Справа № 204/11306/24

Провадження № 2/204/809/25 р.

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2025 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою (з урахуванням уточнення), в якій просив стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 75205,00 грн.; стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 55516,50 грн. та судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що позивач, працювала на ДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на посаді службовець на складі (комірник) до 21.08.2024 року. 21.08.2024 року її було звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. За період роботи на підприємстві виникла заборгованість по заробітній платі на загальну суму 77549,00 грн., що підтверджується відповідною довідкою (повідомленням) про заборгованість, виданим відповідачем. Окрім того, враховуючи, що розрахунок не був здійснений, то це обумовлює наявність правових підстав для пред`явлення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовної заяви. Крім того, вказує, що причиною несвоєчасної виплати є факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасну виплату грошових коштів, а саме той факт, що Державне підприємство «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» перебувало та перебуває і зараз в тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою в країні, розірвання контрактів з Російською Федерацією, які складали питому вагу в загальній кількості, великі фінансові збитки. Звертають увагу, що на протязі 2019-2023 рр. та на даний час підприємство працює в одноденному режимі роботи, що підтверджується наказом по підприємству про режим роботи. З 28.02.2022 року і до 01.09.2023 року підприємство знаходилось на простої, що підтверджується відповідними наказами. З січня 2023 року підприємство працює в одноденному режимі роботи. Вказує, що позивач звернулася до суду 20.12.2024 року про стягнення заборгованості, а звільнена з підприємства 21.08.2024 року.

Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якої просить стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова» на користь ОСОБА_1 : 75 205 грн. – заборгованість по заробітній платі та іншим сумам які належать до виплаті при звільнені; 55 516,5 грн. – середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова» на користь ОСОБА_1 - судові витрати пов`язані з розглядом справи на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн. Також вказує, що до відзиву на позовну заяву відповідач додав Довідку № 29/47 від 17 січня 2025 року, відповідно до якої зазначає, що залишок по заборгованості складає 75 205 грн. Позивач підтверджую, що на сьогоднішній день заборгованість складає 75 205 грн., так як була часткова погашення за лютий 2024 року в розмірі 2344 грн 50 % за зазначений місяць. Таким чино, розмір заборгованості визнаний учасниками справи не підлягає доказуванню та складає 75 205 грн. З іншими посиланнями відповідача в Відзиві на позовну заяву неможливо погодитися. Відповідач в відзиві на позовну заяву посилається на те, що несвоєчасні виплати заробітної плати є причиною перебування Відповідача в тяжкому економічному стані, який склався внаслідок війни та розірвання контрактів з Російською Федерацією. Відповідач просить суд врахувати ситуацію яка сталась внаслідок війни, та поставила завод на межу виживання. Зазначаючи про складну фінансову ситуацію Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову, а отже фактично просить суд позбавити Позивача права на його заробітну плату, що фактично позбавить Відповідача обов`язку її виплачувати. Відповідач не посилається на жодну норма чинного законодавства, яка би зазначала про звільнення від виконання зобов`язання в зв`язку з тяжким фінансовим станом відповідача, тому що таких норм не існує. Законодавством не передбачено можливість зупинення чи припинення виплати заробітної плати працівникам з будь-яких причин, в тому числі через брак коштів чи у зв`язку з воєнним станом. Відповідач зазначає, що позивач була звільнена 21.08.2024 року, а до суду звернулась 20.12.2024 року, а тому пропустила трьох місячний строк. Дане твердження є помилковим, так як позивач подала позовну заяву до суду 20.11.2024 року, про що є відповідна реєстрація. А отже жодного пропуску строку не відбулось.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про час та місце судового засідання були повідомленні належним чином, раніше позивач надав до суду заяву відповідно до якої просив розглянути справу без її участі, вказала, що з довідкою наданою відповідачем про розмір заборгованості із заробітної плати згодна.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню по наступним підставам.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 працювала на Державному підприємстві «Виробниче об`єднання південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова», що підтверджується копією трудової книжки (10-12).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Нормами же ч. 1ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні положення має ч. 1ст. 115 Кодексу законів про працю України.

Разом з тим, починаючи з травня 2021 року відповідач не виплачує позивачу нараховану йому заробітну плату, яка за період травня 2021 року по серпень 2024 року складає 77549,00 грн., 15.11.2024 року відповідачем виплачено позивачу заборгованість за лютий 2024 рік - 2344,00 грн. Залишок заборгованості становить 75205,00 грн., що підтверджується довідкою відповідача про заборгованість з виплати заробітної плати перед працівником.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у розмірі 75205,00 грн.

У пункті 6 (абз.5) постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Вказані вище висновки Верховного Суду України повністю узгоджуються з п.171.1 ст. 171 Податкового кодексу України, згідно якого особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

За таких обставин, з урахуванням всього вищевказаного, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає необхідним стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь позивача нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 75205,00 грн. (розмір заробітної плати вказаний з урахування вже утриманого податку з доходів й інших обов`язкових платежів).

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом враховується наступне.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. 

Згідно статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, передбачено, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до відповіді №29/47 від 17 січня 2025 року відповідача, позивачу була нарахована заробітна плата від Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» за червень 2024 року у розмірі 3816,00 грн. та за липень 2024 року у розмірі 3871,00 грн.

Позивач у позовній заяві розраховував середню заробітну плату виходячи із загальної кількості робочих днів в червні та липні 2024 року 9 робочих днів, посилаючись на запроваджений одноденний режим роботи на підприємстві, на підтвердження чого долучив до позовної заяви копію наказу №66 від 31 січня 2024 року.

Однак, додана до позовної заяви копія наказу в.о. генерального директора Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» №66 від 31 січня 2024 року «Про режим роботи на 2-й квартал 2024 року» установлює одноденний режим роботи підрозділів підприємства у 2-му кварталі 2024 року, в той час як липень 2024 року вже відносяться до третього кварталу 2024 року.

Доказів встановлення одноденного режиму роботи на підприємстві у 3-му кварталі 2024 року матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період ,починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 22 серпня 2024 року і по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, оскільки відповідач так і не провів з позивачем остаточний розрахунок, середній заробіток має бути розрахований за період з 21 серпня 2024 року по 23 січня 2025 року по день фактичного винесення рішення.

Таким чином, розмір середньоденного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає: 26 дні / 7687,00 грн = 295,65 грн.

Відтак, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 21 серпня 2024 року по 23 січня 2025 року по день фактичного винесення рішення складає: 106 дні х 295,65 грн = 31338,90 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31338,90 грн.

При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

За таких обставин, суд вважає необхідним допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн., суд зазначає наступне.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем до позовної заяви додані докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копію договору про надання правничої допомоги №Т2/24 від 19 листопада 2024; копію Акту виконаних та підготовлених до виконання послуг до Договору про надання правничої допомоги; копію ордера.

За таких обставин, оцінивши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та врахувавши зміст та обсяг наданих робіт, а також фактичний об`єм виконаної роботи, суд вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги у розмірі 2500,00 грн. обґрунтованим та таким, що відповідає критеріям реальності адвокатських витрат, а також критеріям розумності та справедливості.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Відповідно до частин 1,2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову про стягнення заборгованості по заробітній платі, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн., щодо витрат зі сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку (в порядку ч. ч. 1-2ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції на момент звернення до суду з даним позовом).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.115, 116, 117, 233, 235 КЗпП України, ст. ст.1,21,24 Закону України «Про оплату праці», ст. ст.12,13,76-82,89,229,247,258-259,263-265,273,352,354-355,416,430 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 75205,00 (сума з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31338,90 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.

На підставі п. 2 ч. 1ст. 430 ЦПК України, допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова» в дохід держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання (вказано в позовній заяві): АДРЕСА_1

Державне підприємство «Виробниче об`єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14308368, місцезнаходження: 49008, м. Дніпро, вул. Криворізька, 1.

Суддя В.В. Самсонова