Категорія №10.3.4
ПОСТАНОВА
Іменем України
24 жовтня 2011 року Справа № 2а-8301/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Кравцової Н.В.,
при секретарі: Бражник В.І.,
за участю сторін:
представника позивача: Ємельяненко А.В.,
відповідача не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
ВСТАНОВИВ:
20 вересня 2011 року до суду надійшла позовна заява Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач пояснив, що в порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-ХІІ на підприємстві ПП ОСОБА_2 у 2010 році замість 1 інваліда не працювало жодного.
Таким чином, на підприємстві за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 16.04.2011 повинен був самостійно сплатити адміністративно господарські санкції у розмірі 5161,11 грн.
Дана сума заборгованості по адміністративно господарських санкціях підтверджується звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ за 2010 рік. Розмір пені у сумі 244,90 грн. підтверджується розрахунком пені на суму заборгованості по сплаті адміністративно – господарських санкцій.
Оскільки вищезазначена сума відповідачем була не сплачена у розмірі 5161,11 грн. та пені у розмірі 244,90 грн., за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 5406,01 грн.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд стягнути з ПП ОСОБА_2 на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 5161,11 грн. та пеню за порушення терміну сплати адміністративно – господарських санкцій в розмірі 244,90 грн., всього 5406,01 грн.
Відповідач у судове засідання не з’явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином, однак на адресу суду повернувся конверт за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до ч. 8 ст. 35 КАС України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.
За таких обставин, суд вважає можливим розглядати справу за відсутності представника відповідача на підставі доказів, які є в матеріалах справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд дійшов висновку, що у задоволенні позивних вимог слід відмовити, із наступних підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до абз.3 ч.1 ст.20 Закону України про зайнятість населення» підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов’язані сприяти проведенню державної політики зайнятості на основі інформування працівників про наявність вакантних робочих місць (посад), у тому числі з неповним робочим часом.
За змістом статті 19 Закону N 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Згідно з частиною 3 статті 18 Закону N 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що відповідач інформував Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення на підприємстві робочих місць для інвалідів по визначеним спеціальностям та надавав відомості про кількість вакансій для інвалідів, що підтверджується звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік (а.с. 8).
З метою виконання норм Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ПП ОСОБА_2 у 2010 році (01.08.2010, 28.08.2010, 28.09.2010, 28.10.2010, 28.11.2010 - щомісячно) надавав звіти за формою 3-ПН про наявність вільних робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, що підтверджується листом Первомайського міського центру зайнятості № 9/03-1608 від 25.08.2011 (а.с. 6).
Згідно ч. 4 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Як вбачається із пояснень представника позивача відповідачем були порушені норми діючого законодавства щодо не направлення до центру зайнятістю щомісячної інформації про вільні місяця для працевлаштування інвалідів. Але в той час, позивачем було вказано, що фактів відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів зафіксовано не було.
Таким чином, судом було встановлено, що відповідачем дійсно були порушені норми ч. 4 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» щодо не надання центру зайнятості щомісячної інформації, але враховуючи те, що відповідачем приймалися заходи щодо працевлаштування інвалідів та те, що не надання щомісячної інформації центру зайнятості не тягне за собою наслідків відмови у працевлаштуванні інвалідів, позивачем безпідставно нарахована штрафна санкція у сумі 5406,01 грн.
Відповідно до частини 3 статті 181 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
У частині 1 статті 20 Закону N 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування", а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
На думку суду, відповідач як роботодавець вжив необхідних заходів для можливості працевлаштування інвалідів відповідно до кількості створених місць на підприємстві, а тому підстав для задоволення позову немає.
Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-Х11, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 28 жовтня 2011 року.
Суддя Н.В. Кравцова