Категорія №11.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
21 жовтня 2011 року Справа № 2а-9028/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Пляшкової К.О.,
при секретарі: Бурихіні О.С.,
за участю
представника позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 33/10/12-Н від 27.08.2010),
представника відповідача: не з’явився,
третіх осіб: не з’явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції, треті особи – ОСОБА_3, комунальне оптово-роздрібне підприємство «Меркурій» про скасування постанови про накладення арешту на майно боржника, -
ВСТАНОВИВ:
10 жовтня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції, у якому позивач просив скасувати арешт, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 07.10.2010, в частині накладення арешту на на транспортний засіб марки «SKODA», моделі «OKTAVIA A-5», рік випуску 2006, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, тип ТЗ – легковий (хетчбек), колір – сірий, зареєстрований РЕВ МРВ м. Стаханов ДАІ ГУ УМВС України 30.06.2006.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 30.06.2006 між АППБ «Аваль» в особі Луганської обласної дирекції та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014/0010/73/85461, у відповідності до умов якого позивач надав ОСОБА_3 кредит у сумі 20100,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 12,5% річних, з кінцевим терміном повернення – 29.06.2013.
30.06.2006, у забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, між банком та позичальником укладено договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Стахановоського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 3737.
Згідно п.п.1.1 та п.п.1.2 договору застави, ОСОБА_3 надав у заставу банку належний йому на праві власності транспортний засіб марки «SKODA», моделі «OKTAVIA A-5», рік випуску 2006, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, тип ТЗ – легковий (хетчбек), колір – сірий, зареєстрований РЕВ МРВ м. Стаханов ДАІ ГУ УМВС України 30.06.2006.
04.10.2011 позивача представником ОСОБА_3 було повідомлено про те, що державним виконавцем ВДВС Стахановського МУЮ винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Вказаною постановою було накладено арешт також на заставне майно – транспортний засіб марки «SKODA», моделі «OKTAVIA A-5», рік випуску 2006, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, тип ТЗ – легковий (хетчбек), колір – сірий, зареєстрований РЕВ МРВ м. Стаханов ДАІ ГУ УМВС України 30.06.2006.
У зв’язку з тим, що державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження для банку стало неможливим реалізувати своє переважне перед іншими кредиторами право задоволення кредитних вимог за рахунок заставного майна.
Відповідно до вимог ст.1 Закону України від 02.10.1992 року № 2654-ХП «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (ст.1 Закону України «Про заставу»).
Згідно ст.16 Закону України «Про заставу» право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню – з моменту нотаріального посвідчення цього договору.
Застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов’язання (ст.28 Закону України «Про заставу»).
У відповідності до ст. 58 Закону України «Про заставу», якщо в результаті видання органом державної виконавчої влади чи органом місцевого і регіонального самоврядування акта, який не відповідає чинному законодавству, і порушуються права заставодержателя або інших осіб щодо володіння, користування та розпорядження предметом застави, такий акт визнається недійсним судом.
У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.
Відповідач явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду клопотання про розгляд адміністративної справи за відсутності його представника (а.с.21, 30). Заперечення на адміністративний позов відповідач не подав.
Ухвалою суду від 12.10.2011 про відкриття виконавчого провадження до участі у справі залучено ОСОБА_3 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Третя особа явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Від представника третьої особи надійшло клопотання про розгляд адміністративної справи за його відсутності, у якому представником також зазначено про визнання позовних вимог (а.с.27-29).
Ухвалою суду від 14.10.2011 до участі у справі залучено комунальне оптово-роздрібне підприємство «Меркурій» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Третя особа явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі.
З огляду на положення ст.128 КАС України, суд ухвалив розглянути адміністративну справу за відсутності представників відповідача та третіх осіб.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову з огляду на таке.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною 1 статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (ч.3 ст.181 КАС України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст.1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст.1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із ст.5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст.4 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на майно боржника;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника врегульовано главою 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».
Згідно із ст.50 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.
За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.
У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.
Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження зобов’язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам.
Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Стаття 52 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначає, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеної у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.
У разі коли коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, виконавчий документ повертається стягувачу-заставодержателю в порядку, визначеному пунктом 6 частини першої статті 40 цього Закону.
Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі:
- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;
- коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз’яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.
Арешт на майно боржника відповідно до ст.55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» може накладатися державним виконавцем шляхом:
- винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;
- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;
- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.
Арешт застосовується:
1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;
2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;
3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до ст.58 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій ст.55 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, стягувачеві, а у випадках, коли обов’язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачеві.
У судовому засіданні встановлено, підтверджено матеріалами справи, що постановою державного виконавця ВДВС Стахановського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07.10.2010 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3, у тому числі на транспортний засіб марки «SKODA», моделі «OKTAVIA A-5», рік випуску 2006, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, тип ТЗ – легковий (хетчбек), колір – сірий, зареєстрований РЕВ МРВ м. Стаханов ДАІ ГУ УМВС України 30.06.2006 (а.с.10).
Разом з тим, вказаний транспортний засіб ОСОБА_3 надав у заставу банку за договором застави транспортного засобу від 30.06.2006 у забезпечення вимог заставодержателя, що витікають із кредитного договору № 014/0010/73/85461 від 30.06.2006, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та представником за довіреністю ОСОБА_3 (а.с.7-9).
З системного аналізу норм ст.ст.52 та 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» слідує, що знаходження майна боржника у заставі не виключає можливості накладення на нього арешту для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.
Проте суд вважає за потрібне зазначити, що відповідно до ст.1 Закону України вiд 02.10.1992 № 2654-XII «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов’язань, якщо інше не встановлено законом.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Згідно з ч.1 ст.16 Закону України вiд 02.10.1992 № 2654-XII «Про заставу» право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення.
Частиною 1 статті 58 Закону України вiд 02.10.1992 № 2654-XII «Про заставу» встановлено, якщо в результаті видання органом державної виконавчої влади чи органом місцевого і регіонального самоврядування акта, який не відповідає чинному законодавству, порушуються права заставодержателя або інших осіб щодо володіння, користування та розпорядження предметом застави, такий акт визнається недійсним судом.
Згідно із ст.59 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» майно боржника може бути звільнено з-під арешту:
- за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту;
- за наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв’язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов’язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований;
- за рішенням суду у всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях.
Право заставодержателя на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту у разі звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, прямо передбачено ч.4 ст.52 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».
У судовому засіданні достовірно встановлено, що транспортний засіб марки «SKODA», моделі «OKTAVIA A-5», рік випуску 2006, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, тип ТЗ – легковий (хетчбек), колір – сірий, зареєстрований РЕВ МРВ м. Стаханов ДАІ ГУ УМВС України 30.06.2006 належить ОСОБА_3 та знаходиться в заставі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» згідно договору застави транспортного засобу від 30.06.2006 (а.с.8-9).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовна вимога про скасування постанови ВДВС Стахановського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07.10.2010 в частині накладення арешту на транспортний засіб марки «SKODA», моделі «OKTAVIA A-5», рік випуску 2006, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, тип ТЗ – легковий (хетчбек), колір – сірий, зареєстрований РЕВ МРВ м. Стаханов ДАІ ГУ УМВС України 30.06.2006 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Частиною 2 статті 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб’єкт владних повноважень, на якого ч.2 ст.71 КАС України покладено обов’язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на транспортний засіб марки «SKODA», моделі «OKTAVIA A-5», рік випуску 2006, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, тип ТЗ – легковий (хетчбек), колір – сірий, зареєстрований РЕВ МРВ м. Стаханов ДАІ ГУ УМВС України 30.06.2006, що є підставою для задоволення адміністративного позову.
Згідно із ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 21 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 24 жовтня 2011 року, про що згідно вимог ч.2 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст.ст.2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції, треті особи – ОСОБА_3, комунальне оптово-роздрібне підприємство «Меркурій» про скасування постанови про накладення арешту на майно боржника, - задовольнити повністю.
Скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07.10.2010 в частині накладення арешту на транспортний засіб марки «SKODA», моделі «OKTAVIA A-5», рік випуску 2006, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, тип ТЗ – легковий (хетчбек), колір – сірий, зареєстрований РЕВ МРВ м. Стаханов ДАІ ГУ УМВС України 30.06.2006.
Стягнути з Держаного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Луганської обласної дирекції (код ЄДРПОУ 24197094, місцезнаходження: 91016, м. Луганськ, вул. Совєтская, 61) витрати зі сплати судового збору в сумі 03,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Повний текст постанови складено та підписано 24 жовтня 2011 року.
СуддяК.О. Пляшкова