Кропивницький апеляційний суд

№ провадження 11-сс/4809/130/25 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2025 року. Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ у складі:

головуючого судді – ОСОБА_2 ,

суддів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

із секретарем – ОСОБА_5 ,

прокурора – ОСОБА_6 ,

потерпілої – ОСОБА_7 ,

захисника – ОСОБА_8 ,

підозрюваного – ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кропивницькому апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 лютого 2025 року, якою стосовно,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Володимирівка, Кіровоградського району, Кіровоградської області, українця, громадянина України, із середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого, за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України є особою не маючою судимостей,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в період доби з 23-00 год. вечора до 06-00 год. ранку в межах строку досудового розслідування, а саме: з 21 лютого 2025 року до 19 квітня 2025 року, включно, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України,

ВСТАНОВИВ:

Слідчий СВ відділення поліції №2 (м. Кропивницький) Кропивницького районного управління поліції ГУНП в Кіровоградській області старший лейтенант поліції ОСОБА_11 , за погодженням з прокурором Кропивницької окружної прокуратури ОСОБА_6 , звернулася до слідчого судді із клопотанням у кримінальному проваджені №12025121040000124 про застосування до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на строк шістдесят діб.

Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 лютого 2025 року, частково задоволено клопотання слідчої та застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою постійного місця проживання, в межах строку досудового розслідування.

Слідчим суддею в обґрунтування прийнятого рішення зазначено, що ОСОБА_9 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України. Наявний ризик переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення можливої кримінальної відповідальності, шляхом зміни свого місця проживання. Однак, наявність всіх інших ризиків, регламентованих ст. 177 КПК України, органом досудового розслідування станом на даний час не доведена.

Також не доведено недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризиків, визначеному у клопотанні, прокурором при його розгляді не доведено, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 194 КПК України, щодо підозрюваного слід обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки саме цей запобіжний захід повністю забезпечить виконання ним процесуальних обов`язків та попередить вчинення ним дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, прокурор в апеляційній скарзі просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою задовольнити клопотання слідчого та застосувати до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів.

В обґрунтування апеляційних вимог прокурор зазначає, що ухвала слідчого судді є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки клопотання слідчого належно обґрунтовано, доведені ризики передбачені ст. 177 КПК України, що підтверджуються відповідними доказами, безпосередньо у самому клопотанні та в ході судового розгляду слідчим та прокурором доведено необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та неможливість застосування більш м`якого, однак слідчий суддя мотивував своє рішення лише доводами сторони захисту, які ґрунтуються лише на поясненні підозрюваного, які останній надав у ході розгляду клопотання.

В той же час, слідчим суддею проігноровано доводи прокурора, стосовно неможливості забезпечити належної поведінки підозрюваного та запобігання встановленим ризикам, не інакше як застосовуючи до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, виходячи із наступного.

Так, прокурор вважає, що домашній арешт, як і більш м`які запобіжні заходи, не можу бути застосовані, оскільки: підозрюваний ОСОБА_9 не має постійного місця роботи, не має стабільного джерела доходу; ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні умисного тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.194 КК України, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до десяти років; за місцем проживання ОСОБА_9 характеризується негативно, як особа схильна до зловживання алкогольними напоями, проявляє агресію та схильний до сімейного насильства; не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, передбачених ст.194 КПК України і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Сам підозрюваний не заслуговує на довіру, оскільки підстав вважати, що останній буде виконувати покладені на нього обов`язки не має, оскільки вводить в оману учасників кримінального провадження. Також підозрюваний може впливати на потерплого та свідків, оскільки підозрюваному відомі номери телефонів місце проживання та інші відомості, які він може протиправно використовувати, а також підозрюваний проживає з потерпілою разом, та під час спільного проживання може впливати на останню.

Таким чином перебуваючи на свободі, у тому числі під домашнім арештом підозрюваний ОСОБА_9 має можливість незаконно впливати на осіб які також підозрюються у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, а також на свідків даного кримінального правопорушення з метою зміни ними показів, а також надання у судовому засіданні неправдивих показів.

Крім того, досудове слідство нещодавно розпочато, та не встановлено всі необхідні відомості, тому є ризик спотворення, приховання або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для справи.

Заслухавши доповідь судді, прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, захисника ОСОБА_8 , підозрюваного ОСОБА_9 та потерпілу ОСОБА_7 , які заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили ухвалу слідчого судді залишити без змін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно з положеннями статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Відповідно до практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину закріпленої у статті 5 § 1(с) Конвенції гарантії від безпідставного арешту.

Враховуючи, що відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів приймає до уваги, що у рішенні ЄСПЛ у справі «Соловей і Зозуля проти України» останній зазначив, що суд має перевірити не лише дотримання процесуальних норм національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, на підставі якої особу взято під варту.

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «К.Г. проти Німеччини» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення.

Отже, на початковій стадії розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри не повинен пред`являти до наданих доказів таких же високих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направлені справи до суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Нечипорук та Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також рішення від 30 серпня 1990 р. у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fох, Campbell and Hartley v. the United Kingdom), п. 32, Series A, № 182).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 194 КПК України: під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Разом з цим, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Як убачається з матеріалів судового провадження, в провадженні СВ відділення поліції №2 (м. Кропивницький) Кропивницького районного управління поліції ГУНП в Кіровоградській області перебуває кримінальне провадження №12025121040000124 від 19.02.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_9 19.02.2025 приблизно о 15.50 год. знаходився на території домоволодіння за місцем свого мешкання за адресою АДРЕСА_1 .

В цей момент у ОСОБА_9 виник злочинний умисел на умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу, а саме на умисне пошкодження автомобіля марки ЗАЗ-DAEWOO, д.н.з. НОМЕР_1 , 2004 року випуску, який зареєстрований за ОСОБА_12 та фактично належить ОСОБА_7 , та знаходився на території вказаного домоволодіння.

Реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи їх настання, діючи умисно, ОСОБА_9 взяв до рук бензопилу, в якій знаходився бензин, та підійшовши до автомобіля та відкривши дверцята, облив автомобіль ззовні та зсередини, після чого за допомогою сірників підпалив його, внаслідок чого відбулось займання автомобіля марки ЗАЗ-DAEWOO, д.н.з. НОМЕР_1 , 2004 року випуску. Внаслідок пожежі вищевказаний автомобіль було пошкоджено, чим спричинено ОСОБА_7 матеріальну шкоду.

В межах даного кримінального провадження 20.02.2025 ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.

Причетність ОСОБА_13 до інкримінованого кримінального правопорушення, підтверджується доданими слідчим до клопотання письмовими доказами, а саме: протоколом огляду місця події від 19.02.2025; протоколом затримання підозрюваного ОСОБА_14 від 19.02.2025; протоколом допиту свідка ОСОБА_15 від 20.02.2025; протоколом допиту свідка ОСОБА_16 від 19.02.2025; протоколом допиту свідка ОСОБА_17 від 20.02.2025.

Виходячи з наданих слідчим до клопотання доказів, слідчим суддею зроблено правильний висновок щодо наявності обґрунтованої підозри ОСОБА_9 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України.

При цьому колегія суддів враховує позицію ЄСПЛ, зокрема у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред`явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об`єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.

Таким чином, висновки слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_9 є правильними та такими, що знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Встановлюючи у даному кримінальному провадженні наявність ризиків можливої неналежної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_9 , слідчий суддя обґрунтовано встановив наявність ризиків, передбачених п.1 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки у разі визнання його винуватим у вчиненні даного кримінального правопорушення йому може бути призначено покарання у виді позбавленням волі на строк від 3 до 10 років, а отже має місце ризик переховуватися від органів досудового розслідування та суду.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про відсутність інших ризиків, передбачених п.п. 2,5 ч.1 ст. 177 КПК України зазначених у клопотанні.

Так, зазначений ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки наразі підозрюваний вину визнає, кається. Потерпіла будь яких претензій до підозрюваного немає. При цьому слідчим у клопотанні та прокурором в апеляційній скарзі не зазначено, які саме речі чи документи, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення підозрюваний може знищити, сховати або спотворити. Тому доводи сторони обвинувачення про існування ризику передбаченого п.2 ч.2 ст. 177 КПК України слід вважати припущенням.

Щодо твердження апеляційної скарги прокурора про існування ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливість підозрюваним вчинити інше кримінальне правопорушення то колегія суддів також не приймає їх до уваги.

Зокрема, ОСОБА_9 в силу ст. 89 КК України не судимий. Даних, які б давали підстави стверджувати про схильність підозрюваного до асоціальної, протиправної поведінки, до вчинення ним протиправних вчинків, у матеріалах клопотання не містяться. Відсутні також свідчення того, що ОСОБА_9 причетний до інших кримінальних правопорушень.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що стороною обвинувачення доведено існування ризику, що підозрюваний ОСОБА_9 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду.

Проте, сама по собі тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа та можливість призначення суворого покарання не може бути безумовною підставою для обрання щодо цієї особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (рішення у справі «Ніколова проти Болгарії»). Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Ноймайстер проти Австрії» позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі.

Також колегія суддів погоджується з висновком судді про те, що стороною обвинувачення не наведено переконливих доводів та не долучено беззастережних доказів недостатності застосування до підозрюваного ОСОБА_9 менш суворих видів заходів для запобігання встановленого ризику.

Так, підозрюваний ОСОБА_9 працює неофіційно, має у власності спадкове майно, наразі займається оформленням права власності на нього, утримує жінку з якою проживає без укладення шлюбу, оплачував їй операційне втручання-ризик має мінімальний рівень інтенсивності, а отже вказані обставини свідчать про наявність у підозрюваних міцних соціальних зв`язків.

Клопотання органу досудового розслідування про наявність в кримінальному провадженні ризиків, які обумовлюють доцільність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання підозрюваного під вартою фактично обґрунтовано лише тяжкістю покарання за ч. 2 ст. 194 КК України, що загрожує підозрюваному за умови доведеності його вини у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення, який є тяжким злочином.

Також колегія суддів зауважує, що відповідно до матеріалів клопотання, підозрюваний надає органу досудового розслідування визнавальні покази, вину визнає, тому ризик, що підозрюваний буде уникати слідства та суду, є мінімальними.

Таким чином, встановлений ризик, має мінімізований ступінь їх здійснення, з урахуванням того, що сам по собі факт вчинення інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення та ймовірність призначення йому суворого покарання, за відсутності конкретних фактів перешкоджання досудовому розслідуванню у будь-який спосіб, оскільки доказів щодо неможливості забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, шляхом застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки немає.

Згідно установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків). А наявність лише обґрунтованість підозри та наявність ризиків передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, без наявності достатніх доказів щодо неможливості застосування біль м`якого запобіжного заходу, хоча і є визначеними елементами при обранні запобіжного заходу, однак не можуть бути самостійною і достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.(«Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), § 106, «Летельє проти Франції», п. 43).

Таким чином, колегія суддів з урахуванням встановлених обставин, а також тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_9 обґрунтовано підозрюється, яке хоча і відноситься до категорії тяжких, проте з урахуванням даних про особу підозрюваного вважає, що на даному етапі досудового розслідування достатнім стримуючим засобом неналежної процесуальної поведінки підозрюваного буде запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з забороною у визначений час доби залишати житло, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Вказані обставини узгоджуються з положеннями ч. 4 ст. 194 КПК України, в якій зазначено, що якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного слідчим обґрунтування клопотання.

Таким чином, ухвала слідчого судді про застосування до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, який полягає у забороні у визначений час доби залишати житло, є законною та обґрунтованою.

Істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні зазначеної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу прокурора – залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді залишити без змін.

Керуючись ст. 376 ч.2, 177, 183, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 лютого 2025 року, якою до підозрюваного ОСОБА_9 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту – без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4