ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2011 р.                               м. Київ                              К/9991/49156/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого –Черпака Ю.К.,

суддів: Зайцева М.П., Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., Шведа Е.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області про перерахунок пенсії,

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2009 року,

встановив:

У грудні 2008 року ОСОБА_1 пред’явив позов до Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області про визнання неправомірною відмови Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області в перерахунку пенсії по інвалідності відповідно до статей 49, 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, та стягнення на його користь 84508,53 грн. за період з 1 січня 2005 року по 31 грудня 2008 року.

Вимоги обґрунтував тим, що має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом II групи. Відповідно до статей 50 і 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” він має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, але в будь-якому випадку розмір його пенсії не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком. Однак відповідач всупереч зазначеним нормам закону нараховував і виплачував йому пенсію в меншому розмірі.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2008 року позов задоволено частково: стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області на користь       ОСОБА_1 61738,09 грн. недорахованої і невиплаченої йому державної і додаткової пенсії за період з грудня 2005 року по грудень 2008 року та зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області надалі виплачувати державну і додаткову пенсію відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2009 року скасовано постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2008 року та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області в частині відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті пенсії відповідно до статей 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 1 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 30 грудня 2008 року включно відповідно до статей 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” з урахуванням виплачених сум.

У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Посилається на те, що в силу частини 5 статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України. У зв’язку з цим пенсія виплачувалась позивачу в розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” та від 28 травня 2008 року № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”. Зазначає, що стаття 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” в частині визначення мінімального розміру пенсії за віком не застосовується при призначенні пенсії за Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

В доповненні до касаційної скарги відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропущення позивачем річного строку звернення до суду та зазначає, що апеляційний адміністративний суд не обґрунтував своєї відмови в застосуванні статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС України).

В запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції –без зміни. Посилається на те, що присуджені йому соціальні виплати є регулярними платежами і не обмежені в часі. Окрім того, Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, до якої Україна приєдналася 12 липня 1996 року, передбачає право особи, здоров’ю якої нанесена ядерна шкода, протягом не менше 30 років подавати нові позови, якщо вона вважає, що є підстави збільшити розмір відшкодування ядерної шкоди, а відповідно до частини 1 статті 76 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров’ю особи, не обмежується строком давності. Вважає, що право на соціальний захист є необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня, тому не може бути обмежено і строк позовної давності на соціальні виплати не поширюється.

Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом 2 групи, у зв’язку з чим відповідач виплачував йому пенсію по інвалідності, виходячи зі встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 розрахункової величини 19,91 грн., а щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, - у розмірі 20% прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, який передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530.

Відповідно до статті 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” інвалідами II групи, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Частиною 4 статті 54 цього Закону встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” викладено в новій редакції, згідно з якою інвалідам II групи, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; частину 4 статті 54 змінено шляхом встановлення, що у всіх випадках розмір пенсії для інвалідів II групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 12 пункту 28 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

В силу частини 2 статті 150, частини 2 статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені; закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що в період з 1 січня 2008 року по 22 травня 2008 року ОСОБА_1 не мав права на отримання щомісячної додаткової пенсії в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком та державної пенсії, не нижчої 8 мінімальних пенсій за віком, оскільки статті 50 і 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” були змінені, однак, з моменту ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України бездіяльність суб’єкта владних повноважень є протиправною.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” встановлено, що виходячи з розміру 19 гривень 91 копійка провадиться розрахунок пенсій, призначених відповідно до частини 4 статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” передбачено, що інвалідами II групи, віднесеним до категорії 1, виплачується щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 20 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до частини 4 статті 9 КАС України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обгрунтованого висновку, що при обчисленні позивачу державної і додаткової пенсії застосуванню підлягають статті 50 і 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а не постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 та від 28 травня 2008 року № 530, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Суди обгрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на частину 5 статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Уряду не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.

Стосовно розміру мінімальної пенсії за віком, яка береться за основу при нарахуванні пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, то суди обґрунтовано визнали, що розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки відсутність іншого розміру такої пенсії не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання державної і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, передбачених статтями 49, 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Проте, правильно застосувавши норми матеріального права, суд апеляційної інстанції допустив процесуальні порушення, не вирішивши питання, пов’язані із строком звернення до суду.

За приписами статті 99 КАС України (в редакції на час вирішення справи) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 100 КАС України (в редакції на час вирішення справи) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

ОСОБА_1 звернувся в суд 10 грудня 2008 року і просив стягнути на свою користь недораховану суму пенсії за період з 1 січня 2005 року по 31 грудня 2008 року.

В запереченні на адміністративний позов та в апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області наполягало на застосуванні наслідків пропущення процесуального строку, передбачених статтею 100 КАС України.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в межах трирічного строку позовної давності без зазначення мотивів прийняття такого рішення в частині застосування норм Цивільного кодексу України до даного публічно-правового спору.

В свою чергу суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги щодо зобов’язання провести перерахунок пенсії з 1 січня 2005 року, не навівши обґрунтування та не обговоривши питання про наслідки пропуску строку звернення до суду, про що просив відповідач.

Частиною 1 статті 220 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вимоги статей 99 і 100 КАС України, суди повинні були чітко встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, і за умови визнання поважною причини пропущення строку звернення до суду, вважати, що саме з цієї дати він має право на судовий захист.

Згідно зі статтею 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи, що стосувалися нарахування і виплати пенсії в межах річного строку звернення до суду, то постанова Львівського апеляційного адміністративного суду в цій частині підлягає залишенню без змін.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі щодо початку перебігу строку звернення до суду з даним позовом допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2009 року в частині позовних вимог про визнання неправомірною відмови Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області в нарахуванні і виплаті пенсії та зобов’язання нарахувати і виплатити пенсію з 1 січня 2005 року по 10 грудня 2007 року скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237-244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: