до Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області не передаються. Особа самостійно заповнює в анкеті графу про те, чи має вона право на відстрочку;

листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_14 від 31.03.2023 №2680, адресованою начальнику Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_15 , з якої вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснюється призов за мобілізацією військовозобов`язаного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає у АДРЕСА_1 . 29.03.2023 ОСОБА_16 пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією та був визнаний придатним до військової служби для направлення в навчальний центр. ОСОБА_5 було повідомлено під розписку про явку на 30.03.2023 на 10.00 год. для відправки у навчальний центр, однак останній у визначений час на призовну дільницю за адресою АДРЕСА_2 , не з`явився, причини неявки не повідомив, на телефонні дзвінки не відповідає. Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що в діях ОСОБА_5 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, ІНФОРМАЦІЯ_4 надсилає відповідні матеріали для внесення відомостей до ЄРДР та проведення досудового розслідування;

розпискою ОСОБА_5 , отриманою 29.03.2023 о 12:00 год. про те, що останній отримав повіcтку про відправку, відповідно до якої ОСОБА_5 мав з`явитися о 18:00 год. 30.03.2023 за адресою: АДРЕСА_2 ;

актом про неявку за повісткою на відправку, який складений офіцером відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_17 , головним спеціалістом відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 , головним спеціалістом відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 29.03.2023 була вручена під розписку повістку про відправку на навчання у навчальний центр 30.03.2023 о 10:00 год., однак до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_5 не з`явився, про причини неявки не повідомив, на телефонні дзвінки не відповідає;

копією військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого 29.03.2023 ІНФОРМАЦІЯ_4 , з якого вбачається, що такий видано на ім`я ОСОБА_5 ;

довідкою № 1302 військово-лікарської комісії, з якої вбачається, що солдат ОСОБА_5 , 1994 р.н., пройшов медичний огляд ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 29.03.2023 та придатний до військової служби у воєнний час;

копією рапорту старшого інспектора-чергового Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_18 від 04.04.2023, з якого вбачається, що 04.04.2023 о 16:02 год. надійшла заява до Стрийського РУП про те, що 04.04.2023 о 15:55 год. за адресою: м. Стрий, вул. Коссака через секретаря Стрийського РУП за вх. №2468 подано матеріали  ІНФОРМАЦІЯ_5  про те, що громадянин  ОСОБА_5 , 29.03.2023 після проходження ВЛК не з`явився на відправку для подальшого проходження служби;

супровідним листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_14 від 14.04.2023 №3025, з якого вбачається, що Стрийькому РУП ГУ НП у Львівській області надано наступні документи, а саме: завірену копію військового квитка гр. ОСОБА_5 ; оригіналу повістки на відправку; завірену копію поіменного списку; копію карти професійно-психологічного відбору кандидата; копію ознайомлення ОСОБА_5 з ст.336 ККУ; копія довідки №130 військово-лікарської комісії; копію направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією, копію обстеження та медичного огляду;

протоколом огляду документів слідчого СВ Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_6 від 17.04.2023, з якого вбачається, що по кримінальному провадженні №12023141130000231 від 05.04.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 KK України, у відповідності до вимог статей 104, 105, 106, 107, 223 та 237 КПК України проведено огляд предметів, які надані ІНФОРМАЦІЯ_6 , а саме: копію військового квитка гр. ОСОБА_5 ; завірена копію поіменного списку; копію карти професійно-психологічного відбору кандидата; копію направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією; копію обстеження та медичного огляду; копію довідки №1302 військово-лікарської комісії; копію ознайомлення ОСОБА_5 з ст.336 ККУ; оригінал повістки на відправку видану на ім`я ОСОБА_5 ;

поіменним списком резервістів (військовозобов`язаних), які призвані та відправлені ІНФОРМАЦІЯ_4 у команду НОМЕР_2 , у зазначено маршрут руху: АДРЕСА_2 , солдата ОСОБА_5 , 1994 р.н.;

карткою професійно-психологічного відбору кандидата ІНФОРМАЦІЯ_3 , з якої вбачається, що така видана на ім`я ОСОБА_5 , який рекомендується для проходження військової служби в Збройних Силах України під час мобілізації /а.с.

копією направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби від 29.03.2023 №4337 солдата ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

копією картки обстеження та медичного огляду ОСОБА_5 , з якогої вбачається, що останній придатний до військової служби;

оригіналом розписки  ОСОБА_5 , згідно з якою останній мав з`явитися о 18:00 год. 30.03.2023 за адресою: АДРЕСА_2 ;

постановою про визнання об`єктів документами та прилучення їх до матеріалів кримінального провадження слідчого СВ Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_6 від 17.04.2023, з якої вбачається, що копію військового квитка гр. ОСОБА_5 , копію поіменного списку, копію карти професійно-психологічного відбору кандидата, копію ознайомлення ОСОБА_5 з ст.336 ККУ, копію довідки №1302 військово-лікарської комісії, копію направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією, копію обстеження та медичного огляду, оригінал повістки на відправку визнано документами у кримінальному провадженню №12023141130000231 від 05.04.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, а їхні копії зберігати при матеріалах вищевказаного кримінального провадження;

відповіддю начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_14 від 01.06.2023 №3981, з якої вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 не є резервістом Збройних Сил України.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12023141130000231 від 05.04.2023, 04.04.2023 в Стрийське РУП ГУНП у Львівській області надійшли матеріали з ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жит. АДРЕСА_1 , який є військовозобов`язаним та 29.03.2023 визнаний придатним до військової служби за результатами медичного огляду військово-лікарської комісії, ухиляється від призову за мобілізацію, а саме не прибув 30.03.2023 о 10:00 годині на призовну дільницю за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки у навчальний центр, про причини неявки не повідомив, на телефонні дзвінки не відповідає.

Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію проступків, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст.91 КПК України, та вони зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

Так, вищенаведеними доказами, які є належні, допустимі та достовірні, в сукупності - достатні та узгоджені, поза розумним сумнівом доведено те, що ОСОБА_5 , будучи військовозобов`язаним та придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, не маючи правових підстав на відстрочку від призову відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, без поважних причин, умисно не прибув на вказану дату до ІНФОРМАЦІЯ_3 , про поважність причин неявки не повідомив, про що 30.03.2023 працівниками центру комплектування складено відповідний акт, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, ОСОБА_5 ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України.

Усі досліджені в судовому засіданні письмові докази є належними, допустимими і достовірними, такі зібрані в порядку, встановленому КПК України, жодної підстави, передбаченої ст.87 КПК України для визнання вказаних доказів недопустимими судом не встановлено.

Процесуальні докази, наведені у вироку прямо підтверджують той факт, що досліджені в судовому засіданні докази, які суд визнає належними та допустимими, зібрані в порядку встановлену законом та жодного сумніву у своїй законності та правдивості не викликають.

Клопотань про визнання доказів неналежними або недопустимими стороною захисту подано не було.

Загальна характеристика складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, винним у вчиненні якого визнається ОСОБА_5 .

Згідно з ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Склад кримінального правопорушення являє собою абстрактну теоретичну конструкцію і включає чотири елементи: об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт, суб`єктивну сторону. Кожен елемент включає певний набір ознак: обов`язкових і факультативних для кваліфікації діяння як кримінального правопорушення.

Касаційний кримінальний суд у постанові від 19 березня 2024 року по справі №676/4559/22 вказав, що стаття 336 КК (у редакції Закону №1357-ІХ від 30 березня 2021 року) передбачає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Об`єкт правопорушення – в широкому розумінні ним є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану, а ЗСУ, інших воєнізованих формувань на організацію і штати воєнного часу. У більш вузькому розумінні це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки.

Додатковий обов`язковий об`єкт правопорушення – встановлений законом порядок комплектування ЗСУ (інших формувань). Шкода, що спричиняється вказаному об`єкту посягання, характеризується такою протиправною поведінкою, коли особа, яка об`єктивно підпадає до призову за мобілізацію до лав ЗСУ, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування ЗСУ та інших формувань на рівні забезпечення національної безпеки країни і її населення.

Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а Збройних сил чи інших військових формувань - на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов`язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних сил з числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони. 

Об`єктивна сторона виявляється в бездіяльності – ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.

Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).

Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого злочину, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Висновки суду.

За змістом ст.8 Конституції України, в державі визначено принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти, приймаються на основі Конституції і повинні відповідати її змісту.

Згідно зі ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому не можна покладати на обвинуваченого доведення своєї невинуватості, а всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на користь останньої. Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за доведеності її вини. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а також доказах одержаних незаконним шляхом.

Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства» та ін.).

Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу проступку, інкримінованого обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості та не спростовується доводами сторони захисту.

Розглядаючи кримінальне провадження відносно обвинуваченого, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, проаналізувавши та оцінивши об`єктивно досліджені у судовому засіданні, відповідно до вимог ст.ст.85, 94 КПК України, вказані вище всі докази, надані сторонами кримінального провадження, в їх сукупності, враховуючи їх логічність, послідовність та узгодженість між собою, суд повно та всебічно з`ясував та встановив під час судового розгляду обставини вчинення кримінального правопорушення та приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України в судовому засіданні доведена повністю.

Отже, з урахуванням всіх обставин справи, суд вважає доведеним:

факт ухилення ОСОБА_5 від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, тобто вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Вказаний висновок судом зроблений поза розумним сумнівом, а отже, враховуючи зазначене вище, вина ОСОБА_5 повністю доведена в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за ст.336 КК України. Підстав для кваліфікації вчиненого за іншими статтями Кримінального кодексу суд не вбачає.

Обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Мотиви призначення покарання.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

            В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

            Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

            Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім  для  виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь  тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Обираючи вид і розмір покарання, суд виходить з таких міркувань.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к)

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, визнав, що поступив неправильно та осудив свою поведінку. Обвинувачений також пояснив причини, з яких не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що обвинувачений визнаючи свою вину, одночасно висловив жаль з приводу цього, осудив свою поведінку, що свідчить про критичну оцінку вчиненого та відповідно щире каяття.

За таких обставин пом`якшуючою вину обвинуваченого ОСОБА_5 обставиною, передбаченою ст. 66 КК України суд визнає щире каяття.

При цьому суд вважає, що щире каяття обвинуваченого не є дієвим, обвинувачений не намагався виправити наслідки вчиненого, не вживав для цього конкретних дій, а свою винуватість суд вважає визнав під тиском неспростовних доказів.

Обтяжуючих вину обставин, передбачених ст.67 КК України судом не встановлено.

Досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд бере до уваги, що ОСОБА_5 не працює на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, посередньо характеризується за місцем проживання, одружений, має на утриманні малолітню дитину, до кримінальної відповідальності не притягався.

Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, та обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує характер та тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, спосіб вчинення кримінального правопорушення і його мотиви, форму вини, обстановку вчинення, особу обвинуваченого та стан його поведінки, обвинувачений усвідомив протиправність своїх дій, у вчиненому розкаявся, раніше не судимий, відсутність обтяжуючих обставин і вважає за необхідне призначити йому покарання в межах санкцій ст..336 КК України у виді позбавлення волі.

При призначенні покарання у виді позбавлення волі, суд враховує, що ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення в умовах воєнного стану, що визначає підвищену суспільну небезпечність інкримінованого йому злочину, дані про особу обвинуваченого, який будучи військовозобов`язаним та перебуваючи у резерві Збройних Сил України, за відсутності підстав, передбачених законодавством на відстрочку від призову чи інших поважних причин, при оголошеній загальній мобілізації, умисно проігнорував своїм конституційним обов`язком по захисту України.

       Що стосується доводів сторонни захисту про призначення покарання з застосуванням ст.75 КК України, суд звертає увагу на таке.

Питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням врегульовано розділом ХІІ КК України.

Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, законодавцем чітко визначено, що за наявності вищевказаних підстав, під час вирішення питання щодо застосування положень ст. 75 КК України суд враховує: тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи.

Суд вважає, що обставини, наведені стороною захисту не є достатніми для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, а інші обставини, а саме перебування обвинуваченого у шлюбі та наявність неповнолітньої дитини, враховані судом при визначені виду та міри покарання, і в сукупності з іншими обставинами, передбаченими ст. 65 КК України дають суду підстави для призначення покарання у мінімальні межі санкції ст. 336 КК України, однак істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину та ступінь суспільної небезпеки та не є достатніми для застосування положень ст. 75 КК України .

       При призначенні покарання ОСОБА_5 у виді позбавлення волі, суд враховує постанови ВС, ухвалені за аналогічних обставин, зокрема, в яких Суд виснував про відсутність підстав для застосування правових приписів ст.75 КК України у кримінальних провадженнях за вчинення злочинів, передбачених ст.336 КК України.

       У постанові ВС від 21.03.2024 в справі №595/461/23, Суд виснував, що судом апеляційної інстанції при призначенні покарання у виді позбавлення волі з відбуттям його реально, було враховано підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки відмова від захисту Батьківщини може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, та в умовах воєнного стану є неприпустимою. Як правильно зазначив у своєму вироку апеляційний суд, відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, як того вимагають положення ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України. З такими аргументами повністю погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції. Встановлені у цьому кримінальному провадженні обставини не дають підстав для застосування ст. 75 КК України та звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, адже у такому разі буде досягнута мета злочину, якої прагне досягнути особа, що ухиляється від призову. Обране особі апеляційним судом покарання відповідно до найнижчої межі санкції ст. 336 КК України, за якою його засуджено, у виді позбавлення волі на строк 3 роки відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, його особі та конкретним обставинам кримінального провадження, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Вважати таке покарання надмірно суворим підстав не вбачається.

У постанові Верховного Суду від 30 квітня 2024 року (справа № 669/398/23, провадження № 51-6954км23), суд вказав, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Наслідки ухилення осіб від військової служби в цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. В іншому випадку  звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію, а також жодним чином не сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання.

       Аналогічні висновки викладено у постанові від 24.10.2024 в справі №594/817/22; у постанові від 04.09.2024 в справі №183/2097/23; у постанові від 03.10.2024 в справі №701/1202/23; у постанові від 03.10.2024 в справі №718/2261/23; у постанові від 26.09.2024 в справі №596/526/23; у постанові від 05.02.2024 в справі №625/67/23.

       Верховний суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу, що з урахуванням ситуації, яка склалася в країні - збройної агресії РФ, конституційним обов`язком кожного громадянина є захист Батьківщини. Оскільки відмова від захисту Батьківщини може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, такі дії в умовах воєнного стану є неприпустимими. Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, як того вимагають положення ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України. Враховуючи наведене, вчинений обвинуваченим умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпечність, а тому його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.

       Суд вважає, що відсутні також підстави для застосування відносно ОСОБА_5 правових приписів, передбачених ст.69 КК України, враховуючи висновки ВС, викладені у постанові від 30.04.2024 в справі №669/398/23.

       С уд не бере до уваги медичні документи, долучені стороною захисту під час судового розгляду та зауважує, що всі медичні обстеження ОСОБА_5 мали місце після вчинення кримінального правопорушення. Окрім цього, обвинувачений не звернувся до ТЦК та СП, не пройшов повторно ВЛК, а тому відсутні підстави вважати, що обвинувачений може бути визнаним непридатним до військової служби.

Інші питання.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 не обирався.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати у справі відсутні.        

Керуючись ст.ст. 368-371, 373- 374 КПК України, суд

        у х в а л и в :

        ОСОБА_5 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст.336 КК України, й призначити йому покарання у виді 3 /трьох / років позбавлення волі.

       Строк відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з дня фактичного затримання в ході звернення вироку до виконання.

       Речові докази: копію військового квитка гр. ОСОБА_5 , копію поіменного списку, копію карти професійно-психологічного відбору кандидата, копію ознайомлення ОСОБА_5 зі ст.336 ККУ, копію довідки №1302 військово-лікарської комісії, копію направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією, копію обстеження та медичного огляду, оригінал повістки на відправку – залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржено сторонами до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Стрийський міськрайонний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.        

Головуючий суддя                                                         ОСОБА_1