Категорія №10.3.4
ПОСТАНОВА
Іменем України
01 листопада 2011 року Справа № 2а-8718/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Широкої К.Ю.,
при секретарі – Бондар Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства Рубіжанське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» про стягнення коштів,-
ВСТАНОВИВ:
29 вересня 2011 року Луганське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства Рубіжанське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» про стягнення коштів.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до змісту статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 ЗУ «Про винесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної та трудової реабілітації інвалідів».
Відповідно до статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” підприємства (об’єднання), установи і організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбачений статтею 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичної особі, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
В порущення ст. 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31.03.1991 № 875 – ХІІ на підприємстві «Комунальне підприємство «Рубіжанське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» у 2010 році замість 11 інвалідів працює 7. Таким чином, на підприємстві за 4 робочих місця призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 15.04.2011року повинен був самостійно сплатити адміністративно господарські санкції у розмірі 78381,80 грн. Дана сума заборгованості по адміністративно господарським санкціям підтверджується звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10 ПІ за 2010р.
Оскільки вищезазначена сума не була сплачена відповідачем і у розмірі 78381,80 грн. утворилася заборгованість. Дана сума заборгованості по сплаті адміністративно - господарських санкцій.
Розмір пені у сумі 3902,66 грн. підтверджується розміром пені на суму заборгованості по сплаті адміністративно – господарських санкцій.
Тому позивач просить стягнути з відповідача на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 78381,80 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно – господарських санкцій у розмірі 3902,66 грн.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним у позові та просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з положенням ст.17 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” інвалідам забезпечується право працювати на підприємствах (об’єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, у цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про охорону праці” державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності. Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положення, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. Якщо специфіка підприємства визначає, що більшість посад на підприємстві пов'язана з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, то праця інвалідів має використовуватися на цьому підприємстві з урахуванням такої специфіки. Тобто при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати кількість лише тих робочих місць, які не пов'язані зі шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, встановленому законодавством України.
Статтею 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організаційну тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Відповідно до ч.4 ст.20 Закону України “Про зайнятість населення” підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк — про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Відповідно до звіту відповідача від 28.12.10 про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік, середньооблікова чисельність працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність у 2010 році становила 7 осіб з 11 штатних працівників облікового складу. У вказаному звіті у рядку за кодом 03 зазначено, що відповідачем повинно бути працевлаштовані 11 інвалідів, в той час, коли вказана чисельність інвалідів, які працюють згідно нормативу –7 осіб.(а.с.6).
Судом на підставі наданих стороною позивача письмових доказів встановлено, що відповідачем подавалася інформація про вакансії робочих місць для інвалідів щомісячно до Рубіжанського міського центру зайнятості (звіти форми 3-ПН) ( а.с. 31-36).
Також, листом №11/2-1079–від 09.06.2011 Рубіжанський міський центр зайнятості підтверджує надходження звітів протягом 2010 року про наявність вільних робочих місць, у тому числі для працевлаштування інвалідів (а.с. 9-10).
Сторона позивача не надала суду доказів того факту, що відповідачем було створено робочих місць для інвалідів у кількості меншій ніж нормативна, а також доказів того факту, що з боку відповідача мали місце відмови у працевлаштуванні інвалідів, які зверталися у 2010 році за працевлаштуванням, у зв’язку з відсутністю таких робочих місць.
Тому, на думку суду, та обставина, що на підприємстві відповідача у 2010 році працювало всього лише 7 інвалід, а не 11, не може свідчити про те, що відповідачем порушено обов’язок саме по дотриманню нормативної кількості під час створення таких робочих місць.
Таким чином, суд вважає встановленим той факт, що відповідачем зазначений обов’язок, покладений на нього законом, виконано.
Посилання позивача на те, що відповідач повинен самостійно працевлаштовувати інвалідів у кількості визначеною нормативом, що ним не було зроблено, а тому він має сплатити санкції у розмірі 4%, суд не вважає слушними.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875 підприємства, установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Однак, така відповідальність настає саме за не створення зазначених робочих місць у нормативній кількості, а не за відсутність фактично працюючих інвалідів, у кількості, яка відповідає нормативу створених на підприємстві робочих місць.
Зі змісту ст.ст.18,19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", вбачається, що обов'язок займатись пошуком інвалідів для працевлаштування покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, а обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Санкції, передбачені ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" є адміністративно-господарськими санкціями, які згідно з приписом частини четвертої статті 217 ГК України застосовуються у встановленому законом порядку уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Частиною 2 ст. 238 ГКУ передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами, в даному випадку - Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Таким чином, оскільки, відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи із забезпечення працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, а також відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
А тому, суд не знаходить також підстав для нарахування пені на суму нарахованої позивачем адміністративно-господарської санкції.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, у зв’язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п.34 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7-93 «Про державне мито», суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вважає судовий збір таким, що не підлягає стягненню, відповідно до ст. 94 КАС України. Про інші судові витрати сторонами не заявлено.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 01 листопада 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 2,8,9,11, 69-72, 159-163 КАС України, суд,-
< Текст >
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства Рубіжанське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» про стягнення коштів – відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова складена у повному обсязі та підписана протягом п’яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.
Суддя К.Ю. Широка