ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2025 рокуСправа №160/32972/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у місті   Дніпрі адміністративну справу №160/32972/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13.12.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №046050022926 від 04.12.2024 року, щодо відмови в призначенні пенсії; зобов`язати відповідачів вчинити певні дії, а саме: визнати достатність наявного 50-річного віку для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції, що діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 р., станом на дату її звернення; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії, а саме: повторно розглянути заяву про призначення пенсії та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 18.11.2024 р. відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції, що діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р., №213-УІІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 р. та висновків суду, викладених у судовому рішенні по цій адміністративній справі.  

В обґрунтування позову зазначено, що 28.11.2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2. 04.12.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 046050022926, в якому зазначено, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку з недосягненням пенсійного віку. Позивач вважає вказане рішення таким, що суперечить рішенню Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018(746/15), що є релевантним до обставин цієї справи виходячи з правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.04.2021 року по справі №360/3611/20.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/32972/24. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 року разом із копією позовної заяви з додатками було надіслано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в його електронний кабінет та отримано 18.12.2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься у матеріалах справи. Однак, відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду відзив на позовну заяву у строки встановлені ухвалою суду.

Заперечуючи проти позовної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подано 07.01.2025 року відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. У відзиві відповідач зазначає, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, у зв`язку з недосягненням пенсійного віку (55 років). З огляду на викладене вище, станом на дату звернення у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, а відповідачем жодним чином не порушені права позивача при реалізації ним права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 28.11.2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а саме: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області

Заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та прийнято рішення №046050022926 від 04.12.2024 року, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до Закону №1058.

У рішенні також зазначено, що вік заявниця становить 50 років 11 днів, страховий стаж становить 34 роки 8 місяців 3 дні, стаж роботи за списком №2 становить 21 років 18 днів.

Позивач, вважаючи протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 р. №213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

При цьому, статтею 13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону №1788-ХІІ до внесення змін Законом України від 02.03.2015 р. №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б»     для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, пунктом б якої, зокрема, передбачено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, у Законі №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Крім того, пункт «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено запровадження правил поетапного збільшення показника вікового цензу.

Таким чином, статтею 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений пунктом «б»     статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок з 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.

Вказана норма набула чинності з 01.04.2015 року.

При цьому з 01.01.2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058-IV), який відповідно до його преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Пунктом 16 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017 року) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Відповідно з абзацом 1 пункту   2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Абзацом 2 пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017 року) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком № 2 регламентувались пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII (до 11.10.2017 року ), яким текст Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статею114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому, Законом України від 03.10.2017 року     №2148-VIII у новій редакції також викладений пунктом 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.

Відтак, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом « б» статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції Закону України від 02.03.2015 року     №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.

Положення згаданих законів щодо підстав призначення пенсій на пільгових умовах за списком № 2 були повністю ідентичними.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам .

Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами б -г статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, з 23.01.2020 року чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт б статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.

Відносно обставин справи, що розглядається, та позивача означені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 50 років за пунктом б статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частиною 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку відповідача, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки є таким, що прийнятий у часі пізніше.

Також, вказані закони містять розбіжності щодо розміру страхового стажу, який становить 20 років за пунктом б статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та 25 років за пунктом 2 частиною 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII,

Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає на вищенаведені приписи пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Отже, визначальним у даному випадку є з`ясування обставин щодо того чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII), саме до 1 квітня 2015 року і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII).

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом по зразковій справі №360/3611/20 в постанові від 21.04.2021 року.

Судом встановлено, що станом на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (28.11.2024 року), позивачу виповнилося 50 років 18 днів.

У рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №046050022926 від 04.12.2024 року про відмову у призначенні пенсії зазначено, що страховий стаж становить 34 роки 8 місяців 3 дні, стаж роботи за списком №2 становить 21 років 18 днів.

Позивач працювала на посадах передбачених списком №2, зокрема до 1 квітня 2015 року.

Підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 слугувала відсутність необхідного пенсійного віку 55 років, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Однак, на переконання суду, при зверненні до пенсійного органу позивач мала достатній вік – 50 років 0 місяців 11 днів (при необхідному 50), необхідний страховий стаж 34 роки 8 місяців 3 дні (при необхідних 20 роках) та необхідних пільговий стаж за списком №2 21 рік 0 місяців 18 днів (при необхідних 10 роках) для призначення їй пенсії на пільгових умовах за списком № 2 на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» враховуючи рішення Конституційного Суду України з даного питання, відповідно у пенсійного органу були відсутні підстави для відмови їй у призначенні пенсії.

При цьому, суд також враховує правові висновки Європейського суду з прав людини відповідно до приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якою передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є практичними та ефективними. Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі Броньовський проти Польщі ( Broniowski v. Poland ), заява № 31443/96, пункт 115).

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону , передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України     і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - поза будь-яким розумним сумнівом, у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - баланс вірогідностей.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що обрані адміністративним органом у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта приватної особи (тобто на користь позивача).

Зважаючи на те, що позивач на час звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах досягла 50 років, мала необхідний страховий та пільговий стаж, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII), рішення прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №046050022926 від 04.12.2024 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо повторного розгляду заяви та призначення пенсії.

Так, Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до  Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"  затверджений  постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1.

Останнім абзацом пункту 4.2 постанови № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.10 постанови №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Відтак, враховуючи, що за положеннями  Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»  та постанови № 22-1 заява про призначення пенсії подається до територіального органу Пенсійного фонду, а електронна пенсійна справа тільки після призначення пенсії передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії, а тому після скасування рішення про відмову у призначенні пенсії визначеного програмним забезпеченням органу Пенсійного фонду за принципом екстериторіальності, питання про призначення пенсії має розглядати саме орган, яким відмовлено у призначенні пенсії.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 09.07.2024 року по справі № №240/16372/23, що враховується судом, відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з матеріалів справи, заява позивача про призначення пенсії та долучені до неї документи були подані до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та  передані останнім за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яким було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії, а тому, виходячи з наведених правових приписів, за результатом вирішення даного спору, саме  Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як орган, який вирішував питання про призначення пенсії позивачу, має бути зобов`язано розглянути заяву про призначення пенсії.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями. Зокрема, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність та скасування оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, належним способом відновлення порушеного права буде зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.11.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, на підставі Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року та враховуючи висновки суду.  

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією 07.12.2024 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача, оскільки саме цим суб`єктом владних повноважень прийнято оскаржуване рішення, яким порушено право позивача на отримання пенсії за віком на пільгових умовах.

Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців,15, ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №046050022926 від 04.12.2024 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.11.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, на підставі Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року та враховуючи висновки суду.  

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     С.І. Озерянська