ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" листопада 2011 р. Справа № 41/76пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКравчука Г.А.,
суддів:Мачульського Г.М.,
Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргуЗаступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради
на постановувід 12.09.11 Донецького апеляційного господарського суду
у справі№41/76пд
господарського судуДонецької області
за позовомМаріупольської міської ради
доВідкритого акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування"
прозміну договору оренди
за участю представників сторін
від позивача:у засідання не прибули
від відповідача:ОСОБА_1, дов.
від ГПУ:Шокіна Т.В., посв.
ВСТАНОВИВ:
Маріупольська міська рада звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" про зміну п. 10 укладеного між сторонами договору оренди від 09.11.05 №04.05.167.00352 земельних ділянок по вул. Міуська, 9 та Гастело, 28 у м. Маріуполі та викладення його в наступній редакції: "10. Орендна плата за землю (платіж) сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки (за рік) на рахунок: №33213815700052 код 13050500, отримувач –Маріупольська міська рада, УДК у Донецькій області, МФО 834019 код ЄДРПОУ в Жовтневому районі м. Маріуполя. За період з 01.01.2008 року до дня державної реєстрації додаткової угоди орендна плата сплачується без нарахування пені.".
Позов мотивовано посиланням на обставини внесення змін до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" щодо мінімального розміру орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, та необхідність приведення п. 10 спірного договору у відповідність з вказаними положеннями закону.
Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою від 16.03.11 Вищий господарський суд України скасував судові рішення в справі, направивши її на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення усіх суттєвих обставин.
Рішенням від 31.05.11 господарського суду Донецької області (суддя Ушенко Л.В.), яке залишено без змін постановою від 12.09.11 Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Малашкевича С.А. –головуючого, суддів Азарової З.П., Богатиря К.В.) у задоволенні позову відмовлено з підстав відсутності передбачених ст.ст. 651, 652 ЦК України обставин.
Судові рішення мотивовані тим, що остаточні правовідносини між сторонами виникли в 2005 році, а тому на них неможливо розповсюдити дію Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України"; а приписами закону не передбачено такої підстави для зміни розміру орендної плати, на якій наполягає позивач тощо.
Ухвалою від 09.11.11 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради, в якій заявлено вимоги про скасування вказаних судових рішень та направлення справи на новий розгляд. Касаційна скарга мотивована посиланням на невиконання судами при новому розгляді справи вказівок касаційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі рішення Маріупольської міської ради від 22.03.05 №1032 між сторонами у справі укладений договір оренди земельних ділянок від 09.11.05, за умовами якого позивач надав у строкове платне користування відповідачеві земельні ділянки площею 0,0679 га і 0,0224 га по вул. Міуська, 9 та Гастело, 28 у м. Маріуполі. Договір укладено строком на 25 років (до 22.03.30).
Згідно з п. 10 договору орендна плата за землю (платіж) сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 1% від грошової оцінки земельної ділянки (за рік).
Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, Маріупольська міська рада заявила вимоги про внесення змін до п. 10 вказаного договору оренди щодо визначення розміру орендної плати 3% від грошової оцінки земельної ділянки, платіжних реквізитів, а також щодо сплати орендної плати за період з 01.01.08 до дня державної реєстрації додаткової угоди без нарахування пені.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено в ч. 1 ст. 188 ГК України.
Відповідно до ст.ст. 651, 652 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
Цивільний кодекс України у ч.ч. 1, 2 ст. 632 передбачає застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Орендна плата за землю визначена у ч. 1 ст. 21 Закон України "Про оренду землі" як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
У п. 16 договору сторони визначили, що розмір орендної плати переглядається щорічно в разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; збільшення розмірів грошової оцінки; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.
Заявивши позовні вимоги про зміну умов договору оренди, позивач послався на Закон України від 03.06.08 №309-VI, що виклав ч. 4 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" в новій редакції, згідно з якою річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення –розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель –трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".
Підставою для скасування судових рішень у даній справі постановою Вищого господарського суду України від 20.01.10 визначено неврахування судами вказаних правових норм та положення п. 16 договору, зважаючи на те, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, а відтак законодавча зміна граничного розміру цієї плати саме відноситься до узгоджених сторонами підстав для щорічного перегляду розміру орендної плати.
При цьому касаційна інстанція зазначила, що з огляду на викладене та положення ст.ст. 116, 121 Бюджетного кодексу України позивач вправі був вимагати від орендаря приведення спірного договору у відповідність до вимог законодавства шляхом внесення відповідних змін з метою усунення порушення сторонами договору вимог законодавства, обов'язкового для позивача і відповідача.
Однак при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції знову залишено поза увагою вказані правові норми та вказівки касаційної інстанції, які в силу ст. 11112 ГПК України є обов'язковими під час нового розгляду справи.
Зокрема, з огляду на вищевказані законодавчі норми та умови договору хибним є висновок про те, що правовідносини між позивачем і відповідачем виникли у 2005 році, а тому внесені пізніше законодавчі зміни не можуть бути підставою для зміни орендної плати.
Двічі направляючи справу на новий розгляд, касаційна інстанція визнала за необхідне з'ясування обставин щодо дотримання позивачем встановленого законом порядку внесення змін до договору –фактичні обставини щодо наявності чи відсутності прийняття рішення, яке є волевиявленням ради щодо внесення відповідних змін до договору. Зокрема, колегія суддів зауважила на неврахування судами посилань Заступника прокурора Донецької області на рішення Маріупольської міської ради №5/19-3330 від 29.02.09 щодо нових розмірів орендної плати за землю.
При новому розгляді справи суди відхилили посилання на вказане рішення Маріупольської міської ради, посилаючись на те, що ним не передбачено внесення змін до чинних договорів оренди землі, а лише вказано про укладення договорів оренди з встановленням орендної плати за землю з урахуванням вимог ст. 21 Закону України "Про оренду землі" в новій редакції.
Також судами відхилено посилання позивача на рішення Маріупольської міської ради №6/6-399 від 29.03.11 "Про затвердження умов надання земельних ділянок на території Маріупольської міської ради", оскільки в ньому не визначений порядок вирішення спірних правовідносин, що є предметом у даній справі. З огляду на таке суди дійшли висновку про недоведеність позивачем обставин прийняття радою рішення про зміну існуючих правовідносин з оренди землі внаслідок зміни вимог закону чи інших обставин, за наявності яких можлива зміна умов договору щодо розміру орендної плати.
Однак такий висновок судів не заснований на повному і всебічному дослідженні змісту рішення №6/6-399 щодо наявності чи відсутності в ньому волевиявлення ради на зміну умов чинних договорів оренди земельних ділянок, укладення додаткових угод з цього приводу (п.п. 11-16).
Підстави для заявлення позивачем вимог про внесення до спірного договору змін, окрім розміру орендної плати, щодо платіжних реквізитів та несплати пені з 01.01.08, при новому розгляді справи судами знову не з'ясовано.
Тобто всупереч вимогам ст. 11112 ГПК України судами належним чином не виконано вказівки касаційної інстанції, викладені в постанові від 20.01.10, в перегляді якої відмовлено Верховним Судом України, а також постанові від 16.03.11.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору в справі вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а право оцінки доказів належить до повноважень суду першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо наявності правових підстав для внесення відповідних змін до договорів згідно з вимогами законодавства, чинного на момент вирішення спору.
При цьому судам слід врахувати положення ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" та ст. 288 Податкового кодексу України, які передбачають встановлення розміру орендної плати з урахуванням відповідних меж саме в договорі оренди, та надати правову оцінку запропонованій позивачем редакції спірного пункту договору щодо її відповідності цим вимогам стосовно визначення певного розміру орендної плати.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.09.11 та рішення господарського суду Донецької області від 31.05.11 у справі №41/76пд скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Г.Кравчук
Судді Г.Мачульський
А.Уліцький