Справа № 304/597/25 Провадження № 1-кп/304/187/2025

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2025 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання — ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду кримінальне провадження № 12025078130000027 від 24 лютого 2025 року по обвинуваченню

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Тур`я Ремета Перечинського району Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 , з повною загальною середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, громадянина України, раніше судимого:

      - 29 лютого 2006 року вироком Перечинського районного суду Закарпатської області за ч. 1 ст. 115 КК України до позбавлення волі на строк 10 (десять) років. Звільнений з Личаківської виправної колонії (№ 30) 06 березня 2017 року по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,

У С Т А Н О В И В :

за встановлених органом досудового розслідування обставин, які не оспорюються обвинуваченим та потерпілим, 23 лютого 2025 року близько 17.00 год обвинувачений ОСОБА_3 , знаходячись біля будинку АДРЕСА_1 , на ґрунті особистих неприязних відносин, що раптово виникли до потерпілого ОСОБА_4 , умисно наніс йому удар кулаком в обличчя, від якого останній впав на землю, де ОСОБА_3 вдарив потерпілого ще раз кулаком по обличчю, спричинивши йому в результаті тілесні ушкодження у вигляді синців на шкірних покривах лівої орбітальної ділянки, лівої щічної ділянки, садна на слизовій оболонці нижньої губи справа, відлому коронкової частини другого зуба справа на нижній щелепі, які згідно з висновком експерта № 72 від 25 лютого 2025 року відносяться до легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, за що кримінальна відповідальність передбачена ч. 1 ст. 125 КК України.

Відповідно до положень частин 2, 3 статті 381 КПК України суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

Встановлено, що разом із обвинувальним актом суду подано заяву ОСОБА_3 щодо визнання винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні, складену в присутності захисника, а також матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання ним своєї винуватості. Так прокурором, відповідно до положень ч. 2 ст. 302 КПК України, обвинуваченому ОСОБА_3 у присутності його захисника ОСОБА_5 роз`яснено зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, після чого ОСОБА_3 у заяві підтвердив роз`яснення йому вказаних положень та надав добровільну згоду на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.

В обвинувальному акті міститься клопотання про розгляд такого у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

При цьому судом встановлено, що до обвинувального акта додана також письмова заява потерпілого ОСОБА_4 , в якій він не заперечує проти розгляду даного обвинувального акта відносно ОСОБА_3 у спрощеному провадженні без його виклику та без проведення судового розгляду.

Через те, що відповідно до положень ч. 2 ст. 381 КПК України судове провадження здійснюється судом за відсутності учасників судового провадження, фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів згідно ч. 4 ст. 107 цього Кодексу не здійснюється.

З урахуванням встановлених органом досудового розслідування обставин, матеріали на підтвердження яких надані суду та не оспорюються учасниками судового провадження, суд вважає доведеною вину обвинуваченого ОСОБА_3 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні (проступку) за ч. 1 ст. 125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного і обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно із ст. 12 КК України обвинувачений ОСОБА_3 вчинив проступок.

На підставі матеріалів кримінального провадження судом встановлено, що ОСОБА_3 за місцем реєстрації та проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря психіатра/нарколога КНП «Перечинська лікарня» Перечинської міської ради Закарпатської області не перебуває, станом на момент вчинення даного кримінального правопорушення є раніше судимий (а. к. п. 49-50, 52, 54).

Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому суд не знаходить.

Призначаючи покарання суд враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно з якими особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень з урахуванням його особи, ступеня тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання.

В той же час згідно із ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Як роз`яснено у п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2015 року призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім  для  виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п. 3, визначаючи ступінь  тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

У справі № 205/7091/16-к від 17 жовтня 2019 року Верховний Суд розтлумачив судову дискрецію у кримінальному судочинстві та звернув увагу на міжнародно-правове регулювання зазначеного інституту.

Так, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

З урахуванням зазначених обставин, відповідно до вимог кримінального закону і передбаченої цим законом санкції, враховуючи, що вчинене ОСОБА_3 кримінальне правопорушення, відповідно до ст. 12 КК України, є кримінальним проступком, характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого, особу обвинуваченого, який щиро розкаявся у вчиненому, є особою пенсійного віку, посередньо характеризується за місцем проживання, а також обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують, суд, задля досягнення мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, прийшов до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у вигляді штрафу у межах санкції частини статті, за якою кваліфіковано його дії.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_3 під час досудового розслідування не обирався, клопотання про його обрання суду не подано, отже питання щодо такого судом не розглядається.

Питання речових доказів вирішуватиметься у порядку ст. 100 КПК України.

Процесуальних витрат у даному кримінальному провадженні немає.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.  

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Керуючись статтями 368, 381, 382, ч. 2 ст. 373, ст. 374 КПК України, с у д

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України і призначити покарання у виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) грн.

Речовий доказ, а саме диск DVD-R Media 4.7 Gb з відеозаписом події спричинення ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, що зберігається при матеріалах кримінального провадження – при них зберігати. 

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок суду може бути подана апеляція до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії вироку, окрім як з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Копію вироку у порядку ч. 4 ст. 382 КПК України не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Головуючий: ОСОБА_1