КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-547/10                                                    Головуючий у 1-й інстанції:  Тарнавський М.В.    

Суддя-доповідач:  Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"31" жовтня 2011 р.                                                                                                м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                                       Файдюка В.В.,

суддів:                                                                             Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м. Хмільнику Вінницької області на постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Хмільницькому районі Вінницької області про визнання дій щодо невиплати доплати до пенсії як дитині війни неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок та виплату державної соціальної допомоги,-

                                                  В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 18.11.2010 року звернулась до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області з адміністративним позовом до УПФУ у м. Хмільнику Вінницької області про зобов’язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни в період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року з 01.01.2010 року.

Постановою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано бездіяльність відповідача неправомірною, зобов’язано здійснити перерахунок позивачу пенсії та забезпечити її виплату відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 01 грудня 2010 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, щомісячно, з урахуванням виплачених сум.     

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову скасувати в частині та прийняти нове рішення про залишення адміністративного позову без розгляду, виходячи з наступного.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право отримання підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Судом встановлено, що позивач є дитиною війни у розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений абзацом 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно якого мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Разом з тим, відповідач, всупереч ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виплачував позивачу щомісячне підвищення до пенсії у меншому розмірі, який встановлений постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.

Колегія суддів вважає дії відповідача щодо виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі, меншому ніж той, що встановлений ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»протиправними, а висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог законним і обґрунтованим.

Так, судом першої інстанції був зроблений вірний висновок про те, що Закон України «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу в порівняні з постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року, та є пріоритетним у застосуванні.

Також судом першої інстанції був зроблений висновок про те, що будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, у зв’язку з чим відсутні підстави не застосовувати для розрахунку підвищення пенсії, як дитині війни, розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

При ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було правомірно зобов’язано відповідача врахувати, що частину підвищення до пенсії, як дитині війни, позивачу було виплачено раніше.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача і зобов’язання здійснити перерахунок пенсії з урахуванням її підвищення у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та не можуть бути підставами для її скасування.

Разом з тим, судом першої інстанції при прийнятті постанови про визначення періоду перерахунку підвищення до пенсії було помилково застосовано норми процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк,  який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений , а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку суд вирішує з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду клопотання.

Як вбачається із позовної заяви, позивач не зверталась до суду із клопотанням про поновлення строку звернення до суду.

Натомість, як вбачається із оспорюваної постанови, суд послався на ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якою визначено, що суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, в зв’язку з чим прийшов до висновку, що строк звернення до суду не було пропущено позивачем.

Разом з тим, колегія суддів вважає такий висновок суду  помилковим, оскільки вказана норма стосується строку виплат органами ПФУ пенсій та не має відношення до строку звернення до суду, який встановлюється КАС України, крім того, предметом спору є не перерахунок основної пенсії, а перерахунок державної соціальної допомоги дитині війни.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Колегією суддів не встановлено підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду та, враховуючи дату подачі даного адміністративного позову, задоволені позовні вимоги за періоди з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 17 травня 2010 року підлягають залишенню без розгляду. Про порушення свого права на отримання підвищення до пенсії у належному розмірі позивач повинен був дізнатись в момент отримання пенсії.

У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано  належну оцінку дослідженим  доказам, проте в частині задоволення позову за періоди з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 17 травня 2010 року прийнято з порушенням норм процесуального права.    

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції частковому скасуванню із залишенням адміністративного позову без розгляду.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -      

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м. Хмільнику Вінницької області –задовольнити частково

Постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2010 року в частині задоволення позовних вимог за періоди з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 17 травня 2010 року–скасувати, позовні вимоги в цій частині –залишити без розгляду. В решті постанову суду –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:                                                                                   В.В. Файдюк

Судді:                                                                                                           А.Ю. Коротких

                                                                                                                          О.Г. Хрімлі