06.03.2025 Єдиний унікальний номер 205/802/24

Справа № 205/802/24

Провадження № 2/205/876/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2025 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого – судді Федотової В.М.,

при секретарі – Киричок Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 04.03.2008 року між ОСОБА_2 та АТ «ОТП Банк» в забезпечення кредитного договору № CM-SME/107/078/2008 від 04.03.2008 року було укладено договір іпотеки № ПМ-SME107/078/2008 від 04.03.2008 року, за ким база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » була зазначена як предмет іпотеки. Пунктом 4.4. Договору іпотеки встановлено, що на підставі проведеної незалежної експертизи вартість предмету іпотеки дорівнює 1 000 611,49 доларів США, оскільки договір іпотеки забезпечував кредитний договір у валюті – доларах США. 04.03.2008 року ОСОБА_2 , за договором купівлі-продажу нерухомого майна № 1473, придбав базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 2 454,8 кв. м., яка розташована по АДРЕСА_1 . Вказаний договір було укладено під час шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , яка не була присутня при укладенні договору і померла у 2014 році. Про придбання бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_2 не повідомляв свою дружину та вказану нерухомість зареєстрував тільки на своє ім`я. У 2016 році АТ «ОТП Банк» намагалося зареєструвати базу відпочинку «Волна», як свою власність, для чого було проведено засідання правління рішенням якого від 08.04.2016 року № 95 було вирішено поставити базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на баланс банку за вартістю 391 098 грн., яка була встановлена на підставі «Висновку про вартість майна» від 22.03.2016 року, проведеної на замовлення АТ «ОТП Банк». Висновком експерта № 6 від 18.06.2019 року по судовій будівельно-технічній експертизі по цивільній справі № 241/1409/18 встановлено, що вартість бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », станом на 01.06.2009 року, становить 942 542,57 дол. США (еквівалент у гривні 7 178 003,75 грн. за курсом НБУ на 01.06.2009 року 7,619 грн./ дол. США), вартість бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » станом на 18.07.2019 року становить 13 725,57 дол. США. та надана оцінка технічного стану як «непридатна до подальшої експлуатації». Таким чином, в наслідок недбалості, бездіяльності та за відсутністю належних заходів по збереженню з боку керівництва та працівників Банку, база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було повністю зруйнована та не може використовуватися за первісним призначенням. Рішенням Першотравневого районного суду від 23.03.2021 року по справі № 241/309/21, залишеним в силі постановою Донецького Апеляційного суду від 15.06.2021 року, в повному обсязі задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 про визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування і визнано право власності на 1/2 частку бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Таким чином, у ОСОБА_4 , як співвласника майна (бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») у 2021 році з`явилося право на відшкодування завданої такому майну шкоди внаслідок недбалості та неприйняття необхідних заходів по збереженню належного їй майна, яке було передано банку на відповідальне збереження. 01.02.2022 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно якого ОСОБА_4 передала позивачу права та обов`язки щодо витребування та набуття майнових прав на цедентові права, належні їй як власниці майна, що до стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а позивач, на її думку, набула права вимагати у судовому та позасудовому порядку у будь-кого стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо набуття прав та обов`язків згідно вказаного договору.

Враховуючи викладене, позивач звертається до суду та просить стягнути з АТ «ОТП Банк» завдані збитки внаслідок повного руйнування та неможливості використання за первісним призначенням бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 2 454,8 кв. м., яка розташована по АДРЕСА_1 , у розмірі 942 542,57 доларів США. (еквівалент у гривні 35 370 606,52 за курсом НБУ на 22.01.2024 року 37,5268 грн./дол. США).

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.02.2024 року зазначену позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, які вказані у мотивувальній частині ухвали. Зазначеною ухвалою позивачу було відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.02.2024 року зазначену позовну заяву повторно залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, які вказані у мотивувальній частині ухвали. Зазначеною ухвалою позивачу було відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.03.2024 року було відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.05.2024 року у задоволенні клопотання представника відповідача АТ «ОТП Банк» про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «ОТП Банк» про відшкодування шкоди без розгляду та застосування до позивача ОСОБА_1 заходів процесуального примусу у вигляді штрафу було відмовлено.

Ухвалами Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.04.2024 року, 17.06.2024 року та 02.07.2024 року клопотання представника відповідача про участь у засіданнях в режимі відеоконференції було задоволено.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08.07.2024 року апеляційну скаргу представника АТ «ОТП Банк» Пушок С.В. на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.04.2023 року було повернуто апелянту.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.11.2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони у справі її правонаступником по цивільній справі 205/802/24 було відмовлено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.11.2024 року підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

28.03.2025 року від представника відповідача – адвокат Пушок С.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому він із позовними вимогами категорично не погодився, та, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування заперечень зазначив, що відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду судовому захисту підлягає лише порушене право, яке було набуто у спосіб, що не суперечить Конституції, законам України, а також суспільним інтересам та загальновизнаним принципам права. На думку представника, будь-які суб`єктивні права чи охоронюваний законом інтерес ОСОБА_1 банком були не порушені. Окрім того, ОСОБА_1 не набула будь-яких прав вимоги до АТ «ОТП Банк» щодо бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Обґрунтовуючи наявність підстав для звернення до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_4 , яка набула права власності на 1/2 частку бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на підставі рішення Першотравневого районного суду від 23.03.2021 року, залишеного без змін постановою Донецького апеляційного суду від 15.06.2021 у справі № 241/309/21, відступила позивачу права та обов`язки щодо витребування та набуття майнових прав, належні їй як власниці бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки, спричинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на підставі договору цесії від 01.02.2022 року. Разом з тим, на думку представника, договір відступлення прав вимоги (цесії) від 01.02.2022 року є неукладеним, адже його сторонами не досягнуто згоди щодо однієї із істотних умов – предмету договору. Предмет договору відступлення права вимоги (цесії) від 01.02.2022 року не містить конкретизовано визначеного обсягу дійсних прав вимоги ОСОБА_4 , що відступаються на користь ОСОБА_1 , та не визначає зобов`язання, у якому відбувається заміна первісного кредитора на ОСОБА_1 . При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Тобто, відступлення права вимоги не може відбуватися поза межами існуючого конкретного зобов`язання до невизначеного боржника. У свою чергу, передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного договору, оскільки за таких умов його сторони не досягли згоди щодо предмета договору, такий предмет не індивідуалізовано належним чином. При цьому, встановлення факту неукладеності договору виключає необхідність визнавати його недійсним, оскільки він не є таким, що відбувся. Також звертає увагу, що договір відступлення прав вимоги (цесії) від 01.02.2022 року не містить усіх обов`язкових реквізитів електронного документу, права вимоги, зазначені у вказаному договорі відступлення права вимоги, не існували у ОСОБА_4 на момент укладення відповідного договору, а тому остання не могла їх відступити позивачу. Окремо звертає увагу суду, що рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 15.07.2016 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Донецької області від 11.08.2016 року та постановою Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 266/1313/15-ц за позовом ОСОБА_2 до АТ «ОТП Банк» про відшкодування завданої шкоди за неналежне зберігання бази відпочинку «Волна"», у задоволенні позову відмовлено. При цьому, Верховний Суд у своїй постанові від 12.12.2018 року у справі № 266/1313/15-ц, залишаючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій без змін, зокрема, виходив з того, що відповідно до пункту 5.2 статті 5 договору іпотеки від 04.03.2008 № РМ-SME 107/078/2008 протягом всього терміну дії договору іпотекодавець зобов`язаний своєчасно здійснювати всі дії (у тому числі всі ремонтні, відновлювальні та профілактичні роботи) для забезпечення справного технічного та експлуатаційного стану предмета іпотеки, який повинен бути не гіршим від того, що існує на дату укладення договору, за винятком звичайного природного зносу; утримуватись від і не допускати вчинення будь-якою третьою особою, будь-яких дій, які можуть призвести до погіршення технічного чи експлуатаційного стану предмета іпотеки, його пошкодження, руйнування, або втрати, чи зниження його вартості на ринку нерухомості, а також своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за цим договором. Оскільки власником предмета іпотеки на час розгляду справи № 266/1313/15-ц був ОСОБА_2 , а база відпочинку «Волна» була передана на зберігання банку як предмет іпотеки, та останній нею не володів, Верховний Суд дійшов висновку, що на банк не можуть бути покладені відповідні обов`язки з відшкодування збитків. Крім того, заочним рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 03.12.2018 року у справі № 241/1409/18 за позовом ОСОБА_2 до АТ «ОТП Банк» про визнання неналежним виконання зобов`язань з охорони майна, яке є предметом спору, та відшкодування майнової шкоди, у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову у справі № 241/1409/18 суд першої інстанції виходив з того, що судовими рішеннями судів різних інстанцій, які набрали законної сили, встановлено, що між сторонами було укладений договір іпотеки, а не договір зберігання, і Банк не несе зобов`язання перед ОСОБА_2 по зберіганню іпотечного майна. Суд встановив, що ОСОБА_2 не доведено, що саме банк винен у руйнуванні предмета іпотеки, і що саме АТ «ОТП Банк», своїми діями завдало матеріальної шкоди ОСОБА_2 . Постановою Донецького апеляційного суду від 26.07.2019 року у справі № 241/1409/18 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 03.12.2018 року задоволено частково, заочне рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 03.12.2018 року скасовано, стягнуто з АТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 6 823 075 грн. 25 коп., у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 241/1409/18 апеляційну скаргу АТ «ОТП Банк» задоволено, скасовано постанову Донецького апеляційного суду від 26.07.2019 року, а заочне рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 03.12.2018 року залишено без змін. При цьому, касаційний суд у цій справі також зазначив, що "…позивач протягом всього терміну дії договору іпотеки відповідає за утримання бази відпочинку у належному стані, і відповідальність за порушення зобов`язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна покладається виключно на позивача. Таким чином, національні суди, у тому числі Верховний Суд, у справах № 266/1313/15?ц та № 241/1409/18 уже надавали оцінку відносинам із передачі бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за актом прийому-передачі від 11.05.2009 року. Також звертає увагу, що безпідставними є посилання ОСОБА_1 у позові на висновок судової будівельно-технічної експертизи № 6 від 18.07.2019 року, оскільки в силу норм цивільного процесуального законодавства, відповідний висновок не відповідає визначеним ЦПК України вимогам до висновку експерта як доказу, оскільки такий висновок був підготовлений у рамках іншої судової справи № 241/1409/18 на підставі відповідної ухвали Донецького апеляційного суду. У свою чергу, по справі № 205/802/24 експертиза не призначалася. На переконання відповідача, наведені вище заперечення проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 свідчать про те, що заявлені позовні вимоги є безпідставним та необґрунтованим, а тому у їх задоволенні слід відмовити. Разом з тим, у разі якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , представник відповідача просить суд застосувати позовну давність до вказаних правовідносин.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про що свідчать довідки про доставку судової повістки в електронному суді, письмово просила розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги просила задовольнити.

Представник відповідача АТ «ОТП Банк», який приймав участь у справі в режимі відеоконференції, у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву. В подальшому, через технічну неможливість підключення представника відповідача до системи відеоконференцзв`язку, направив до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Також у вказаній заяві, представник відповідача зазначив, що відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України, докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу будуть надані суду у встановлений законом п`ятиденний строк з дати ухвалення судового рішення по справі.

Суд, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, приймаючи до уваги наявність відзиву та заяв про розгляд справи за відсутності сторін, а також відсутність будь-яких інших клопотань, вважає за можливе провести судове засідання за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, та ухвалити відповідне рішення по справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Суд, заслухавши думку учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та всі додані до неї документи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується цивільний позов, об`єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що відповідно до копії договору іпотеки № РМ-SМЕ 107/078/2008 (майнова порука) від 04.03.2008 року, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , з метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору № СМ-SМЕ107/078/2008 від 04.03.2008 року ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно (база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 27-33).

Відповідно до пункту 5.2 статті 5 договору іпотеки від 04.03.2008 року № РМ-SME 107/078/2008 протягом всього терміну дії договору іпотекодавець зобов`язаний своєчасно здійснювати всі дії (у тому числі всі ремонтні, відновлювальні та профілактичні роботи) для забезпечення справного технічного та експлуатаційного стану предмета іпотеки, який повинен бути не гіршим від того, що існує на дату укладення договору, за винятком звичайного природного зносу; утримуватись від, і не допускати вчинення будь-якою третьою особою, будь-яких дій, які можуть призвести до погіршення технічного чи експлуатаційного стану предмета іпотеки, його пошкодження, руйнування, або втрати, чи зниження його вартості на ринку нерухомості, а також своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за цим договором.

Згідно із пунктом 5.4 статті 5 договору іпотеки у разі знищення, втрати чи пошкодження предмета іпотеки або його частини із будь-яких причин, при якому вартість предмета іпотеки на ринку нерухомості зменшується порівняно з тою, яка існує на дату укладення цього договору, іпотекодавець зобов`язаний, за вибором іпотекодержателя: а) за свій кошт і в строки, погоджені із іпотекодержателем, відновити предмет іпотеки до такого технічного і експлуатаційного стану, який існує на дату укладення цього договору

04.03.2008 року ОСОБА_2 , за договором купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Задорожньою І.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 1473, придбав базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 2 454,8 кв. м., яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 34-36).

Як вбачається із копії ухвали Першотравневого районного суду Донецької області від 05.05.2009 року, постановленої у межах цивільної справи за позовом ЗАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, вказаною ухвалою було зобов`язано ОСОБА_2 передати базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на зберігання представнику ЗАТ «ОТП Банк» (а.с. 51-52).

Згідно копії акту прийму-передачі від 11.05.2009 року ОСОБА_2 , на виконання ухвали Першотравневого районного суду Донецької області від 05.05.2009 року, передав представнику ЗАТ «ОТП БАНК» на зберігання базу відпочинку «Волна», яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 24).

Відповідно до копії висновку судової будівельно-технічної експертизи № 6 від 18.07.2019 року, який міститься у матеріалах справи, вартість бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під час передачі на відповідальне збереження (01.06.2009 року) дорівнювала 942 547,557 дол. США та на 18.07.2019 року була в зруйнованому стані і її вартість дорівнювала лише 13 725 доларів США (а.с. 39-48).

Як вбачається із копії рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 23.03.2021 року у цивільній справі № 241/309/21, залишеного без змін постановою Донецького апеляційного суду від 15.06.2021 року, за ОСОБА_4 було визнано право власності на 1/2 частку бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованої по АДРЕСА_1 (а.с. 16-18, 19-22).

Відповідно до копії договору про відступлення права вимоги (цесії) від 01.02.2022 року, сторонами якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , остання набула права та обов`язки щодо витребування та набуття майнових прав на цедентові права, належні їй як власниці майна щодо стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Цедентові права виражаються у наявності права власності на базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Договір підписано цифровими електронними підписами (а.с. 23).

До правовідносин, що склались між сторонами, підлягають застосуванню наступні норми законодавства України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей та, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Положеннями статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідним є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника, збитками та вини. Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про іпотеку» якщо інше не встановлено законом чи іпотечним договором, іпотекодавець зобов`язаний вживати за власний кошт всі необхідні заходи для належного збереження предмета іпотеки, включаючи своєчасне проведення поточного ремонту, відновлення незначних пошкоджень, раціональну експлуатацію та від незаконних посягань та вимог інших осіб.

Відповідно до статті 587 ЦК України ОСОБА_4 особа, яка володіє предметом застави, зобов`язана, якщо інше не встановлено договором: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов`язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на те, що володільцем частини предмета іпотеки є ОСОБА_4 , а база відпочинку передана на зберігання як предмет іпотеки, та відповідач АТ «ОТП Банк» не володів нею, а тому на останнього не можуть бути покладені відповідні обов`язки з відшкодування збитків.

Суд зазначає, що уклавши договір іпотеки, позивач прийняла на себе певні обов`язки, які визначені як умовами укладеного договору, так і статтею 10 Закону України «Про іпотеку». Звільненим від виконання таких обов`язків володілець застави може бути лише, якщо це передбачено у договорі між сторонами. Іншими законами володілець предмета застави від виконання зазначених у частині 1 статті 587 ЦК України обов`язків бути не може.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Отже, відповідно до норм Закону України «Про іпотеку» іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Оскільки судовим рішенням на частину бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було визнано право власності за ОСОБА_4 , то іпотека є дійсною також і для ОСОБА_4 .

Таким чином, ОСОБА_4 разом із ОСОБА_2 відповідають за утримання зазначеної бази відпочинку у належному стані, і відповідальність за порушення зобов`язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна покладається виключно на них.

Передача нерухомого майна банку згідно з актом прийому-передачі від 11.05.2009 року не породжує жодних прав та обов`язків, характерних для угоди, як виду зобов`язання.

Договір зберігання між сторонами не укладався, відповідних змін та доповнень до іпотечного договору внесено не було.

При цьому, наявний у матеріалах справи акт прийому-передачі від 11.05.2009 року не припинив зобов`язальних правовідносин між сторонами за кредитним та іпотечним договорами, нерухоме майно належало ОСОБА_2 на праві власності до моменту реєстрації права власності за ПАТ «ОТП Банк», тобто до 13.05.2016 року.

Таким чином, іпотекодавці протягом всього терміну дії договору іпотеки відповідають за утримання бази відпочинку у належному стані, відповідальність за порушення зобов`язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна покладається виключно на позивача.

При цьому, статтею 1166 ЦК України, на яку як на підставу для задоволення позовних вимог посилається позивач, передбачена можливість відшкодування шкоди в позадоговірних (деліктних) правовідносинах.

Згідно із статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 не навела жодного доказу наявності вини АТ «ОТП Банк», причинного зв`язку між діями відповідача та шкодою, розрахунку суми відшкодування матеріали справи не містять, як і не містять інформації про те, які саме дії вживав позивач як іпотекодавець для збереження предмета іпотеки у належному стані.

На думку суду, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення збитків від повного руйнування майна, а саме бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відсутні, оскільки між сторонами було укладено договір іпотеки, а не договір зберігання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Посилання представника відповідача на те, що договір відступлення права вимоги (цесії) від 01.02.2022 року є неукладеним суд до уваги не приймає, оскільки наявність договору відступлення права вимоги не впливає на висновки суду про недоведеність вимог щодо спричинення збитків пошкодженням майна.

Окрім того, зустрічних позовних вимоги щодо визнання договору відступлення права вимоги (цесії) від 01.02.2022 року неукладеним стороною відповідача заявлено не було.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21.09.2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Суд зазначає, що позиція сторони відповідача про необґрунтованість позовних вимог, яка викладена у відзиві на позовну заяву, є доведеною та такою, що має правове обґрунтування, внаслідок чого суд приймає таку позицію відповідача при вирішенні спору по суті.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, приймаючи до уваги те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність будь-яких прав вимоги щодо стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та збитки причинені базі відпочинку «Волна», суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог було відмовлено, тому судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 12 112,00 грн. слід покласти на позивача.

Окрім того, представником відповідача, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, до закінчення судових дебатів було зроблено заяву про надання доказів понесення витрат на правову допомогу протягом встановленого законом строку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 38, 44, 47, 116 КЗпП України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про відшкодування шкоди – відмовити.

Судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 12 112,00 грн. покласти на позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач – Акціонерне товариство «ОТП Банк», ЄДРПОУ: 21685166, м. Київ, вул. Жилянська, 43.

Повний текст рішення складено 17 березня 2025 року.

Суддя: Федотова В.М.