ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2011 р.                                                                                  Справа № 4471/10

           Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді                                       Багрія В.М.,  

суддів                                                            Богаченка С.І., Старунського Д.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.11.2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області про стягнення недоплаченого підвищення до пенсії,

                                                     В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області про стягнення недоплаченого підвищення до пенсії.

Позивачка посилалася на те, що у зв’язку з визнанням Конституційним судом України такими, що не відповідають Конституції України відповідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими була зупинена дія положень чинного законодавства України, на підставі якого йому було нараховано пенсію, в 2006-2008 роках відповідач зобов’язаний був здійснити перерахування пенсії, тобто привести у відповідність з ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та рішеннями Конституційного суду України розмір виплати їй пенсії з врахуванням права на надбавку як дитині війни.

Позивачка просила стягнути з відповідача на її користь недоплачену як дитині війни доплату до пенсії за 2006 – 2008 роки.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.11.2009 року позов задоволено частково.

Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни за період з 22.05.2008 року по 31.12.2007 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржило управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області, подавши на неї апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що постанова суду першої інстанції є необґрунтована та винесена з порушенням норм матеріального права.

Апелянт звертає увагу на те, що законодавством України не прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” про підвищення розміру пенсій дітей війни, не визначено, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, залишається невизначеним порядок обчислення такого підвищення та його розмір. Просить врахувати, що встановлений ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і  не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій.

Апелянт просить скасувати постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.11.2009 року та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачці у повному обсязі заявлених позовних вимог.

Оскільки, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року N 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дитини війни, а тому вона має право на встановлене ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” підвищення до пенсії. Оскільки Конституційний Суд України своїм рішенням від 09.07.2007 року №6-рп/2007 визнав неконституційними окремі положення Закону України Про Державний бюджет України на 2007 рік, якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних виплат, відмова управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області у проведенні перерахунку пенсії позивачу з врахуванням вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” є неправомірною.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та є правильними.

Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є дитиною війни та відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин та вирішення даного публічно-правового спору судом, мала право на отримання підвищення виплачуваної їй управлінням Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області пенсій за віком.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, якими було зупинено на 2007 рік дію вищевказаної ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними, тому вимоги позивача в частині соціальних виплат з 09.07.2007р. є обгрунтованими.

         Ч.2 ст. 99 КАС України, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволені адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для виплати позивачці підвищення до пенсії за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, що на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права, фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.

         Колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог позивачки за 2008 рік в частині з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” розмірі колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів приходить до висновку щодо відмови у підвищенні пенсії за 2006 рік, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-ІV дію цієї статті було відновлено, але установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5, запроваджується з 01 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Отже, ці підвищення повинні бути здійснені у випадку вищезазначених умов, оскільки такі умови не настали, то в задоволенні позовних вимог в частині виплати позивачці підвищення до пенсії за 2006 рік слід відмовити.

Доводи апелянта в тій частині, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не заслуговують на увагу, оскільки за чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Однак, згідно ч.3 ст. 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Оскільки законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, слід застосовувати цей розмір.

Керуючись ст.ст. 195, 197 ч.1, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення.

Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.11.2009 року по справі № 2а-1688/09 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

          Головуючий:                                                                         Багрій  В.М.

           Судді :                                                                                  Богаченко С.І.

                                                                                                         Старунський Д.М.