Категорія №5
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 жовтня 2011 року Справа № 2а-8628/11/1270
< Текст >
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді Яковлева Д.О.,
при секретарі Житній Ю.С.
в присутності сторін: від позивача – Халапян Д.Ю.,
від відповідача – не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправним та скасування постанови від 29 серпня 2011 року № 001216, -
ВСТАНОВИВ:
28 вересня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» (надалі – ЛМКП «Теплокомуненерго», позивач) до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області (надалі – відповідач), в якому позивач зазначив, що постановою Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області від 29 серпня 2011 року № 001216 на позивача накладено штрафні санкції за невиконання припису начальника управління про усунення порушення прав споживача від 06.06.2011 № 568.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в самому акті перевірки, на підставі якого видано припис, не зазначено, вимоги якого закону порушено, посилання на порушення прав споживачів безпідставне, бо позивач з громадянами, які встановили автономне опалення з порушенням встановленого порядку, в договірних відносинах не знаходиться, ці громадяни перебувають у договірних відносинах з виконавцем послуг, яким позивач не є, позивач знаходиться у договірних відносинах з виконавцем послуг, на балансі якого знаходиться будинок, та веде облік нарахувань та оплати за надане виконавцю тепло та гарячу воду. Крім того, позивачем частково виконано видані приписи, призупинено нарахування цим громадянам оплати за тепло та надано інформацію відповідачеві. Тому позивач просить визнати протиправним та скасувати постанову відповідача від 29 серпня 2011 року № 001216 про накладення стягнень.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги в повному обсязі, надав суду пояснення, аналогічні викладеному в позові.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неприбуття не повідомив, заперечень проти позову суду не надав.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з таких підстав.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII (надалі – Закон № 1023) регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров’я і життєдіяльності.
Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.
Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону № 1023 захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.
Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 23.06.2009 № 229, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 липня 2009 року за № 636/16652 (далі Положення № 229), визначено, що територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Управління у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, наказами Держспоживстандарту України, а також цим Положенням.
Згідно зі ст. 26 Закону № 1023 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право у числі іншого:
давати суб’єктам господарювання обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;
накладати на суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 8 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V припис – це обов’язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб’єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.
Таким чином, враховуючи викладене, управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області є суб’єктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а його приписи щодо усунення виявлених порушень є способом реалізації владних управлінських функцій і як правовий акт індивідуальної дії може бути предметом оскарження та розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Судом встановлено, що позивач – суб’єкт господарювання, юридична особа Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської Ради народних депутатів від 24.01.1996 № 31, зареєстроване у виконавчому комітеті Луганської міської Ради народних депутатів 26.01.1996, реєстраційний номер № 99/5393, ідентифікаційний код 24047779, діє на підставі статуту в редакції, затвердженій рішенням Луганської міської ради від 25.01.2005 № 30/19, адреса місцезнаходження: 91005, м. Луганськ, вул. Куракіна, 23-а.
Судом також встановлено, що на підставі звернення гр. ОСОБА_2, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, до Управління у справах захисту споживачів в Луганській області з питання порушень прав споживача, а саме – про проведення перерахунку за не надані послуги центрального опалення, відповідачем було проведено перевірку дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів у ЛМКП «Теплокомуненерго».
За результатами перевірки відповідачем було складено припис від 06.06.2011 № 568, в якому зафіксовано порушення прав споживачів, у зв’язку з цим начальник управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області дійшов висновку про наявність законних підстав для припинення нарахувань за послуги, які фактично не надаються, та проведення перерахунків з моменту звернення заявника до Луганського МКП «Теплокомуненерго» з інформацією про встановлення автономного опалення (а.с. 17).
За невиконання зазначеного припису відповідачем на підставі ст. 26, ч. 1 п. 9 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» до позивача було застосовано стягнення у вигляді штрафу згідно постанови від 29 серпня 2011 року № 001216 у розмірі 340 грн. (а.с. 6).
Суд вважає, що у даному випадку у відповідача не було підстав для прийняття вказаної постанови.
Згідно зі ст. 21 Закону № 1023, крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов’язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:
1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;
2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;
3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав’язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;
4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;
5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;
6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;
7) ціну продукції визначено неналежним чином;
8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
У відповідності до ст. 23 Закону № 1023 у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб’єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за:
1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п’ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб’єкт господарської діяльності не веде обов’язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3) реалізацію продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції, - у розмірі п’ятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб’єкт господарської діяльності не веде обов’язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров’я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб’єкт господарської діяльності не веде обов’язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у розмірі п’ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб’єкт господарської діяльності не веде обов’язковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб’єкт господарської діяльності не веде обов’язковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб’єкт господарської діяльності не веде обов’язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
8) створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб’єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто, відповідальність суб’єкта господарювання у разі порушення прав споживачів настає тільки у вказаних вище випадках, і саме у вказаних випадках може бути видано припис про усунення цих порушень, та накладено стягнення штрафу.
Судом встановлено, що у даному випадку фактично виник спір між позивачем – теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії з приводу відмови останнього від отримання теплової енергії та оспорювання правомірності нарахування оплати за поставлену теплову енергію, що не підпадає під перелік випадків, за які суб’єкт господарювання несе відповідальність, як за порушення прав споживачів.
Закон України «Про теплопостачання» від 2 червня 2005 року № 2633-ІV (далі – Закон № 2633) визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об’єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов’язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Відносини між суб’єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону).
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки визначає Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги».
Згідно із підпунктом 9 пункту 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач має право, серед іншого, на звільнення від плати за послуги у разі їх ненадання та отримання компенсації за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт.
Пунктом 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 закріплено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункт 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630).
На виконання пункту 25 Правил № 630 наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, затверджений Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання (далі – Порядок).
Згідно із пунктом 2.5 Порядку, відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи.
По закінченні робіт відповідно до пункту 2.6 Порядку складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.
Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних норм, суд робить висновок, що питання, пов’язані з виробництвом теплової енергії та її постачанням, яке здійснюється на договірній основі, у тому числі і питання відключення від теплопостачання у встановленому порядку, відноситься до сфери господарської діяльності теплопостачальної організації.
Згідно пункту 4 статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 5 квітня 2007 року орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).
Отже, в даному випадку спір між теплопостачальною організацією та споживачем підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
За таких обставин суд вважає, що відповідачем помилково було накладено на позивача стягнення у вигляді штрафу за невиконання припису. На підставі викладеного суд дійшов висновку про визнання оскаржуваної постанови протиправною та її скасування.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 20 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 24 жовтня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови від 29 серпня 2011 року № 001216 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області від 29 серпня 2011 року № 001216.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 грн. 40 коп. (три грн. 40 коп.).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанову складено в повному обсязі 24 жовтня 2011 року.
< Текст >
СуддяД.О. Яковлев