Справа № 472/265/23

Провадження №6/472/6/25

                                                                                                       УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретаря

судового засідання - Чорної О.В.,

розглянувши у  відкритому судовому  засіданні  в залі  суду № 3  у с-щі Веселинове Миколаївської області  заяву відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відстрочення виконання рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2024 року по цивільній справі № 472/265/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення,

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2025 року до суду надійшла заява відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відстрочення виконання рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2024 року по цивільній справі № 472/265/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення, яким їх було виселено та яке набрало законної сили.

Заява обґрунтована тим, що на даний час вони не мають куди виселитися, іншого житла вони не мають, є внутрішньо-переміщиними особами, в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Крім того, ОСОБА_2 є пенсіонеркою. Також вони наразі хворіють, а тому просять заяву задовольнити.

Крім того, 21 лютого 2025 року заявники подали до суду клопотання, в яких просили зупинити проведення примусових виконавчих дій у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2024 року на час розгляду їх заяви про відстрочення виконання рішення суду.

В судове засідання заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з`явилися, про дату, час та місце розгляду заяви були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення повідомлень про виклик до суду. До суду 25 лютого 2025 року заявники подали клопотання, в яких просили відкласти розгляд заяви про відстрочення виконання рішення суду на іншу дату, в зв`язку із їх хворобою, а клопотання про зупинення виконавчих дій просили розглянути без їх участі.

В судове засідання позивач (стягувач) ОСОБА_3 не з`явилась, про дату, час та місце розгляду заяви була повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставку повідомлення про виклик до суду у вигляді смс-повідомлення. До суду 27 лютого 2025 року подала заяву, в якій просила розглянути заяву відповідачів без її участі, та висловила думку про те, що заява відповідачів про відстрочення виконання рішення суду не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 435 ЦПК України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Зі змісту вказаного положення вбачається, що розгляд заяви про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення не передбачає обов`язкової участі учасників справи та має обмежений строк розгляду такої заяви.

За таких підстав, враховуючи, що розгляд даної заяви не передбачає обов`язкової участі учасників справи, а учасники справи свої думки з приводу заяви про відстрочення виконання рішення суду висловили в письмовій формі, беручи до уваги строки розгляду такої заяви, суд вважає за необхідне та можливе розглянути заяву про відстрочення виконання рішення суду у відсутність учасників справи.

Дослідивши матеріали заяви, в межах заявлених вимог та наданих доказів, судом встановлено наступне.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2024 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення було задоволено та було виселено відповідачів з квартири, яка належить позивачці ОСОБА_3 .

Постановами Миколаївського апеляційного суду від 17.06.2024 року та Верховного Суду від 11.12.2024 року дане рішення суду залишено без змін.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2024 року 17 червня 2024 року набрало законної сили та судом були видані виконавчі листи, на підставі яких було 16 липня 2024 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду.

Конституція України  є  основним законом України. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 № 18-рп/2012).

Відповідно до частини 1 статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Частиною 3 статті 435 ЦПК України  визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до частини 4 зазначеної статті, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

У частині першій статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

З аналізу вищевказаних положень законодавства вбачається, що відстрочка виконання рішення суду може бути застосована судом у виняткових випадках, що створюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.10 Постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

При вирішенні заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 435 ЦПК України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 року, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Відстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо відстрочки виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивності необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання такого додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання строку для відстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.

Суд, надаючи аналіз викладеному, вважає, що заявниками не надано достатніх та переконливих доказів, що свідчать про наявність у них виключних обставин, через існування яких вони позбавлені можливості виконати рішення суду, відтак підстави для задоволення заяви та відстрочення виконання рішення суду відсутні.

Зокрема, в обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказали такі обставини як труднощі із пошуком житла, погіршення стану здоров`я, складний матеріальний стан їх сім`ї, однак такі обставини не є безумовними підставами для відстрочення виконання рішення суду і підлягають оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Виконання рішення суду про виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири не перебуває у прямій залежності від забезпечення іншим жилим приміщенням чи матеріальним станом боржників.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами триває з 22 березня 2023 року (майже два роки), тобто заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали достатньо часу для вирішення питань з новим житлом.

Крім цього, як вбачається з поданої заяви про відстрочку виконання рішення суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в поданій заяві посилаються на підставу необхідності відстрочки виконання рішення суду у зв`язку з воєнним станом, військовою агресією Російської Федерації проти України, та через те, що вони є внутрішньо-переміщиними особами.

При цьому, сам по собі факт введення воєнного стану та бойовими діями на території України та те, що заявники є внутрішньо-переміщиними особами не є безумовною підставою для здійснення судом відстрочення та розстрочення виконання рішення суду, адже мають враховуватись конкретні обставини введення такого правового режиму у відношенні до певної особи.

Небезпека завдання ракетних ударів залишається на всій території України, однак такий стан не свідчить про те, що виконання рішень суду на всій території України підлягають відстроченню або розстроченню.

З огляду на наведене, доводи заявників в обґрунтування відстрочки виконання рішення суду не дають підстав для висновку, що існують обставини, які мають винятковий характер, які перешкоджають виконанню рішення суду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відстрочку виконання рішення суду не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зупинення проведення примусових виконачих дій.

В своїх клопотаннях відповідачі (боржники) послалися на ст.ст. 149, 150 ЦПК України. Однак положення вказаних статей регулюють забезпечення позову. В даному ж випадку відповідачі фактично просять забезпечити не позов, а заяву про відстрочення виконання рішення суду, зупинивши проведення примусових виконавчих дій, що не передбачено нормами діючого законодавства.

До того ж, суд дійшов висновку, що заява про відстрочення виконання рішення суду не підлягає задоволенню, а тому підстави для зупинення проведення виконавчих дій відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 260, 261, 435 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відстрочення виконання рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2024 року по цивільній справі № 472/265/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення, - залишити без задоволення.

Клопотання відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зупинення проведення примусових виконавчих дій, - залишити без задоволення.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з моменту її підписання суддею.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення або оголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.      

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області                                                             Л.О. Орленко