КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 листопада 2011 року 2а-4690/11/1070
приміщення суду за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018
час прийняття постанови: 12 год. 55 хв.
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Леонтовича А.М.
при секретарі - Воронюк М.М.
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_2 (за довіреністю)
від відповідача: ОСОБА_3 (за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом
до
про Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»
Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області
визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»(далі по тексту - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області № 0000752353 від 23 вересня 2011 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки від 6 вересня 2011 року № 328/23-011/00951770 про завищення суми податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Агро-Статус», на основі яких прийнято спірне податкове повідомлення рішення, є необґрунтованими, оскільки операції з поставки товарів між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»та ТОВ «Агро-Статус»мали реальний характер, що підтверджується документально: договорами поставки, накладними на постачання товару, товарно-транспортними накладними, що підтверджують факт постачання товару, платіжними дорученнями про перерахування коштів за поставлений товар, журналами зважування товару, журналами лабораторних досліджень. Позивач стверджує, що перевіряючими при проведенні перевірки не досліджувались фактичні обставини конкретних правочинів між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»та його контрагентами, а використано лише інформацію, яка не мітить жодного доведеного факту, підтвердженого належними доказами щодо недійсності правочинів про які йдеться в акті перевірки. Тому, згідно з позицією позивача, висновки викладені в акті від 6 вересня 2011 року № 328/23-011/00951770 не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені виключно на основі припущень, а податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області № 0000752353 від 23 вересня 2011 року має бути визнаним протиправним та нечинним.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що суми бюджетного відшкодування заявлені позивачем було зменшено відповідно до законодавства, оскільки господарські операції позивача з ТОВ «Агро-Статус», на підставі яких визначено податковий кредит, мають ознаки фіктивності, сплямовані на незаконне зменшення податкового зобов’язання позивача, а правочини є такими, що суперечать моральним засадам суспільства, спрямовані на заволодіння дохідною частиною бюджету, тобто є нікчемними.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»зареєстроване Миронівською районною державною адміністрацією Київської області 13 червня 1996 року. 5 травня 2011 року до державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено зміни щодо найменування юридичної особи відповідно до яких змінено тип акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»з Відкритого акціонерного товариства на Публічне акціонерне товариство.
З 19 червня 1997 року позивач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області.
29 червня 1997 року позивач був зареєстрований як платник податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100336694.
Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»за результатами якої складено акт від 6 вересня 2011 року № 328/23-011/00951770 «Про результати планової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»(код ЄДРПОУ 00951770) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р. валютного то іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р.» (далі по тексту –Акт перевірки).
Відповідно до висновків Акту перевірки відповідачем встановлено, що ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»в порушення підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також частини 1 статті 203, статей 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 ЦК України) завищено суму бюджетного відшкодування за грудень 2009 року на суму 132501,00 грн. та за січень 2010 року на суму 130463,00 грн..
На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000752353 від 23 вересня 2011 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування позивача за податковою декларацією № 9002735088 за грудень 2009 року на суму 132501,00 грн., за податковою декларацією № 90000436832 за січень 2010 року на суму 126426,00 грн., за податковою декларацією № 900043 за січень 2010 року на суму 4037,00 грн..
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Правовідносини, що виникли у зв’язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту врегульовано Законом України «Про податок на додану вартість» вiд 03.04.1997р. № 168/97-ВР в редакції, чинній на час здійснення господарських операцій (далі по тексту –Закон України № 168/97-ВР).
Вказаний вище Закон, відповідно до преамбули, визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Платником податку на додану вартість згідно з пунктом 2.1 статті 2 Закон України № 168/97-ВР є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.
З матеріалів справи вбачається, що між ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»та ТОВ «Агро-Статус» укладено ряд угод, згідно яких позивач придбав у ТОВ «Агро-Статус»насіння соняшника. Транспортування придбаного товару проводилось ТОВ «Агро-Статус»за його рахунок.
Так, суб’єкт господарювання ТОВ «Агро-Статус»поставив ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»продукцію на загальну суму 1612692,60 грн., в тому числі податок на додану вартість в розмірі 268782,10 грн. та виписав податкові накладні на загальну суму 1590307,50 грн., в тому числі податок на додану вартість в розмірі 265051,25 грн.
В рахунок оплати отриманого товару ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»перерахував на користь ТОВ «Агро-Статус» грошові кошти в розмірі 1612692,60 грн. грн., в тому числі податок на додану вартість в розмірі 268782,10 грн., що підтверджується банківськими виписками, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
На підставі зазначених первинних документів позивачем було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України»вiд 16.07.1999р. № 996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 статті 9 вказаного вище Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Разом з тим суд звертає увагу, що відповідачем не заперечується той факт, що первинні документи позивача містять всі обов’язкові реквізити як того вимагає законодавство.
Вирішуючи питання про реальність здійснення господарських операцій та використання позивачем придбаного у ТОВ «Агро-Статус» товару, суд зазначає наступне.
Відповідно до визначення частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до правової позиції, висвітленої Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:
1. Встановлення факту здійснення господарської операції.
2. Встановлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції.
Зокрема, підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.
При цьому в обов’язковому порядку необхідно з’ясувати можливу обізнаність платника податку щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
3. Встановлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов’язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
5. Встановлення факту надмірної сплати ПДВ в ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.
Так, як встановлено в ході перевірки та не заперечується позивачем, фактично у періоді, що перевірявся, ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» займалось, зокрема, виробництвом нерафінованих олії та жирів.
На підтвердження використання в господарській діяльності придбаного товару та реальності господарських операцій позивач надав в матеріали справи наступні документи:
- договір № 1016-Г про надання послуг (приймання, сушка, очистка, зберігання та відвантаження зернових та олійних культур) від 27 серпня 2010 року.
- копії банківських виписок по взаєморозрахунках з ТОВ «Агро-Статус» за поставлений товар за період з 01.11.2009 р. по 31.01.2010 р.;
- копії податкових накладних, отриманих від ТОВ «Агро-Статус» за період листопад-грудень 2009 р., січень 2010р.;
- копії товарно-транспортних накладних, отриманих від ТОВ «Агро-Статус» за період з 01.11.2009 р. по 31.01.2010 р.;
- копії витягів із книги кількісно-якісного обліку хлібопродуктів;
- копії накладних на відпуск зерна в переробку;
- копію виробничого звіту по переробці соняшника;
- копії товарно-транспортних накладних, отриманих від ТОВ «Агро-Статус»;
- копію журналу реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах (надходження за період з 01.11.2009 р. по 31.01.2010 р.);
- копії рахунків-фактур за період з 01.11.2009 р. по 31.01.2010 р..
З аналізу наведеного, суд приходить до висновку про реальність господарських операцій між ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ТОВ «Агро-Статус», а придбаний товар був безпосередньо використаний позивачем у межах своєї господарської діяльності, що не заперечувалось відповідачем.
Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача –ТОВ «Агро-Статус» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів, що підтверджується витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЖ № 010640.
Також суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, а судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів не встановлено, що постачальник позивача ТОВ «Агро-Статус» здійснюючи поставку товару та виписуючи позивачу податкові накладні, допустив порушення податкового законодавства.
Зокрема, підставою для висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту та неправомірне відшкодування з бюджету відповідачем визнано висновки акту документальної позапланової перевірки ТОВ «Агро-Статус» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість при взаєморозрахунках з ПП «АГРО-СОЮЗ-2009»за липень 2009 р. – січень 2010 р. від 26 січня 2011 року № 445/23-1/33683006 згідно з якими фінансово-господарські взаємовідносини ПП «АГРО-СОЮЗ-2009»з ТОВ «Агро-Статус» є фіктивними правочинами. Відповідно до позиції податкового органу, оскільки угоди постачальника позивача ТОВ «Агро-Статус» з ПП «АГРО-СОЮЗ-2009»визнані фіктивними то, як наслідок, угоди позивача з ТОВ «Агро-Статус» також є фіктивними, а тому за вказаними угодами позивачем не може бути сформовано податкового кредиту.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»та статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»обов’язок щодо ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Тобто, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов’язки іншого платника податків.
Також суд погоджується з доводами позивача про те, що чинне законодавство, зокрема, Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає обов’язку платника податку перевіряти дотримання правил оподаткування його контрагентами чи іншими постачальниками товару по ланцюгу постачання.
Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за грудень 2009 року та січень 2010 року в якості бюджетного відшкодування відобразив суму податку на додану вартість в розмірі 262964,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних суб’єктом господарської діяльності ТОВ «Агро-Статус» та сплачену ним, в зв’язку з придбанням товарів.
Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону).
Податкові накладні, які надавались позивачем для перевірки, містять всі данні стосовно змісту операції з поставки товару, як це вимагає припис підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 «…виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб’єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України)».
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
У відповідності до частин 1 та 4 статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
За визначенням статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до статті 208 цього Кодексу якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Конфіскаційні санкції, передбачені даною нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.
Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). Статтею 115 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав для визнання нікчемними угод, укладених між ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ТОВ «Агро-Статус», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Крім того, відповідачем не доведено наявності доказів притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності посадових осіб або суб’єкта господарювання ТОВ «Агро-Статус» за податкові правопорушення при декларуванні або оплаті ПДВ за 2009 –2010 роки.
У зв’язку з чим, твердження відповідача про «фіктивність»угод укладених між ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ТОВ «Агро-Статус»за відсутності доказів такої «фіктивності»суд вважає безпідставним та необґрунтованим.
За визначенням пункту 1.8 статті 1 Закону України № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Підпункт 7.7.2 зазначеного пункту передбачає, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);
б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
При цьому, виходячи зі змісту наведених правових норм, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам, а Закон України «Про податок на додану вартість» не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг.
Проаналізувавши норми чинного законодавства суд вважає за необхідне зазначити, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних угод або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом. Факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності та обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або, що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару податок на додану вартість до державного бюджету не сплачується, покупець вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто без участі покупця податкова вигода не може бути одержана; або, що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не встановлено жодного порушення вимог чинного законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, а отже ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за грудень 2009 року та січень 2010 року і правомірно заявлено таку суму до відшкодування з бюджету.
Таким чином, висновки ДПІ у Миронівському районі Київської області про порушення ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також частини 1 статті 203, статей 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 ЦК України) документально та нормативно не підтверджуються, а тому зменшення суми бюджетного відшкодування в загальній сумі 262964,00 грн. за податковими деклараціями з податку на додану вартість за грудень 2009 року та січень 2010 року є протиправним.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб’єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів суб’єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду не надав.
Згідно із частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Суд дійшов висновку, що належною формою захисту порушеного права позивача є скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області № 0000752353 від 23 вересня 2011 року, як протиправного.
Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 9, 11, 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області № 0000752353 від 23 вересня 2011 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні –протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Леонтович А.М.
Постанова у повному обсязі виготовлена 14 листопада 2011 року.