ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
10 жовтня 2011 р. № 26/167(10)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
суддів:Подоляк О.А.,
Демидової А.М.,
Добролюбової Т.В.,
Селіваненка В.П.,
Удовиченка О.С.,
розглянувши заявуПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"
про перегляд Верховним Судом України
постанови
у справі
за позовом
до
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору
про Вищого господарського суду України від 20.07.2011
№ 26/167 (10)
Закритого акціонерного товариства "Завод комунального транспорту"
Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"
1. Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівській автозавод"
3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи"
визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Львівської області від 04.02.2011 у справі № 26/167(10), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.04.2011, позов задоволено повністю: визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 03.04.2008 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстрований за № 3594 про звернення стягнення на об’єкт нерухомого майна, а саме: приміщення корпусу № 4, позначеного в технічному плані за відповідними літерами: Д-2 –пресовий цех, площею 10 989,0 м. кв.; Г-1 –кузовий цех, площею 6 381,5 м. кв.; Б-4 –адмінбудинок кузового цеху, площею 1 006,5 м. кв.; А-4 –адмінбудинок заводоуправління, площею 3 794,1 м. кв., загальною не житловою площею 22 171,1 м. кв., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 45 та належить ЗАТ "Завод комунального транспорту" на праві власності, для задоволення вимог ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" на загальну суму 906 548,40 грн. та витрат за вчинення виконавчого напису у розмірі 14 118,00 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2011 у справі № 26/167(10) рішення господарського суду Львівської області від 04.02.2011 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.04.2011 залишено без змін.
Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 20.07.2011 у даній справі, в якій заявник просить скасувати вказану постанову та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України положень статті 87 Закону України "Про нотаріат", Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, пунктів 287, 288 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5, та статей 1,12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
Як докази неоднакового застосування зазначених норм права заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 02.11.2010 у справі № 14/147, від 18.08.2010 у справі № 37/11пн, від 08.09.2010 у справі № 39/10-10, від 09.11.2010 у справі № 9/142н, від 22.12.2010 у справі № 27/87/10 та від 20.07.2011 у справі № 29/428-10.
Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.
Відповідно до статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце тоді, коли суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Приймаючи постанову від 20.07.2011 у справі № 26/167(10), про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції керуючись приписами Закону України "Про нотаріат", Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, якою затверджений Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, дійшов висновку, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж стовідсотково підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі. Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем нотаріусу для вчинення виконавчого напису наданий перелік документів, які, як правомірно встановлено судами попередніх інстанцій, не є тими документами, які абсолютно підтверджують наявність безспірної заборгованості позивача перед відповідачем саме у розмірі здійсненого виконавчого напису. При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою (іпотекою), має здійснюватися за правилами, встановленими Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Таким чином, в силу наведеного, задоволення вимог кредиторів щодо нарахованих процентів має відбуватися не окремо від провадження у справі про банкрутство, а в його межах, а тому звернення стягнення на заставлене майно в рахунок погашення заборгованості зі сплати процентів в індивідуальному порядку не може вважатися правомірним.
Водночас, у постановах від 02.11.2010 у справі № 14/147, від 18.08.2010 у справі № 37/11пн, від 09.11.2010 у справі № 9/142н та від 22.12.2010 у справі № 27/87/10, на які посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання виконавчих написів нотаріуса таким, що не підлягають виконанню, з таких підстав:
- з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що відповідачем було подано нотаріусу заяву про вчинення виконавчого напису, а також документи на підтвердження безспірної заборгованості та встановлення прострочення виконання зобов'язання. Таким чином, оспорюваний виконавчий напис нотаріуса вчинений відповідно до вимог чинного законодавства, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог (справа № 14/147);
- як вбачається з матеріалів справи, розмір грошових зобов’язань позичальника перед банком на момент звернення до нотаріуса про вчинення спірного напису підтверджується банківською випискою про рух грошових коштів за кредитним договором, при цьому відповідачем до заяви нотаріусу про вчинення виконавчого напису були додані документи, які у сукупності дозволяють визначити розмір простроченого грошового зобов’язання та вказують на безспірність грошових вимог, а тому виконавчий напис вчинений відповідно до вимог чинного законодавства України (справа № 37/11пн);
- для вчинення виконавчого напису нотаріусу наданий договір іпотеки, а також належним чином оформлені копії документів, що підтверджують безспірність вимог банку; перелік наданих нотаріусу документів відповідає вимогам, закріпленим в статті 87 Закону України "Про нотаріат", Переліку документів, за якими стягнення провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. При цьому суд касаційної інстанцій вказав на те, що не вбачається правових підстав, які б виключали можливість стягнення заборгованості за кредитними договорами за рахунок переданого в іпотеку майна на підставі виконавчого напису; позивачем не надано жодного заперечення до розрахунку стягуваної суми, зазначеного як в претензії, надісланій банком позивачеві, так і в розрахунках, наданих нотаріусу для вчинення виконавчого напису (справа № 9/142н);
- відповідач у межах строку, визначеного законодавством України (у даному випадку трирічного строку позовної давності), подав нотаріусу усі визначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, документи, необхідні для одержання виконавчого напису; отже, оспорюваний виконавчий напис нотаріуса вчинено без порушень законодавства України. (справа № 27/87/10).
Таким чином, наведені постанови не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у наведених справах різних обставин, в залежності від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.
Крім того, не можуть бути доказами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права постанови Вищого господарського суду України від 08.09.2010 у справі № 39/10-10 та від 20.07.2011 у справі № 29/428-10, якими рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справи передано на новий розгляд до судів перших інстанцій, оскільки прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору зі справи, а тому відповідні постанови не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому розділом XII-2 ГПК України, і на них не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу.
За таких обставин відсутні визначені статтею 11116 ГПК України підстави для допуску справи № 26/267(10) до провадження Верховного Суду України.
Керуючись статтями 86, 11114–11121 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
У Х В А Л И В:
Відмовити Публічному акціонерному товариству "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у допуску справи № 26/167(10) до провадження Верховного Суду України.
Головуючий суддя О.Подоляк
Судді
А.Демидова
Т.Добролюбова
В.Селіваненко
О.Удовиченко
KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)