ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

17 березня 2025 р.             м. Чернівці        Справа № 600/4859/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом   ОСОБА_1  до  Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області  про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач-2) в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до стажу періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 року по 14.12.1992 рік, з 14.12.1992 року по 25.10.1993 рік, з 26.10.1993 року по 22.05.1998 рік, з 23.05.1998 року по 31.05.2002 рік, з 01.06.2002 року по 08.01.2004 рік, з 01.02.2004 року по 30.06.2005 рік та призначити пенсію з 06.08.2024 (з дати подання заяви).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач-2 протиправно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, при цьому не зарахувавши періоди роботи згідно з трудової книжки. На переконання позивача, вказані періоди роботи повинні бути зараховані до страхового стажу, що в свою чергу слугуватиме підставою для призначення пенсії за віком.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачі, не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, подали до суду відзиви на позовну заяву, в якому зазначили, що до загального страхового стажу не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Враховуючи викладене, відповідачі вважають, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , позивач з 01.01.1992 по 14.12.1992, з 14.12.1992 по 25.10.1993, з 26.10.1993 по 22.05.1998 з 23.05.1998 по 31.05.2002, з 01.06.2002 по 08.01.2004, з 01.02.2004 по 30.06.2005 р. працював на території російської федерації, що не заперечується відповідачами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 06.08.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка в подальшому за принципом екстериторіальності була направлена для розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14.08.2024 №241670047310 позивачу відмолено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Загальний страховий стаж позивача на момент звернення склав 21 рік 2 місяці 21 день, необхідний стаж для призначення пенсії не менше 29 років. При цьому, до загального страхового стажу не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки в період з 01.01.1992 по 14.12.1992, з 14.12.1992 по 25.10.1993, з 26.10.1993 по 22.05.1998 з 23.05.1998 по 31.05.2002, з 01.06.2002 по 08.01.2004, з 01.02.2004 по 30.06.2005 р., оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листом повідомило позивача про прийняте рішення Головного управління Пенсійного фонду Українив Запорізькій області від 14.08.2024 №241670047310

Не погоджуючись із вказаним рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цьогоЗаконупідлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. За бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону (абзац 1 частини 2статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII.

Відповідно до п. "а" ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

06.08.2024 позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка в подальшому за принципом екстериторіальності була направлена для розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

При цьому, до заяви позивачем було додано копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.10.1979, з якої вбачається, що у період з 01.01.1992 по 14.12.1992, з 14.12.1992 по 25.10.1993, з 26.10.1993 по 22.05.1998 з 23.05.1998 по 31.05.2002, з 01.06.2002 по 08.01.2004, з 01.02.2004 по 30.06.2005 р. працював на території російської федерації, що не заперечується відповідачами.

Однак, за результатами розгляду поданих позивачем документів відповідачем-2 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки загальний страховий стаж позивача на момент звернення склав 21 рік 2 місяці 21 день, а необхідний стаж для призначення пенсії становить не менше 29 років.

При цьому, відповідачем-2 до загального страхового стажу не враховано вказані періоди роботи згідно записів трудової книжки, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Згідно частини 2статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, при вирішенні питання зарахування до стажу періодів роботи, набутих на території російської федерації до 01.01.2023, слід керуватися Угодою між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 та Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (які були чинними на момент набуття спірного стажу Позивачем).

Згідно пп. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав - учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.

Відповідно до основних положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, членами якої є Україна та російська федерація, Уряди держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян,

Визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 4 Угоди передбачено, що Держави-учасниці Угоди проводять політику гармонізації законодавства про пенсійне забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Згідно з частиною 1статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Зі змісту наведених норм слідує, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" від 29.11.2022 року № 1328, постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року.

Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

При цьому, відповідно до пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 року Україна, як держава учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023 року.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач-1 у рішенні про відмову у призначенні пенсії за віком від 14.08.2024 №241670047310 протиправно не зарахував до загального страхового стажу позивача періоди роботи на території російської федерації в період з 01.01.1992 по 14.12.1992, з 14.12.1992 по 25.10.1993, з 26.10.1993 по 22.05.1998 з 23.05.1998 по 31.05.2002, з 01.06.2002 по 08.01.2004, з 01.02.2004 по 30.06.2005.

З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14.08.2024 №241670047310 є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, з метою обрання належного способу захисту порушених прав, за захистом яких позивач звернувся до суду, необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 01.01.1992 по 14.12.1992, з 14.12.1992 по 25.10.1993, з 26.10.1993 по 22.05.1998 з 23.05.1998 по 31.05.2002, з 01.06.2002 по 08.01.2004, з 01.02.2004 по 30.06.2005 на території російської федерації згідно записів трудової книжки № НОМЕР_1 .

Суд також звертає увагу, що у випадку зарахування вказаних вище періодів роботи та періоду проходження військової служби, загальний страховий стаж позивача для призначення пенсії становитиме більше необхідних 29 років, що слугуватиме підставою для призначення останньому пенсії за віком.

Разом з тим, чинний Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (частина четверта статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України). Однак, такий спосіб захисту порушеного права можливий у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії).

У цій же справі, відповідно до змісту позовної заяви та наявних матеріалів, бездіяльності з боку пенсійного органу не було, а тому зобов`язувати його приймати конкретне рішення з огляду на необґрунтованість оскаржуваного є неправильним та суперечить положенням процесуального закону.

В контексті даних відносин суд зазначає, що питання призначення особі пенсії за віком відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, і суд, вирішуючи цей спір, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження, при тому, що пенсійним органом не було надано належної оцінки усім поданим позивачем документам.

З огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на необґрунтованість і передчасність прийнятого відповідачем-2 рішення про відмову у призначенні пенсії, належним способом захисту порушених прав позивача буде, окрім визнання протиправним та скасування вказаного рішення, і зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 06.08.2024.

Решта доводів учасників справи не спростовують викладених вище висновків суду

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 8 ст. 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

За звернення до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню в сумі 1211,20 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оскільки саме внаслідок прийняття рішенням відповідачем-2 були порушені права позивача.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14.08.2024 №241670047310 "Про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ".

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.1992 по 14.12.1992, з 14.12.1992 по 25.10.1993, з 26.10.1993 по 22.05.1998 з 23.05.1998 по 31.05.2002, з 01.06.2002 по 08.01.2004, з 01.02.2004 по 30.06.2005 на території російської федерації згідно записів трудової книжки № НОМЕР_1

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 06.08.2024 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

5. В задоволенні іншої частини позову відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 1211,20 грн.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач -   ОСОБА_1  ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідачі -  Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області  (площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58002, Код ЄДРПОУ 40329345).

Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (проспект Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, Код ЄДРПОУ 20490012)

Суддя                                                                                            І.В. Маренич