Україна
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 жовтня 2011 року Справа № 1170/2а-2901/11
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого –судді Ясенової Т.І.
секретар судового засідання –Осипова Н.В.
за участю сторін:
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Бобуха С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ №0001541710 від 11.08.2011р. яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2293,96 грн., в т.ч. за основним платежем 1835,17 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 458,79 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що акт перевірки №104/1710/НОМЕР_1 „Про результати невиїзної документальної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП „Джетта-Плюс”, код 37059374 за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року містить висновок про порушення позивачем ч.1та ч.5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ч.1 ст.216, ч.2ст. 228 Цивільного кодексу України та п.п.7.2.3., п.п.7.2.6, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4.ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”.
Вищезазначені висновки відповідача грунтуються виключно на підставі висновків довідки від 16.03.2011р. „Про результати документальної невиїзної перевірки ПП „Джетта-Плюс” (контрагента позивача), складеної Кіровоградською ОДПІ, відповідно до яких зазначене підприємство здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій пов’язаних з наданням податкової вигоди третім особам, що підтверджує нікчемність вчинених правочинів між ПП „Джетта-Плюс” та контрагентів і, зокрема, позивачем.
Зазначає, що Кіровоградською ОДПІ складено довідку за результатами перевірки ПП „Джетта-Плюс”, а не акт перевірки на що посилається перевіряюча сторона в своєму рішенні.
Податкові інспектори застосовують в акті перевірки поняття нікчемності угод, проте не зазначають який саме правочин є нікчемним та без дослідження первинних документів позивача.
Крім того, дії Кіровоградської ОДПІ щодо проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ПП „Джетта –Плюс” від 16.03.2011р., визнанні Кіровоградським окружним адміністративним судом незаконними постановою суду від 14.06.2011р.
Виходячи з викладених обставин, позивач вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення инесено відповідачем необгрунтовано, без урахування всіх обставин , що мають значеня для прийняття рішення, та є таким, що порушує права і законні інтереси позивача, у зв’язку з чим підлягає скасуванню.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги підтримав із наведених підстав.
Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог посилається на законність прийнятого відносно позивача рішення.
Зазначив, що згідно з даними додатку №5 „Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” до декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року за вх. № 9006430337 від 20.01.2011 року та даними „Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України” встановлено, що до складу податкового кредиту ФОП ОСОБА_3. за грудень 2010 року включено суму ПДВ 1835,17 грн., сформовану за рахунок операцій з ПП „Джетта –Плюс”.
Зазначає, що фізичній особі - підприємцю, спеціалістами відділу КПР управління оподаткування фізичних осіб було направлено запит „Про надання інформації та її документального підтвердження про взаємовідносини з ПП „Джетта –Плюс”, за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року” за № 16551/10/17-1 від 25.05.2011р.
На виконання листа - запиту платником податків 10.06.2011р. надано відповідь разом з документальним поясненням взаємовідносин з ПП „Джетта –Плюс” за вх.№18252/10 від 10.06.2010 року.
В ході проведення документальної невиїзної перевірки фізичної особи- підприємця ОСОБА_3 до відділу контрольно - перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб надійшов від відділу адміністрування податку на додану вартість акт документальної невиїзної перевірки з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 року ПП„Джетта –Плюс”, код 37059374 (службова записка № 871/15-2-27 від 11.05.2011р.), яким встановлено нікчемність правочинів з контрагентами, одним з яких був позивач.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 ФОП ОСОБА_3 зареєстрований виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 19.06.2009р. (а.с.25)
25.05.2011р. за №16551/10/17-1 спеціалістами відділу КПР управління оподаткування фізичних осіб направлено запит на адресу позивача „Про надання інформації та її документального підтвердження про взаємовідносини з ПП „Джетта –Плюс” за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року”.
На виконання вказаного запиту позивачем 10.06.2011р. за вх.№18252/10 надано відповідь з документальним підтвердженням взаємовідносин з ПП „Джетта – Плюс”.
На підставі наказу про проведення документальної невиїзної перевірки №1700 від 17.06.2011р. посадовими особами Кіровоградської ОДПІ проведена документальна невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП „Джетта-Плюс” за грудень 2010р. терміном на 1 робочий день 20.06.2011р. (а.с.68).
За результатами перевірки складено акт №104/1710/НОМЕР_1 від 20.06.2011р., в якому зафіксовано порушення ч.ч.1,5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ч.1 ст.216, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків; п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” -заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1835,17 грн. в т.ч. за грудень 2010р. на суму 1835,17 грн. (а.с.40-55)
На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.07.2011р. №0001541710, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем –1835,17 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 458,79 грн. (а.с.14)
Оскільки причиною виникнення спору стали висновки Кіровоградської ОДПІ про неправомірність декларування позивачем сум податкового кредиту та податкових зобов’язань з податку на додану вартість, за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р., в спірних правовідносинах слід керуватись нормами спеціального закону, яким є Закон України „Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03.04.1997р. (далі за текстом - Закон №168/97-ВР) (в редакції, чинній на час виникнення таких правовідносин), враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту, і не суперечать положенням спеціального Закону.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 7 Закону №168/97-ВР. Виходячи із змісту положень наведеної норми права формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. Внаслідок застосування зазначених правил, платник податку повинен визначити дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно –суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.
Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Положеннями п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);
Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується, на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Сума податку на додану вартість у розмірі 1835,17 грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2010 р., підтверджена податковими накладними від 13.12.2010р. №913, від 24.12.2010р. №912. (а.с.70-71)
Отримані позивачем податкові накладні. не мають недоліків, які згідно з п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, ч.2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату нею статусу податкової накладної.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні”.
Правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Згідно положень ст.ст.215, 216, 228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.
Акт податкового органу №104/1710/НОМЕР_1 від 20.06.2011р не містить жодних посилань на наявність ознак, котрі передбачені ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України.
Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно п. 79.1 ст.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Згідно п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
При цьому ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Тобто, встановлення факту наявності або відсутності об’єкта оподаткування податком на додану вартість, дата виникнення такого податкового зобов’язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об’єкт оподаткування.
Відповідно до положень ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Зміст акта перевірки позивача свідчить про те, що перевірка проводилася на підставі установчих документів позивача, автоматизованих комп'ютерних інформаційних систем: АРМ „Аудит“, пошуково-довідкової системи (ПДС), АРМ „ТАХ”, АРМ „Облік платників”, АРМ „Бест звіт”, розшифровки співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів відповідно до Наказу ДПАУ №266 .
Акт перевірки позивача грунтується на підставі висновків довідки від 16.03.2010р. № 132/1520/37059374 „Про результати невиїзної документальної перевірки ПП „Джетта –Плюс” з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 року”, яким встановлено нікчемність правочинів з контрагентами - покупцями, одним з яких був позивач та містить висновок про те, що податковий кредит позивача за грудень 2010р. сформовано на підставі неіснуючих операцій, при цьому конкретні угоди та первинні документи, складені на їх виконання, при проведенні перевірки податковим органом не досліджувались.
З цього приводу суд зазначає, що відсутність в розпорядженні податкового органу документів суб’єкта господарювання, не знаходження юридичної особи за юридичною адресою, або необізнаність податкового органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб’єктом господарювання, та для висновку про настання у зв’язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів.
Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження суб’єкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким суб’єктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченнями нікчемності всіх укладених з ним угод.
Водночас, якщо особа не виконує своїх зобов’язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.
Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України „Про податок на додану вартість” необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.
Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.
Суд враховує, що Кіровоградською ОДПІ обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі „Інтерсплав проти України”, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
Крім того, постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.06.2011р. по справі №1170/2а-1354/11 за позовом ПП „Джетта-Плюс” до Кіровоградської ОДПІ про визнання дій незаконними, визнано незаконними (протиправними) дії Кіровоградської ОДПІ щодо проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ПП „Джетта-Плюс” з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010р. та скасувано наказ №526 від 16.03.2011р. Кіровоградської ОДПІ про проведення невиїзної документальної перевірки ПП „Джетта-Плюс” з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010р. (а.с.79-80)
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0001541710 від 11.07.2011р., яким суб'єкту підприємницької діяльності –фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 2293,96 грн., з яких: за основним платежем –1835,17 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –458,79 грн.
Присудити на користь ФОП ОСОБА_3 судові витрати з Державного бюджету України в розмірі 3,40 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України –протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова в повному обсязі складена 28.10.2011р.
Суддя Т.І. Ясенова