Справа № 541/1181/24

Номер провадження 2/541/54/2025

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11 березня 2025 року        м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого - судді Шатілової Л.Г.,

за участю секретаря судового засідання Гуриної В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Миргороді цивільну справу в порядку спрощеного провадження за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивує тим, що 25 липня 2022 року між Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №317519272002, згідно з яким відповідачу надано кредит в загальному розмірі 211500,00 гривень, строком на 60 місяців з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 25 липня 2027 року на споживчі цілі. Згідно пп. 2.4.1. кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в розмірі 56% річних. Відповідно до пп.3.2.1 Кредитного договору, Банк здійснює надання кредиту одноразово шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 . Згідно п.3.1.1 Кредитного договору, банк надає кредит протягом одного банківського дня з моменту виконання позичальником всіх та кожної з наведених нижче умов надання кредиту, зокрема сплати позичальником комісійної винагороди за надання кредиту в розмірі 10575,00 гривень. Факт перерахування коштів на поточний рахунок позичальника підтверджується меморіальним ордером №3175192720 від 26.07.2022 року на суму 200925,00 гривень (з врахуванням різниці сплаченої позичальником на користь банку комісійної винагороди за надання кредиту, згідно п. 3.1.1 Кредитного договору). Відповідно до п.3.3.2, п.3.3.3 та п.3.3.4 Кредитного договору повернення кредиту та сплата процентів здійснюється позичальником згідно з графіком платежів або достроково відповідно до порядку, визначеного цим Договором, але в будь-якому випадку не пізніше терміну остаточного повернення кредиту, встановленого згідно з цим Договором. Позичальник зобов`язується здійснювати повернення кредиту рівними частинами в розмірі 3525,00 гривень та сплату процентів, нарахованих Банком на залишок основної суми боргу за кредитом, щомісячно до 10-го числа місяця, наступного за звітнім, починаючи з серпня 2022 року, шляхом внесення власних коштів на поточний рахунок, які банк, використовуючи право договірного списання коштів, наданого йому згідно з умовами цього Договору, списує в рахунок погашення основної суми боргу за кредитом та сплати процентів відповідно до послідовності, визначеної цим Договором. Останній платіж в рахунок повернення кредиту та процентів позичальник зобов`язується здійснити не пізніше дати (терміну) остаточного повернення кредиту, визначеної цим Договором. Якщо сума платежу, що надійшла в рахунок повернення кредиту та сплати процентів, менша розміру, вказаного у пп. 3.3.3 цього Договору, то несплачений платіж та нараховані проценти, що мали бути сплаченими, вважаються простроченими. Наступна сума платежу повинна додатково включати суму коштів, необхідну для погашення простроченого платежу та сплати нарахованої пені за прострочені платежі з урахуванням вимог п.8.2 цього договору.

На виконання умов Розділу 3 Кредитного договору та вимог ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», банком 19.02.2024 на адресу відповідача надіслано вимогу про повернення протягом 30 календарних днів з моменту отримання такої в повному обсязі споживчого кредиту, разом з нарахованими процентами та штрафними санкціями, однак протягом цього періоду порушення умов договору усунуто не було.

Взяті на себе зобов`язання щодо сплати основного боргу та відсотків за користування кредитними коштами, у розмірі та строки визначені кредитним договором, відповідачем не виконано. Станом на 16 лютого 2024 року заборгованість відповідача за кредитним договором не погашена та становить 197500,27 гривень, з яких: 164154,96 гривень заборгованість за основним боргом; 33345,31 гривень заборгованість по процентах за користування кредитом, що нараховані за період із 26.07.2022 по 12.12.2023 року. Таким чином, зважаючи на те, що договірні зобов`язання добровільно відповідачем не виконуються, а надіслана банком вимога про дострокове повернення кредиту від 19.02.2024 року залишена позичальником без задоволення, позивач змушений звернутись до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права та вимагати у примусовому порядку стягнути з відповідача всю наявну заборгованість, а саме: заборгованість за договором про споживчий кредит №317519272002 від 25.07.2022 року в розмірі 197500,27 гривень, з яких: 164154,96 гривень заборгованість за основним боргом, 33345,31 гривень заборгованість по процентах за користування кредитом.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11.04.2024 року справу за вищевказаним позовом постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.

17.05.2024 на адресу суду надійшов відзив, в якому відповідач просив поновити термін на надання відзиву, по суті позову зазначив наступне. В період з 2021 до 2023 року включно він отримував заробітну плату на відкритий рахунок в АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк», проте всупереч вимогам законодавства України, позивач самостійно додав кредитний ліміт до банківської карти прив`язаної до одного із його рахунків , а в подальшому позивач самостійно почав здійснювати стягнення сум із його рахунків. Вважає, що текст кредитного договору суперечить законодавству України. Розрахунок заборгованості не відповідає відносинам, що склалися між сторонами та на підставі нього не можливо визначити реальну суму заборгованості. Розрахунок і вимоги позивача суперечать вимогам законодавства України, а саме розрахунок за нав`язаними та не визнаними послугами із його боку здійснено без врахування вимог Закону України №2120-ІХ. Також посилався на рішення Торгово-промислової палати України розміщене на сайті 28.02.2022 року. Просив відмовити у позовних вимогах та не стягувати з нього судовий збір (а.с. 50-65).

12.06.2024 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що наведені у відзиві обставини є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Кредитні відносини між АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 виникли на підставі Договору про споживчий кредит №317519272002 від 25.07.2022 що підписаний сторонами. На підставі вищезгаданого кредитного договору банком надано, а позичальником отримано кредитні кошти в розмірі 211500,00 гривен. Факт укладення Кредитного договору та виникнення правовідносин між сторонами підтверджується також вчиненням відповідачем дій, що свідчать визнання ним свого обов`язку за укладеним договором, зокрема часткове погашення боргу. Разом з цим, посилання відповідача у відзиві на встановлення банком кредитного ліміту до банківської картки, відкритої в АТ «Ощадбанк» для отримання заробітної плати, як на підставу відсутності правовідносин по даній справі, не стосується даної справи та не є предметом даного позову. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором позивачем було висунуто вимогу про стягнення тіла кредиту та процентів за не виконання умов договору, які були передбачені умовами договору. Жодних нарахувань штрафних санкцій позивачем не здійснювалося.

Також зазначив, що єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як на підстави звільнення від відповідальності за не виконання (неналежне виконання) зобов`язань – це сертифікат виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати». Тому, доданий відповідачем загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання. Крім того, обставини, які відповідач вважає форс-мажорними виникли раніше укладеного кредитного договору (вже діяли на момент його укладення) та повинні були враховуватися при оформленні кредиту. Просив заявлені позовні вимоги задовольнити (а.с.76-79, 86-89).

05.03.2025 року від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення доказів, в яких останній зазначив, що позивач своїми діями порушив вимоги законодавства України, оскільки здійснив списання коштів за рахунок заробітної плати, що прямо заборонено законодавством. Надав суду докази списання коштів за період з 01 червня по 31 грудня 2023, які, на його думку, не були враховані позивачем у розрахунках до позовної заяви, але були самостійно списані банком без законних підстав. Просив визнати незаконним списання коштів із заробітної плати, відмовити позивачу у задоволені позовних вимог або переглянути суми заборгованості з урахуванням вказаних ним обставин (а.с.213-218).

07.03.2025 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких останній зазначив, що списання коштів в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 проводилось за його кредитним лімітом (іншим невиконаним грошовим зобов`язанням) та не стосується даної справи, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.224-225).

Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги просив задовільнити в повному обсязі.

Відповідач повідомлявся про розгляд справи відповідно до вимог закону, про що свідчить надання ним відзиву на позовну заяву, додаткових пояснень, додаткових доказів. Враховуючи тривалий розгляд справи, у тому числі у зв?язку з клопотаннями відповідача про відкладення розгляду, суд вважає , що розгляд справи у відсутність відповідача не порушує його прав, передбачених законом, оскільки відповідач реалізував свої права на свій розсуд.

В зв`язку з неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 ЦК України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Судом встановлено, що 25.07.2022 року між АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит № 317519272002, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 211500,00 гривень строком на 60 місяців з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 25.07.2027 року на споживчі цілі, зі сплатою процентів в розмірі 56% річних. Даний договір був підписаний відповідачем (а.с.13-20).

Факт перерахування коштів на поточний рахунок позичальника підтверджується меморіальним ордером №3175192720 від 26.07.2022 на суму 200925,00 грн., з урахуванням різниці, сплаченої позичальником на користь банку комісійної винагороди за надання кредиту згідно з п. 3.1.1 кредитного договору. (а.с.24).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

При цьому, розрахунком заборгованості підтверджується, що у відповідача перед позивачем за вказаним вище договором станом на 16.02.2024 року виникла заборгованість – 197500,27 грн., з яких: 164154,96 гривень - заборгованість за основним боргом (кредитом); 33345,31 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, що нараховані за період із 26.07.2022 по 12.12.2023 року (а.с.6-7).

Згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 за період 26.07.2022 по 01.08.2024 року останнім вносилися кошти на погашення заборгованості по кредиту, виданого 26.07.2022 року (а.с.103-139).

Позивач 22.02.2024 на адресу відповідача надіслав вимогу про повернення кредиту, разом з нарахованими процентами та штрафними санкціями протягом 30 днів з моменту отримання вимоги (а.с.25-28), але протягом цього періоду порушення умов договору усунуто не було, у зв`язку з чим 04.04.2024 позивач пред`явив даний позов.

Відповідно до ст. ст.525,526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до положень ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки (пп. 1 та 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Враховуючи викладене, суд вважає, що між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються укладеним договором про споживчий кредит, та у зв`язку із неналежним виконанням боржником умов зазначеного договору, у позивача, як кредитора за спірними зобов`язаннями, виникло право вимоги стягнути з відповідача заборгованість за кредитом та процентами за користування кредитом.

Суд при розгляді справи виходить з того, що позивач, як сторона договору, який виконав свої зобов`язання за договором, має право вимагати від другої сторони належного виконання його грошових зобов`язань, в тому числі повернення кредитних коштів, сплати відсотків та погашення виниклої заборгованості.

Відповідач (позичальник) свої зобов`язання за договором кредиту не виконав належним чином, допустив прострочення в платежах і заборгованість щодо повернення кредитних коштів за наданим позивачем розрахунком.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач стверджує, що ним не укладався договір на наведений позивачем споживчий кредит, а також те, що позивачем не доведено що наявні спірні правовідносини укладені належним чином.

Такі доводи відповідача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, яка містить копію договору споживчого кредиту, копію кредитної заяви 3175192720, копію паспорту споживчого кредиту, які підписані особисто відповідачем ОСОБА_1 . Питання щодо визнання даного договору недійсним відповідачем не ставилось.

Суд не бере до уваги доводи відповідача щодо недоведеності факту видачі кредиту, оскільки в ході розгляду справи та з поданих до суду заперечень вбачається, що відповідачем вносились кошти на погашення кредитної заборгованості за договором №317519272002 від 26.07.2022, відтак даний факт є встановленим. Також суд не бере до уваги виписки по картковому рахунку, надані відповідачем, оскільки останній наданий за період 01.06.2024-21.08.2024 року, що не охоплює спірний період (а.с.149-150).

Крім того, судом були перевірені виписки по картковому рахунку № НОМЕР_2 , який був відкритий відповідно до п.1.1.15 договору про споживчий кредит №317519272002 від 25.08.2022 року наданий відповідачем, суми вказані останнім були враховані позивачем при розрахунку боргу.

Водночас, щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача комісійної винагороди за надання кредиту, суд зазначає наступне.

Положеннями абзацу 3 ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконними, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зроблений висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів"(у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність"(у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частинами 1, 2 ст.228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено ч. 3 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів"і п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів"(будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі ч. 4ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України "Про споживче кредитування" № 1734-VIII від 15 листопада 2016року".

Судом було встановлено, що банк за надання кредиту зобов`язав позичальника сплатити банку комісійну винагороду за надання кредиту в розмірі 10575,00 гривень. З розрахунку заборгованості, наданого представником позивача, вбачається, що заборгованість за комісією відсутня, та сам факт отримання відповідачем кредиту дає суду підстави дійти висновку, що відповідач сплатив банку комісійну винагороду за надання кредиту в розмірі 10575,00 гривень.

Проте, враховуючи наведені правові висновки, банк не мав права встановлювати такий платіж у договорі про споживчий кредит, за дії, які банк вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, а також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості. В свою чергу відповідачем не надано в судове засідання доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань, які б спростовували суму заборгованості перед позивачем та позовні вимоги взагалі.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 36 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Таким чином, судом встановлено порушення позивачем чинного законодавства. А відтак, у випадку, якщо суд вважає розрахунок заборгованості таким, що не відповідає тим відносинам, які склалися між сторонами та на підставі нього не можна визначити реальну суму заборгованості, то суд повинен здійснити свій власний обрахунок заборгованості, а не відмовити в задоволенні позову через недоведеність позовних вимог. До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 02.10.2020 року № 911/19/19, від 22.06.2022 № 296/7213/15.

З огляду на вищевикладене суд вважає за необхідне здійснити свій власний обрахунок заборгованості. Отже позивачем заявлений розмір заборгованості за основним боргом (кредитом) 164154,96 гривень, але з урахуванням вищевикладеного: 164154,96-10575,00 = 153579,96 гривень реальний розмір заборгованості за основним боргом (кредитом), які встановлені судом та підлягають стягненню з відповідача.

На підставі вищенаведеного, суд вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість за основним боргом (кредитом) та відсоткам за користування кредитом в межах встановлених судом, а саме: 186925, 27 грн , що складається з 153579,96 грн. основного боргу, 33345,31 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом, в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно із статтею 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2866,00 грн.

Керуючись ст. ст. 15, 525, 526, 610, 611, 1048-1050, 1052, 1054   ЦК України, ст. ст. 4, 5,  13, 76, 81, 89, 141, 223, 258, 263-265, 273, 279, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» (м. Ужгород, вул. Корзо, 15, р/р НОМЕР_3 в АТ «Ощадбанк», МФО 312356, код 09312190) заборгованість за договором про споживчий кредит №317519272002 від 25.07.2022, яка станом на 16.02.2024 року становить 186925 (сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот двадцять п`ять) гривень 27 копійок, з яких: 153579,96 грн. заборгованість за основним боргом, 33345,31 грн заборгованість по процентам за користування кредитом.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» судовий збір в розмірі 2866 (дві тисячі вісімсот шістдесят шість) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», юридична адреса: 01001 м.Київ, вул.Грушевського,1Д, код ЄДРПОУ 14360570.

Представник позивача: адвокат Мартиняк Віталій Васильович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №21/790 видане рішенням Закарпатської обласної КДК№20/9 від 14.09.2012, адреса АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлений 17.03.2025.

Суддя: Л. Г. Шатілова