Справа № 304/351/25 Провадження № 2/304/397/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2025 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Ганька І. І.,

за участі секретаря судового засідання – Галас Т.Ю.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 304/351/25 за позовом ОСОБА_1 до Перечинської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Ужгородська районна державна адміністрація – Ужгородська районна військова адміністрація про визнання права власності на земельну частку (пай),

У С Т А Н О В И В:

позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати за нею право власності на земельну частку (пай) відповідно до сертифікату на земельну частку (пай) серії ЗК № 0033307, виданого на підставі розпорядження Перечинської районної державної адміністрації № 146 від 12 червня 1997 року та зареєстрованого в Книзі № 3 реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по КСГП ім. І.Франка за № 51 від 18 червня 1997 року.  Свої позовні вимоги мотивує тим, що згідно запису № 51 від 18 червня 1997 року у книзі 3 реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видається Перечинською райдержадміністрацією Сімерської сільської ради по КСП ім. І.Франка за нею обліковується сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0033307, виданий на підставі розпорядження Перечинської райдержадміністрації № 146 від 12 червня 1997 року щодо земельної ділянки розміром 2,1 умовних кадастрових гектарів. 18 червня 1997 року нею було отримано сертифікат на прав на земельну частку (пай) серії ЗК №0033307. Наразі вона має намір виділити в натурі належну їй земельну ділянку згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0033307, однак під час збору необхідного пакету документів виявила, що вказаний сертифікат втрачено. 13 березня 2024 року вона звернулася із заявою до Головного управління держгеокадастру у Закарпатській області щодо видачі дублікату сертифікату на земельну частку (пай). Листом №К-43/0-62/6-24 від 21 березня 2024 року Головного управління держгеокадастру у Закарпатській області її повідомлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно запису № 51 від 18 червня 1997 року у книзі 3 реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видається Перечинською райдержадміністрацією Сімерської сільської ради по КСП ім. Франка за нею обліковується сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЗК №00033307, виданий на підставі розпорядження Перечинської райдержадміністрації № 146 від 12 червня 1997 року щодо земельної ділянки розміром 2,1 умовних кадастрових гектарів. При цьому, дублікат сертифікату на право на земельну частку (пай) їй видано так і не було. З метою отримання дублікату сертифіката на право на земельну частку (пай), її адвокат Зизич Н.Ю. звернулася із запитом до Ужгородської районної військової адміністрації Закарпатської області, яка у відповідь повідомила, що у районній державній адміністрації – районній військовій адміністрації відсутні бланки сертифікатів на право на земельну частку (пай), оскільки на виконання Указу Президента України «Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» 08 серпня 1995 року № 720/95 Кабінетом Міністрів України було організовано виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай) в необхідній кількості. На сьогоднішній день земельне законодавство не передбачає виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай). Водночас зазначено, що згідно ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено у судовому порядку. Відтак, оскільки станом на сьогодні отримати дублікат втраченого сертифікату є неможливо, тому просить позов задовольнити.   

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 лютого 2025 року головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі визначено суддю Ганька І.І.

Ухвалою судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2025 року прийнято подану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Перечинської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Ужгородська районна державна адміністрація – Ужгородська районна військова адміністрація про визнання права власності на земельну частку (пай); залучено Ужгородську районну державну адміністрацію – Ужгородську районну військову адміністрацію до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, відтак призначено підготовче судове засідання та визначено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву.

У підготовче судове засідання позивач ОСОБА_2 та її представник – адвокат Зизич Н.Ю. не з`явилися, однак остання подала заяву про проведення розгляду справи без їх участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила такі задовольнити, при цьому питання розподілу судових витрат не вирішувати. 

Представник Перечинської міської ради Закарпатської області як відповідача ОСОБА_3 у підготовче судове засідання також не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, не заперечує проти задоволення позовних вимог.

У підготовче судове засідання представник Ужгородської районної державної адміністрації – Ужгородської районної військової адміністрації як третьої особи не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки не повідомив, пояснення щодо позову не подав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд встановив, що Розпорядженням голови Перечинської районної державної адміністрації від 06 грудня 2004 року № 278 «Про передачу у власність та виділення земельних часток (паїв) в натурі взамін сертифікатів на території Сімерської сільської ради», зокрема, затверджено проекти поділу земель колективної власності товариства з обмеженою відповідальністю «Земледар» на території Сімерської сільської ради; виділено власникам земельних сертифікатів земельні ділянки в натурі відповідно до Схеми поділу земель колективної власності, та вирішено видати державні акти на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства згідно додатку. У Списку громадян Сімерської сільської ради, яким передаються земельні частки (паї) в приватну власність для ведення особистого селянського господарства, значиться, серед інших, ОСОБА_1 , мешканка АДРЕСА_1 (зворот а. с. 14).

Як зазначено у повідомленні Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 21 березня 2024 року № К-43/0-62/6-24, згідно запису № 51 від 18 червня 1997 року у книзі 3 реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видається Перечинською райдержадміністрацією Сімерської сільської ради по КСП ім. Франка, за ОСОБА_1 , жителькою АДРЕСА_2 , обліковується сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0033307, виданий на підставі розпорядження Перечинської райдержадміністрації № 146 від 12 червня 1997 року щодо земельної ділянки розміром 2,1 умовних кадастрових гектарів (а. с. 9-11).

Як вбачається з Розрахунку вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах Колективного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка, затвердженого Розпорядженням голови Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області від 12 червня 1997 року № 146 «Про затвердження вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах по колективному сільськогосподарському підприємству ім. Ів.Франка смт. Перечин», кількість осіб, які мають право на земельну частку (пай), становить 324 особи згідно зі списком, що є додатком до державного акту на право колективної власності на землі; вартість земельної частки (паю) – 3 022 грн; розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах – 2,1 га (а. с. 12-13). 

Поряд з цим, звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджує, що втратила оригінал сертифікату на земельну частку (пай) серії ЗК № 0033307, у зв`язку з чим у неї існують перешкоди у виділенні в натурі належної їй земельної частки (паю). 

Так, згідно повідомлення Ужгородської районної військової адміністрації Закарпатської області – Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 14 січня 2025 року № 03-24/101, в районній державній адміністрації – районній військовій адміністрації відсутні бланки сертифікатів на право на земельну частку (пай), оскільки на виконання Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» 08 серпня 1995 року № 720/95 Кабінетом Міністрів України було організовано виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай) в необхідній кількості. На сьогоднішній день, земельне законодавство не передбачає виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай). Додатково проінформовано, що згідно статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» 05 червня 2003 року № 899-IV право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку (а. с. 16).

Згідно зі статтями 22, 23 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

З 01 січня 2019 року набув чинності Закон України від 10 липня 2018 року №2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил користування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в України», згідно з яким землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад.

Згідно з пунктом 21 Перехідних положень ЗК України (який є чинним з 01 січня 2019 року), з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Тобто, вказаним законом оновлено та конкретизовано порядок використання земель зазначеної категорії та, відповідно, єдиною підставою для виділення таких земельних ділянок в натурі (на місцевості) після 01 січня 2019 року є рішення територіальної громади (в особі відповідної сільської, селищної, міської ради).

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 530/467/19, від 06 червня 2023 року у справі № 371/153/22.

Відповідно до частин першої та другої статті 78 ЗК України право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року N 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 192/1822/21 (провадження № 61-5386св23), від 02 березня 2020 року у справі № 573/813/19-ц (провадження № 61-1543св20), від 13 травня 2020 року у справі № 627/66/17 (провадження № 61-42431св18), від 20 травня 2020 року у справі № 384/642/17 (провадження № 61-37931св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 530/311/19 (провадження № 61-18113св19), від 22 жовтня 2020 року у справі №149/2978/18 (провадження № 61-4932св19), від 16 грудня 2020 року у справі №637/672/19-ц (провадження № 61-553св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 609/1117/18 (провадження № 61-5685св19), від 16 червня 2021 року у справі № 137/1642/19 (провадження № 61-13243св20).

За таких обставин паюванням земель є визначення розміру земельної частки (паю) виключно у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Разом із тим, питання приватизації земель урегульовано, зокрема, статтями 25, 116, 118, 119, 121, 122 ЗК України, які регулюють правовідносини передачі у приватну власність земельних ділянок з державної або комунальної власності.

Відповідно до пункту 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Суд звертає увагу на те, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) або сертифікат було втрачено.

У відповідності до ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зазначена норма національного законодавства кореспондується із нормами міжнародного права. Відповідно до ст. 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно із статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Оскільки сертифікат на право земельну частку (пай) позивачем ОСОБА_1 було втрачено, то вона не має можливості документально посвідчити своє право на земельну частку (пай) та одержати належну їй земельну частку(пай) в натурі (на місцевості), так як закон не передбачає видачу дубліката сертифіката втраченого документа, та беручи до уваги положення частини 2 статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», згідно з якими рішення суду про визнання права на земельну частку (пай) є документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), а також з огляду на норми ст. 328, 392 ЦК України, суд прийшов до переконання про обрання позивачем вірного способу захисту, оскільки саме у такий спосіб буде реалізовано відновлення в повному обсязі порушених прав позивача, як власника земельної частки (паю), задля ефективного вирішення питання виділення йому земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім цього, суд встановив, що згідно платіжної інструкції № 0.0.4156509457.1 від 25 січня 2025 року позивачем ОСОБА_1 сплачено 1 211,20 грн судового збору (а. с. 7).

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як встановлено у судовому засіданні, адвокат Зизич Н.Ю., з урахуванням принципу диспозитивності, просить не вирішувати питання розподілу понесених позивачем судових витрат, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що оскільки таке її волевиявлення не суперечить вимогам закону та не порушує права відповідача, тому може бути задоволене судом.

На підставі наведеного та керуючись ст. 14, 41, 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 22, 23 ЗК України в редакції 1990 року, ст. 78, 81 та п. 21 Перехідних положень ЗК України, ст. 321, 328, 392 ЦК України, ст. 12, 13, 76-83, 141, 142, 200 ч. 3, 206 ч. 4, 258-259, 265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

позов ОСОБА_1 до Перечинської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Ужгородська районна державна адміністрація – Ужгородська районна військова адміністрація про визнання права власності на земельну частку (пай) — задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну частку (пай) відповідно до сертифікату на земельну частку (пай) серії ЗК № 0033307, виданого на підставі розпорядження Перечинської районної державної адміністрації № 146 від 12 червня 1997 року та зареєстрованого в Книзі № 3 реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по КСГП ім. І.Франка за № 51 від 18 червня 1997 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 .

Представник позивача: адвокат Зизич Наталія Юріївна, РНОКПП: НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_4 .

Відповідач: Перечинська міська рада Закарпатської області, ЄДРПОУ: 04351274; місцезнаходження: 89200, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Перечин, пл. Народна, 16.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Ужгородська районна державна адміністрація — Ужгородська районна військова адміністрація, ЄДРПОУ: 04053849; місцезнаходження: 88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4.

Головуючий: Ганько І. І.