ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" листопада 2011 р. Справа № 53/288
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіПрокопанич Г.К.
суддівНовікової Р.Г.,
Попікової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державного підприємства "Укрекоресурси")
на рішення
та постановугосподарського суду міста Києва від 18.07.2011 р.
Київського апеляційного господарського суду
від 14.09.2011
у справі№ 53/288 господарського суду міста Києва
за позовомПриватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна"
доДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державного підприємства "Укрекоресурси")
простягнення 3033, 20 грн.
за участю представників:
від позивача:ОСОБА_1 –дов. №13/2 від 13.01.2011
від відповідача:ОСОБА_2. –дов. № 31від 19.08.2011
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" (далі: ПАТ "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" ) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Укрекоресурси" збитків в порядку регресу у розмірі 3033, 20 грн., з тих підстав, що до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування застрахованій ним особі, перейшло право вимоги про стягнення збитків, завданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди водієм, який керував належним відповідачу транспортним засобом у відповідності до статей 993, 1172, 1187, 1192 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування".
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.07.2011 (суддя: Грєхова О.А.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною "Укрекоресурси" 3033, 20 грн. шкоди в порядку регресу, виплати зі сплати державного мита в сумі 102, 00 грн., 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2011 (судді: Лосєв А.М. - головуючий, Разіна Т.І., Остапенко О.М.) рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2011 залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Таким чином, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування №620521141, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки. Крім того, в постанові апеляційної інстанції суд зазначив, що за регресним зобов’язанням перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання.
Не погоджуючись з судовими рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що господарськими судами не взято до уваги вимоги статті 257, 261 Цивільного кодексу України, оскільки перебіг позовної давності повинен починатись з моменту отримання права на відшкодування завданої майнової шкоди ОСОБА_3., тобто від дати початку основного зобов’язання –19.02.2008 р., і відповідно відсутні підстави для задоволення позову.
Учасники судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що 19.02.2008 р. на пр. Перемоги в м.Севастополі сталась ДТП за участю автомобіля "МАЗ 5337" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), власником якого є відповідач, під керуванням ОСОБА_5. та автомобіля "Nissan" (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), власником якого є ОСОБА_3., під керуванням ОСОБА_4
Постановою Нахімовського районного суду м. Севастополя у справі №3-3043/08 від 18.04.2008р. встановлено, що ДТП сталось в результаті порушення водієм ОСОБА_5. вимог п.12.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.
ОСОБА_3 та ПАТ "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" укладено договір страхування №620521141 від 17.09.2007 р.
Відповідно до звіту автотоварознавчого дослідження №8003 від 03.03.2008p. та ремонтною калькуляцією, матеріальний збиток внаслідок ДТП, завданий власнику автомобіля "Nissan" (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) становить 3 905,66грн.
Відповідно до страхового акта №372 від 25.04.2008 р., розрахунку страхового відшкодування, ПАТ "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" визнала нанесення майнової шкоди страхувальнику внаслідок ДТП страховим випадком та виплатила на його користь 3 033,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням №869 від 21.05.2008р.
Предметом даного спору є вимога в порядку регресу до винної особи у розмірі виплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до статей 1166, 1191 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Дана норма кореспондується зі статті 27 Закону України "Про страхування", згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч.2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 статті 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Як встановлено господарськими судами, до ПАТ "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна", як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування №620521141, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Отже, господарські суди дійшли обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу відповідає вимогам ч.1 статті 1172 Цивільного кодексу України, згідно якого юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.
Доводи касаційної скарги стосовно того, що позивачем пропущено строк позовної давності і відповідно відсутні правові підстави для задоволення позову відсутні, касаційною інстанцією визнаються необґрунтованими з огляду на наступне:
Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем перераховано страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 3033, 20 грн. на підставі платіжного доручення №869 від 21.05.2008 р. Зважаючи на ті обставини, що позивачем подано позовну заяву 20.05.2011, апеляційний суд правомірно дійшов висновку, що позивач реалізував право на судовий захист своїх прав в межах строку позовної давності.
При цьому, слід зауважити наступне: згідно вимог ч. 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Проте, докази звернення відповідача з заявою про застосування позовної давності під час розгляду справи у суді першої інстанції, відсутні.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених господарськими судами обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення першої інстанції та постанови апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державного підприємства "Укрекоресурси") залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2011 р. у справі №53/288 –без змін.
Головуючий суддя Г.К.Прокопанич
Судді: Р.Г. Новікова
О.В. Попікова