ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 рокуСправа №160/30842/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/30842/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

19.11.2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.    

Позивачем були усунені недоліки зазначені в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 року, надано уточнену позовну заяву.    

Так в уточненій позовній заяві позивач просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення молодшого сержанта, ОСОБА_1 , начальника складу взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з загибеллю його повнорідного брата ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , звільнити молодшого сержанта, ОСОБА_1 , начальника складу взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з загибеллю його повнорідного брата ОСОБА_2 , який загинув під час забезпечення національної, безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .    

В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 по мобілізації під час дії воєнного стану. Вказує, що його повнорідний брат ОСОБА_2 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер внаслідок захворювання, набутого під час виконання службових обов?язків під час участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією російської федерації проти України. 15.07.2024 року позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з загибеллю його повнорідного брата. Однак, лише на адвокатський запит представника позивача, відповідачем листом від 17.08.2024 року повідомлено, додані до рапорту документи не містять даних, що брат позивача загинув під час виконання службових обов?язків, у зв?язку з чим вбачається відсутність підстав для звільнення позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/30842/24. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін

30.12.2024 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що смерть ОСОБА_2 пов`язана із виконанням обов`язків військової служби, а пов`язана із проходженням військової служби, що відповідно має іншу правову природу та інші юридичні наслідки. З огляду на наведене, відповідач вважає, що правові підстави для звільнення з військової служби позивача, які передбачені підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу відсутні».

31.12 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтвердив доводи, викладені у позовній заяві та зазначив, що чинне законодавство не встановлює розмежування «смерті» та «загибелі» у контексті звільнення військовослужбовців, натомість ключовим фактором є зв?язок обставин смерті з виконання службових обов?язків військової служби в умовах воєнного стану.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 27.01.2022 року проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 за загальною мобілізацією, що підтверджується довідкою №930 від 15.11.2024 року та відповідним записом у військовому квитку серії НОМЕР_4 від 10.10.2012 року.

Відповідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 30.10.2013 року ОСОБА_1 , його матір`ю являється ОСОБА_3 , батьком є ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 19.02.2000 року рідним братом позивача є ОСОБА_2 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується матеріалами справи.    

Сповіщенням сім`ї ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25.01.2024 року № 306 ОСОБА_3 була сповіщена про те, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 під час лікування в лікарні ім. Мечнікова міста Дніпра.

Згідно витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центрально військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 18 червня 2024 року №5007 вбачається, що захворювання ОСОБА_2 , 2001 року народження, яке призвело до смерті, та причина смерті, так пов?язані із Захистом Батьківщини. 

15.07.2024 року позивачем було подано до військової частини НОМЕР_2 рапорт, згідно якого позивач просив звільнити його з лав Збройних Сил України у запас відповідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» 

Листом командира військової частини НОМЕР_2 від 17.08.2024 року №1665/65/ВихЗП1 на адвокатський запит представника позивача повідомлено, що додані до рапорту військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 від 15.07.2024 року документи, не містять даних що його брат ОСОБА_2 , загинув під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях або під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Відповідно до доданої до рапорту від 15.07.2024 року копії витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 17.06.20224 року №177 встановлено, що смерть ОСОБА_2 пов?язана із виконанням обов`язків військової служби. Викладене свідчить, що підстав для звільнення з військової служби на підставі рапорту від 15.07.2024 року та доданих до нього документів, немає.

Позивач вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення його з лав Збройних Сил України, звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина. Зокрема, статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Згідно Указу Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан.

Зі змісту статей 17, 65 Конституції України вбачається, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).

З огляду на специфіку військової служби, яка полягає, зокрема, у виконанні військовослужбовцями спеціальних завдань, наявності ризиків для їх життя та здоров`я тощо, будь-яка форма проходження військової служби є обов`язком громадян України щодо захисту держави. Отже, закріплений у Конституції України обов`язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус. 

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Частиною 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Так, відповідно до абзацу 14 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції чинній на час подання позивачем рапорту) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час воєнного стану звільняються з військової служби на підставах: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Частиною 7 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Пунктом 3 даного Указу поширено дію Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на військовослужбовців Національної гвардії України та Державної спеціальної служби транспорту.

Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут).

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (ч. 4 вступу Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV).

Статтею 14 Статуту обумовлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (ст. 31 Статуту).

Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Суд відмічає, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 242 Положення визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З аналізу наведених норм видно, що за результатом розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.

З матеріалів справи видно, що позивач призваний на військову службу під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 , підпорядкованій військовій частині НОМЕР_1 .

У зв`язку з смертю рідного брата, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав 15.07.2024 року рапорт про звільнення з військової служби, за сімейними обставинами згідно підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з тим, що близький родич – рідний брат, загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

За наслідками розгляду адвокатського запиту представника позивача, військова частина НОМЕР_1 листом від 17.08.2024 року №1665/65/ВихЗП1 повідомилп, що додані до рапорту військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 від 15.07.2024 року документи, не містять даних що його брат ОСОБА_2 , загинув під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях або під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Таким чином, у контексті оцінки спірних правовідносин суд виходить із того, що наріжним питанням, яке необхідно розв`язати при вирішенні даного публічно-правового спору, є з`ясування передумов, з якими пов`язується подальша смерть рідного брата позивача ОСОБА_2 .

Із змісту довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захист безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Військової частини НОМЕР_3 від 14.06.2024 року № 11865 вбачається, що ОСОБА_2 стрілець-снайпер механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону дійсно в період з 19.12.2022 по 08.01.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Роздолівка, Донецької області.

Відповідно рапорту командира 4 механізованого батальойону  на ім`я командира військової частини НОМЕР_3 судом встановлено, що солдат ОСОБА_2 з 24.12.2022 року входив до складу сил та засобів, які залучаються та приймають безпосередню участь у бойових діях ( забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії) перебувючи безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій у складі оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_5 » у Донецькій області з метою виконання службових (бойових, спеціальних) завдань. 08.01.2024 року солдат ОСОБА_2 звернувся за медичною допомогою  в медичну роту 10 огтбр, направлений на дообстеження в міську лікарню №2 м. Краматорськ, потім в міську лікарню №3 м. Краматормськ, потім госпоталізований до лікарні ім. Мечнікова м. Дніпро де ІНФОРМАЦІЯ_1 помер під час лікування.

Отже, ОСОБА_2 , до 08.01.2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Роздолівка, Донецької області, що підтверджується довідкою, та вже 08.01.2024 року був госпіталізований на лікування під час якого помер.

ІНФОРМАЦІЯ_1 рідний брат позивача, ОСОБА_2 , помер, про що 29.01.2024 року зроблено відповідний актовий запис №64, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 від 29.01.2024 року.

Сповіщенням сім`ї ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25.01.2024 року № 306 ОСОБА_3 була сповіщена про те, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 під час лікування в лікарні ім. Мечнікова міста Дніпра.

Згідно витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центрально військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 18 червня 2024 року №5007 вбачається, що захворювання ОСОБА_2 , 2001 року народження, яке призвело до смерті, та причина смерті, так пов?язані із Захистом Батьківщини. 

В свою чергу, підпунктом 21.5 пункту 21 розділу ІІ Положення №402 визначено, що постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема: «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції (операції об`єднаних сил), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією проти України».

Враховуючи наведені обставини та досліджені вище письмові докази, суд дійшов висновку, що рідний брат позивача, ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 під час здійснення ним заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Позивачем до рапорту надано пакет документів, які свідчать про те, що брат позивача загинув (помер) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях або під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України.

Вказана обставина не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи.

Отже, враховуючи, що позивачем надано докази того, що смерть його рідного брата настала саме під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, суд робить висновок про те, що у відповідача не було законних підстав для відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі поданого ним рапорту.

З урахуванням вищенаведеного, суд зауважує, що у позивача наявні підстави для звільнення його з військової служби відповідно до абзацу 14 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", оскільки його рідний брат загинув (помер) саме під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Щодо доводів відповідача про те, що рідний брат позивача, смерть якого пов`язана із проходженням військової служби, не загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, а помер, слід зазначити наступне.

Так, Законом України від 03.05.2023 № 3096-IX "Про внесення змін до статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" щодо розширення підстав звільнення з військової служби деяких категорій громадян в період воєнного стану" (набрав чинності 21.07.2023) підпункт "г" пункту 2 частини четвертої доповнено абзацом чотирнадцятим такого змісту: "якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану".

Тобто, цією нормою передбачено у якості підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації у період дії воєнного стану, загибель близького родича під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Аналізуючи наведені положення у контексті спірних відносин у суду немає підстав для сумніву, що загибель (смерть) рідного брата позивача (23.01.2024 року) спричинена або пов`язана із здійсненням ним заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, проходженням військової служби під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Більше того, смерть рідного брата позивача пов`язана із проходженням військової служби, що підтверджується матеріалами справи.

Суд також враховує, що відповідно до частини 4 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

За вищенаведених обставин, суд дійшов висновку, що смерть рідного брата позивача у спірних відносинах необхідно розглядати як загибель під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, тобто під час виконання обов`язків військової служби.

Подібні висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 17 липня 2024 року у справі №  600/548/23-а.

Як наслідок, доводи відповідача про ненадання позивачем разом з рапортом від 15.07.2024 року доказів на підтвердження причинного зв`язку смерті ОСОБА_2 із забезпеченням ним національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України належить визнати необґрунтованими.

При цьому, суд звертає увагу, ані Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", ані Положенням № 1153/2008, не передбачено таких обставин чи умов як розмежування смерті та загибелі військовослужбовця, який виконує військовий обов`язок.

Доводи відповідача про те, що смерть рідного брата позивача не пов`язана із виконанням обов`язків військової служби, а пов`язана із проходженням військової служби, що відповідно має іншу правову природу та інші юридично значимі наслідки, суд відхиляє, оскільки вказана обставина не впливає на звільнення з військової служби позивача на підставі абзацу 14 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а має значення тільки при вирішенні питання розміру виплати одноразової грошової допомоги у разі смерті (загибелі) військовослужбовців право на яке мають члени сім`ї (загиблого) померлого, що врегульовано статті 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Тож позивач має право на звільнення з військової служби на підставі абзацу 14 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Щодо обраного способу захисту.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 14 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 15.07.2024 року та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Позивачем у позовній заяві заявлено до відшкодування 12000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що на момент вирішення питання про розподіл судових витрат представником позивача надано суду копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 06.11.2024 року №06/11-24-2, копію ордера на надання правничої (правової) допомоги від 15.11.2024 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1761 від 25.07.2012 року, рахунок на оплату №0611/2, платіжну інструкцію №0.0.3988077368.1 від 06.11.2024 року на суму 12  000 грн. 

Судом встановлено, що 06.11.2024 року між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатським бюро «Шох і Партнери» (адвокатське бюро) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №06/11-24-2, згідно із пунктом 1.1 якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з пунктом 4.1. договору наданих правових (правничих) послуг складає 12000 (дванадцять тисяч) грн.

Відповідно до пункту 4.6. за результатами надання правової (правничої) допомоги складається акт приймання-передачі що підписується представниками кожної зі сторін.

Позивачем надано суду рахунок №0611/2 на суму 12000 грн., в графі товари (роботи, послуги) зазначено: юридичні послуги.

Згідно платіжної інструкції №0.0.3988077368.1 від 06.11.2024 року позивачем на рахунок адвокатськогобюро «Шох і Партнери» сплачено за юридичні послуги на суму 12  000 грн.

Згідно частин 1, 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18.

Разом з цим, частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Так, аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 22.04.2021 року у справі № 460/302/19, відповідно до якого склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи відсутність акту прийняття-передачі послуг, детального опису робіт проведених адвокатом або будь-яких інших документів на підтвердження факту надання послуг, суд вважає, що відсутні підстави для розподілу судових витрат на правничу допомогу.

Щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору суд зазначає, що позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до вимог пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", відповідно розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_8 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_9 ), третя особа: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії– задовольнити частково.

Визнати протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 14 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби від 15.07.2024 року та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     С.І. Озерянська