ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/9638/24 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Бєлової Л.В.,

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до комунального закладу «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії комунального закладу комунального закладу «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи» щодо не врахування приписів Закону України «Про внесення змін до ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» щодо встановлення групи інвалідності» від 13.03.2018 №2318-VII, наказу МОЗ від 22.111995 №212 щодо встановлення ступеня втрати працездатності у відсотках при прийнятті рішення, викладеного у формі акту огляду медико-соціальною комісією від 10.02.2021 з причин інвалідності «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини»;

- зобов`язати комунальний заклад «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи» провести переогляд з метою підвищення групи інвалідності (встановлення ІІ групи інвалідності) та встановлення ступеня втрати працездатності у відсотках з причин інвалідності «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини», з урахуванням приписів Закону України «Про внесення змін до ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» щодо встановлення групи інвалідності» від 13.03.2018 №2318-VII, у зв`язку із змінами у стані здоров`я і працездатності та беручи до уваги свідоцтво про хворобу від 30.01.2024 №38, виписку із медичної карти стаціонарного хворого від 15.08.2024 №19845 та надати позивачу копії актів його огляду від 10.02.2021, 25.01.2023 та 26.03.2024.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

У апеляційній скарзі позивач наполягає на встановленні йому інвалідності II групи, "Захворювання. ТАК, пов`язано з виконанням обов`язків військової служби", безстроково, на підставі Закон України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" щодо встановлення групи інвалідності від 13.03.2018 №2318-VІІ, згідно з положеннями якого II група інвалідності встановлюється безстроково, якщо "отримані ушкодження, які призвели до необоротних втрат (у тому числі ампутації) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), необоротної втрати іншого органу або повної стійкої втрати органом його функції".

На переконання апелянта, МСЕК при прийнятті рішення, викладеного у листі від 10.06.2024, щодо встановлення 2 групи інвалідності на підставі свідоцтва про хворобу № 38 від 30.01.2024 порушила процедуру, яка встановлена Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затверджену наказом Міністерства охорони здоров`я України № 561 від 05.09.2011, Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009, та наказ МОЗ України №212(420) від 22.11.95 та 05.06.2012 р.р. про встановлення МСЕК ступеня втрати працездатності у відсотках.

Також апелент вважає, що МСЕК в порушення конституційних прав позивача не надала за його заявою копії актів огляду № 773, 275, 583, 1029, 1960.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до комунального закладу «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 12 березня 2025 р.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

У відзиві відповідач зазначає, що ДЗ «Центральна МСЕК МОЗ України» розглянула за письмовою заявою позивача від 09.01.2023 його медико-експертну справу та наявні медичні документи про захворювання та листом від 10.06.2024 № 56-13/1 758 повідомила, зокрема, про те, що захворювання позивача не підпадають під дію ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».

Відповідач вважає, рішення обласної МСЕК № 2 від 10.02.2021, від 09.01.2023, від 02.02.2023, від 26.03.2024, від 25.06.2024, про визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю 3 групи, захворювання, Так, пов`язані із захистом Батьківщини, безтерміново, винесено обґрунтовано відповідно Постанови КМУ від 03.12.2009 № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи».

Позивач у відповіді на відзив зазначає, що відповідачу надано для порівняння два свідоцтва про хворобу № 38 та № 581, які свідчать про вираженні зміни морфо-функціональних порушень по захворюванням, що підлягають переогляду та встановлення ступеня втрати працездатності у відсотках. Однак МСЕК ці питання не розглядає.

Відповідач у заяві, яка надійшла до суду апеляційної інстанції 24 лютого 2025 року, повідомив, що у зв`язку з ліквідацією закладів МСЕК відсутня можливість направити у судове засідання свого представника.

Позивач у судовому засіданні у режимі відеоконференції підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту обласної МСЕК №2 від 10.02.2021 №773 позивача визнано особою з інвалідністю ІІІ групи. Захворювання «Так, пов`язано із захистом Батьківщини», безтерміново. Встановлено 45% ступеня втрати професійної працездатності по відповідному захворюванню (а.с.49-52).

У подальшому відповідно до акту огляду МСЕК №2 від 09.01.2023 №275 позивачу підвищено відсоток втрати працездатності із 45% до 60%. Групу інвалідності не підвищено, оскільки відповідно до медичних документів морфо-функціональні порушення по захворюванню відповідають чинному законодавству України з МСЕК саме ІІІ групі інвалідності (а.с.54-57).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням МСЕК №2 від 09.01.2023 №275, позивач оскаржив його до Центральної МСЕК МОЗ України.

Центральна МСЕК МОЗ України за наслідками розгляду медико-експертної справи позивача та наявні медичні документи, листом від 25.01.2023 №56-12(23) повідомила позивача про те, що рішення обласної МСЕК, яким позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності прийняте з дотриманням п. 27 Положення №1317 (а.с.59).

У березні 2024 на адресу відповідача від ЛКК КНП «Золотоніський міський центр ПМСД ЗМР» повторно надійшли медичні документи за ф 088/о щодо позивача для їх розгляду обласною МСЕК, тому відповідно до акту огляду МСЕК №2 від 26.03.2024 №1029 (а.с.64-67) на підставі медичних документів про захворювання та свідоцтва про хворобу госпітальної ВЛК від 25.01.2024 №38, позивачу групу інвалідності не підвищено, оскільки відповідно до медичних документів морфо-функціональні порушення по захворюванню відповідають чинному законодавству України з МСЕК саме ІІІ групі інвалідності.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням МСЕК №2, позивач оскаржив його до Центральної МСЕК МОЗ України.

Центральна МСЕК МОЗ України за наслідками розгляду медико-експертної справи позивача та наявні медичні документи, листом від 10.06.2024 №56-13/1758 повідомила позивача про те, що рішення обласної МСЕК, яким позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності прийняте з дотриманням п. 27 Положення №1317 (а.с.69).

Вважаючи рішення відповідача щодо не встановлення йому ІІ групи протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що вирішення питань щодо визначення міри втрати здоров`я та ступеня обмеження життєдіяльності особи є повноваженням відповідних МСЕК, яке суд не може перебирати на себе, оскільки це, з поміж іншого, вимагає наявності медичної освіти та спеціальної підготовки, тому відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача визнати позивача особою з інвалідністю ІІ групи та встановлення ступеня втрати працездатності у відсотках з причин інвалідності «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини», з урахуванням приписів Закону України «Про внесення змін до ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» щодо встановлення групи інвалідності».

Також суд першої інстанції зазначив, що суди вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, яка встановлена Інструкцією про встановлення груп інвалідності, Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності. Однак, судом не встановлено порушення відповідачем процедури прийняття оскарженого висновку МСЕК.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні врегульовані Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-ХІІ від 21.03.1991 (далі - Закон № 875).

Відповідно до статті 2 Закону № 875 особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно із статті 3 Закону №875 інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Законом України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» №2961-IV від 06.10.2005 врегульовані основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності. (далі - Закон №2961).

Стаття 1 Закону №2961 визначає, що медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Згідно з частиною 1-6 статті 7 Закону №2961 медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я.

Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу «особа з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю» у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані.

Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Відповідно до частини 8 статті 7 Закону №2961 медико-соціальні експертні комісії визначають групу інвалідності, її причину і час настання.

Згідно з частиною 12 статті 7 Закону №2961 положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 затверджено Положення про медико-соціальну експертизу (далі - Положення №1317).

Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Згідно з пункту 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Пунктом 11 Положення №1317 передбачено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків.

Відповідно до пункту 15 Положення №1317 комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після пред`явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

Згідно з п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

Причинами інвалідності є:

загальне захворювання;

інвалідність з дитинства;

нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров`я);

професійне захворювання;

поранення, контузії, каліцтва, захворювання:

- одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно із законодавством, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час;

- одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди;

- одержані в районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період; від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції до 1 грудня 2014 р., а з 1 грудня 2014 р. - на території проведення антитерористичної операції, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції; під час виконання робіт, пов`язаних з розмінуванням боєприпасів, незалежно від часу їх виконання;

- одержані у неповнолітньому віці внаслідок воєнних дій громадянських і Другої світової воєн та в повоєнний період;

- пов`язані з участю у бойових діях та перебуванням на території інших держав;

- пов`язані з виконанням службових обов`язків, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;

- одержані внаслідок політичних репресій;

- пов`язані з виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;

- одержані під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 р. по 21 лютого 2014 р. за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (у Революції Гідності);

поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержані під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення;

захворювання:

- отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях;

- пов`язані з впливом радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв`язку.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України № 561 від 05.09.2011 (далі - Інструкція №561), медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

При огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об`єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії (пункт 1.10 Інструкції № 561).

Аналізуючи положення вказаних нормативно-правових актів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що правом на встановлення групи інвалідності наділена лише медико-соціальна експертна комісія, яка здійснює огляди осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на підставі направлення відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Суд першої інстанції достовірно встановив, що позивач просить суд зобов`язати відповідача провести переогляд з метою підвищення групи інвалідності (встановлення ІІ групи інвалідності) та встановлення ступеня втрати працездатності у відсотках з причин інвалідності «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини», з урахуванням приписів Закону України «Про внесення змін до ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» щодо встановлення групи інвалідності» від 13.03.2018 №2318-VII, у зв`язку із змінами у стані здоров`я і працездатності та беручи до уваги свідоцтво про хворобу від 30.01.2024 №38, виписку із медичної карти стаціонарного хворого від 15.08.2024 №19845.

Колегія суддів зазначає, що вирішення питань щодо визначення міри втрати здоров`я та ступеня обмеження життєдіяльності особи є повноваженням відповідних МСЕК, яке суд не може перебирати на себе, оскільки це, з поміж іншого, вимагає наявності медичної освіти та спеціальної підготовки.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.04.2021 у справі № 160/12235/19.

У іншій справі № 280/4820/19 у постанові від 12.10.2021 Верховний Суд зазначив, що при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються рішення МСЕК, суд не може здійснювати власну оцінку щодо підстав прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача визнати позивача особою з інвалідністю ІІ групи та встановлення ступеня втрати працездатності у відсотках з причин інвалідності «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини», з урахуванням приписів Закону України «Про внесення змін до ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» щодо встановлення групи інвалідності».

Щодо вимоги позивача про повторний переогляд з урахуванням виписки із медичної карти стаціонарного хворого від 15.08.2024 №19845, колегія суддів зазначає, що останні медичні документи щодо позивача (а.с.74) надійшли до відповідача від ЛКК КНП «Золотоніський міський центр ПМСД ЗМР» ще у березні 2024 року, за результатами яких вже було прийнято відповідне рішення, тому відповідач позбавлений можливості врахувати під час повторного перегляду саме виписки із медичної карти стаціонарного хворого від 15.08.2024 №19845, оскільки позивач після лікування у серпні 2024 року не звертався до обласної МСЕК із відповідною заявою та доданими до неї оновленими медичними документами.

Що стосується вимоги про надання позивачу копії актів огляду від 10.02.2021, 25.01.2023 та 26.03.2024, то колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач засобами поштового зв`язку 09 вересня 2024 року звернувся до Комунального закладу «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи» із заявою про надання копій актів медичного огляду від 10.02.2021, 25.01.2023 та 26.03.2024.

Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом, встановленим Законом України «Про звернення громадян», звернення громадян розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження (стаття 20 Закону).

У свою чергу, позивач 25 вересня 2024 року звернувся до суду з цим позовом та, зокрема, просив зобов`язати відповідача надати копії актів огляду від 10.02.2021, 25.01.2023 та 26.03.2024.

Тобто, з моменту звернення позивача до відповідача із вказаною заявою, встановлений Законом загальний строк для надання відповіді на його звернення, не сплив.

Будь-якого рішення відповідача щодо розгляду заяви позивача матеріали справи не містять.

У зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що права позивача при розгляді такого звернення будуть порушені.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

При цьому, у матеріалах цієї справи містяться запитувані позивачем копії актів огляду.

Варто зауважити, що у постанові від 17.03.2020 у справі №240/7133/19, у якій спір виник у зв`язку із незгодою позивача із висновком МСЕК про час настання інвалідності позивача, Верховний Суд висловив правову позицію, згідно з якою суди вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, яка встановлена Інструкцією про встановлення груп інвалідності, Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності. Суди позбавлені можливості оцінювати підставність прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального та процесуального права.

Матеріали справи свідчать, що позивач не наводить аргументів про порушення процедури прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

У свою чергу, матеріалами справи підтверджується, що оскаржуване рішення МСЕК прийняте відповідачем після досліджень медичної документації позивача, яка включає - направлення на МСЕК, виписки з хвороб, свідоцтво про хворобу та за результатами обстеження позивача членами комісії прийнято відповідне рішення, що свідчить про відсутність порушення відповідачем порядку розгляду цього питання.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що під час розгляду справи не встановлено порушення відповідачем процедури прийняття оскарженого висновку МСЕК, відповідачем доведено правомірність оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених наведеним правовим регулюванням, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 14.03.2025.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна